Висновки з питання 3:

1. До вивчення кримінального процесу є два підходи. Згідно з першим кримінальний процес розглядають як сукупність правовідносин, з другим — як діяльність із застосування норм права. