1. Поняття і значення інституту підсудності

Термін "підсудність" не завжди вживають для позначення одного й того самого поняття.

1. Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (компетенцію) конкретного суду або судів певного рівня щодо розгляду яксуду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ.Таке значення вкладають, наприклад, у словосполучення "підсудність місцевого суду", "підсудність апеляційного суду".

2. Частіше йдеться про підсудність справи, під якою розуміютьтакі якості (ознаки, особливості) справи, за якими вирішують питанняпро те, в якому саме суді і в якому складі цього суду має розглядатисясправа.

Отже, визначити підсудність означає з'ясувати:

1. той суд, який має розглядати справу;

2. склад суду.

Питання про склад суду, що розглядає справу, не є новим для сучасного кримінального процесу. Після судової реформи 1922— 1924 років протягом 70 років у судах всіх рівнів для всіх кримінальних справ, що розглядали по першій інстанції, існував стандартний "набір" судців: один судця-професіонал і два народні засідателі. Тому питання про склад суду не виникало.

Воно набуло практичного звучання після прийняття 17 червня 1992 р. Закону України про внесення змін до КПК. Цим Законом передбачено можливість розгляду кримінальної справи одноособово суддею, який діє від імені суду.

Питання щодо колегіального чи одноособового розгляду кримінальних справ регламентовано у ст. 17 КПК та ст. 13 Закону України "Про судоустрій України" з урахуванням інстанційності судового провадження. Згідно з цими статтями провадження здійснюється:

• у місцевому (районному, районному в місті, міському, міськ-районному) суді (по першій інстанції):

• суддею одноособово, якщо санкція статті кримінального закону, за якою обвинувачують підсудного, передбачає покарання до10 років позбавлення волі або більш м'яке покарання;

• колегією у складі трьох судців, якщо санкція передбачає покарання більше 10 років позбавлення волі, за умови, що підсуднийзаявив клопотання про колегіальний розгляд справи (право на цейому роз'яснюють під час ознайомлення з матеріалами досудовогослідства);

• в апеляційному суді (в суді обласного рівня або військовомусуді регіону):

• по першій інстанції в складі двох професійних суддів і трьохнародних засідателів;

• в апеляційному порядку (по другій інстанції) — трьох професійнихсуддів;

• у виключному порядку — не менше трьох професійних суддів;

• у касаційному суді (Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України; Військова судова колегія Верховного СудуУкраїни)":

• у касаційному порядку (по другій чи по третій інстанції) — трьохпрофесійних суддів;

• у виключному порядку — не менше трьох професійних суддівабо на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справахта Військової судової колегії Верховного Суду України (не менше2/3 складу кожної з палат)".

Трирівнева система кримінальних судів узгоджується із адміністративно-територіальним поділом держави і забезпечує доступність правосуддя для кожного громадянина (ч. З ст. З Закону України "Про судоустрій України").

' Законом України "Про судоустрій України" (п. З ч. 2 ст. 18, статті 32—37, підпункт 5 п. З розділу 7 "Прикінцеві та перехідні положення") передбачалося створення Касаційного Суду України як самостійного державного органу. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. № 20-рп/2003 положення цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України через те, що в ній не згадано про такий судовий орган.

" Грунтовніше питання про кількісний склад суду під час перегляду судових рішень в порядку виключного провадження буде розглянуто у лекції, присвяченій цій стадії кримінального процесу.

Статтею 31 згаданого Закону передбачено можливість розгляду кримінальних справ судами присяжних, які повинні діяти у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України). Однак правової регламентації здійснення ними правосуддя у процесуальному законі поки ще немає.

Оскільки нині триває жвава дискусія щодо доцільності запровадження судів присяжних в Україні, звернімося до історії їх виникнення та еволюції.

Суди присяжних (суди з участю народного елемента) почали формувати в Англії ще в період раннього Середньовіччя. У країнах континентальної Європи діяли переважно чиновницькі суди, що дісталися у спадок від абсолютизму. Природне бажання покінчити зі "старорежимними" судами спонукало віднайти нові форми організації суду. Тому звернули увагу на суди присяжних.

Останні було запроваджено вперше у Франції в КПК 1808 р., під впливом політики Наполеону їх сприйняли майже всі країни Європи. Однак наприкінці XIX ст. інтерес до цих судів став послабшав. З'явилися закони, які передбачали, що присяжні під час розгляду кримінальної справи можуть (або зобов'язані) вимагати, щоб у нарадчій кімнаті разом із ними перебував і брав участь в ухваленні рішення суддя-професіонал (спочатку у Швейцарії, потім у Франції, Австрії та ін.).

Цей процес означав реорганізацію судів присяжних у суди з розширеним складом і початок відмови від суду присяжних.

В Україні тільки розпочинається процес пошуку нових ефективних форм організації суду у кримінальних справах. Запровадження спочатку в Конституції України, а потім і в Законі України "Про судоустрій України" положень щодо суду присяжних є першим кроком на цьому шляху.

Правильне визначення підсудності не можна вважати звичайною юридично-технічною акцією. Воно має істотне процесуальне значення, що полягає у такому:

1. запобігання суб'єктивізму посадових осіб (прокурорів, судців)у вирішенні питання про те, до якого суду необхідно направитисправу для її розгляду по суті (не в будь-який, а тільки в той, щовизначений нормами правового інституту підсудності);

2. вибір суду, де мають розглядати кримінальну справу, і визначення його складу є важливими передумовами для реалізації підчас розгляду і вирішення справи принципу повноти, всебічності йоб'єктивності дослідження обставин вчинення злочину;

3. забезпечується своєчасність винесення кінцевого судовогорішення (вироку);

4. реалізується одне із невід'ємних прав людини — право на розгляд і вирішення кримінальної справи щодо неї компетентнимсудом, тобто тим, до підсудності якого належить певна справа

(ст. 7 Загальної декларації прав людини; ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 1 розділу 2 Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 р.);

5) враховується специфіка окремих категорій злочинів (наприклад військових).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Під підсудністю розуміють, по-перше, повноваження (компетенцію) суду (судів) певного рівня з розгляду кримінальних справ,по-друге, ознаки кримінальної справи, за якими її мають розглядатив певному суді.

2. Визначити підсудність означає визначити, в якому суді та вякому складі цього суду мають розглядати кримінальну справу.

3. Головне значення інституту підсудності полягає у запобіганнісуб'єктивізму прокурорів та суддів при вирішенні питання пронаправлення справи до суду для її розгляду по суті.

2. ВИДИ ПІДСУДНОСТІ

До ознак (властивостей), які характеризують і визначають підсудність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб'єкт злочину, місце його вчинення та зв'язок кримінальних справ між собою, якщо їх кілька. Визначаючи підсудність окремої кримінальної справи конкретному судові, перелічені ознаки беруть у сукупності й оцінюють одночасно. Залежно від перелічених ознак (властивостей) закон встановлює такі види підсудності:

1. родову (предметну);

2. спеціальну;

3. територіальну (місцеву);

4. за зв'язком справ.

Родова (предметна) підсудність визначається родом (видом) та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовують повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Родову підсудність регламентує пряма вказівка закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки.

Наприклад, згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду' — основній ланці судової системи держави — підсудні всі кримінальні справи, крім тих, що підсудні судам вищого рівня і військовим судам.

* Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України "Про судоустрій України" ці суди мають назву місцевих.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи:

1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені:

• ст. 109 "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи поваленняконституційного ладу або на захоплення державної влади";

• ст. ПО "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України";

• ст. 111 "Державна зрада";

• ст. 112 "Посягання на життя державного чи громадськогодіяча";

• ст. 113 "Диверсія";

• ст. 114 "Шпигунство" КК;

2) про злочини, за вчинення яких КК передбачено покарання увигляді довічного позбавлення волі.

Зазначені аспекти родової підсудності є кримінально-правовими.

У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК). Ініціатива про це може виходити від голови місцевого суду, голови апеляційного суду, обласного прокурора (ч. З ст. 232 КПК).

Усі ці злочини становлять велику суспільну небезпеку, є складними і мають важливе громадське значення. Це — кримінально-процесуальний аспект підсудності справ.

Спеціальна (персональна, суб'єктна) підсудність визначається особливостями суб'єкта злочину (його службовим становищем).

Цей вид підсудності стосується переважно кримінальних справ про злочини військовослужбовців та військовозобов 'язаних під час проходження ними військової служби, а також суддів, народних депутатів та деяких інших категорій посадових осіб. Спеціальна підсудність — це підсудність військовим судам, бо вони є спеціальними судами, хоч і входять до загальної судової системи. Зокрема, ст. 19 Закону України "Про судоустрій України" вказує, що військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосудця у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Військовим судам підсудні справи про:

1) злочини, вчинені:

• військовослужбовцями Збройних Сил України, Прикордоннихвійськ, Служби безпеки України та інших військових формувань,Що створюються Верховною Радою України і Президентом України;

• військовослужбовцями під час проходження ними військовихзборів;

2) злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу установ виконання покарань.

Кримінальні справи про злочини військовослужбовців, які вийшли у відставку, підсудні військовим судам тільки у разі, якщо злочини пов'язані із виконанням ними у минулому службових обов'язків. У всіх інших випадках справи підсудні "цивільним" судам.

Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня (ст. 36 КПК).

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1. справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана першого рангу і вище;

2. справи про злочини осіб, які обіймають посаду від командираполку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб,рівних їм за службовим становищем;

3. справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу закономпередбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Стаття 13 Закону України "Про статус суддів" встановлює, що кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядає у першій інстанції апеляційний суд. Залежно від місця вчинення злочину кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого загального чи господарського суду розглядають по першій інстанції апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Кримінальну справу щодо судді будь-якого військового суду розглядають по першій інстанції військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

Підсудність таких справ визначає Голова Верховного Суду України або його заступник. При цьому справу не може розглядати той суд, у якому обвинувачений працював суддею.

Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. За територіальною ознакою визначають, якому конкретно з однойменних судів підсудна певна справа. За загальним правилом, її розглядають у тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то справу має розглядати суд, в районі діяльності якого закінчено досудове слідство в цій справі (ст. 37 КПК).

Підсудність за зв'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною чи родовою ознакою різним судам.

При цьому діють такі правила:

1. у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справз обвинувачення декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, якщоці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справурозглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК);

2. якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненнідекількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, тосправу розглядає вищий з цих судів (ч. 1 ст. 40 КПК);

3. якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненнідекількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один іззлочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовийсуд (ч. 2 ст. 40 КПК).

Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (інстанцій) може бути запроваджено спеціалізацію суддів із розгляду конкретних категорій справ певної юрисдикції (ч. З ст. 19 Закону України "Про судоустрій України"; ч. 1 розділу 2 Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 р.).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. До ознак, що характеризують і визначають підсудність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб'єкт злочину, місцейого вчинення та зв'язок кримінальних справ між собою, якщо їхдекілька.

2. Залежно від цих ознак закон встановлює такі види підсудності: родову (предметну); спеціальну; територіальну (місцеву); зазв'язком справ.

3. ПЕРЕДАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ З ОДНОГО СУДУ ДО ІНШОГО

Передання кримінальної справи з одного суду до іншого може мати місце з процесуальних або організаційних підстав. Всіх їх регламентовано ст. 38 КПК.

Процесуальними підставами є такі.

1. Непідсудність справи суду. В цьому разі суддя (суд) діє в такому порядку:

• якщо непідсудність виявлено в стадії попереднього розгляду справи, то справу одразу направляють за підсудністю за постановою судді;

• якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявленовже в ході судового засідання, то суд продовжує її розгляд, якщо це не може завдати шкоди повноті та об'єктивності дослідження обставин справи. Якщо ж такої шкоди може бути завдано, то розгляд справи припиняють і її направляють за підсудністю;

• якщо з'ясують, що справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, то суд зобов'язаний надіслати справу за підсудністю.Якщо ж розгляд справи розпочато у суді вищого рівня, то навітьякщо з'ясують, що вона підсудна суду нижчого рівня, то переданняїї до цього суду не допускається.

Наведені вище винятки із правил про підсудність спрямовано на усунення тяганини і пов'язаної з нею затримки судового розгляду та вирішення кримінальної справи. Тому говорити про порушення права підсудного на розгляд його справи компетентним судом не можна.

2. Доцільність передання справи. Передання кримінальної справи від суду, якому вона підсудна, до іншого однойменного суду з підстав доцільності може мати місце лише до початку її розгляду в судовому засіданні.

Доцільність полягає в забезпеченні:

• більш об'єктивного і повного розгляду справи;

• виховного впливу судового розгляду, що його може бути забезпечено у разі, якщо більшість свідків у справі перебувають на території діяльності однойменного суду або якщо там проживає чи працюєобвинувачений.

Критерії визначення доцільності є досить "розмитими", бо в основу покладено оціночні поняття: "найбільш повний і об'єктивний розгляд справи", "найкраще забезпечення виховної ролі судового розгляду". Адже підсудний має право на "свій" суд, тобто той, який чітко визначено законом, а не той, що за суб'єктивними критеріями визначить для нього прокурор чи інший суд.

Організаційні підстави. Необхідність передання справи до іншого однойменного суду може виникнути і в інших випадках, з причин суто організаційного характеру:

• якщо у справі заявлено і задоволено відвід судді та можливостізаміни його іншим немає. Згідно з ч. 4 ст. 57 КПК у випадках, якщовідведено головуючого суду, а також при його самовідводі слуханнясправи відкладають для заміни його іншим суддею або справу передають до суду вищого рівня для вирішення питання про її підсудність;

• якщо головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, а можливостей сформувати новий склад суду після скасування вироку уцього суду немає. Така ситуація може мати місце в разі, якщо судапеляційної інстанції направляє справу після скасування вироку втой самий суд, але в новому складі (ч. 2 ст. 374 КПК);

• якщо суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятийрозглядом іншої справи протягом тривалого часу.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Передання кримінальної справи з одного суду до іншого можемати місце з процесуальних або з організаційних підстав.

2. Процесуальними підставами передачі справи є непідсудністьсправи суду та доцільність її передачі.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Підсудність визначається як повноваженнями судів, так і ознаками кримінальної справи.

2. В Україні кримінальні справи розглядаються як одноособовосуддею, так і колегіально. Законом передбачено розгляд справ всуді присяжних, але останні на сьогодні ще не утворено.

3. Інститут підсудності є гарантією реалізації права підсудногона розгляд його справи компетентним судом, тобто тим, до підсудності якого вона належить.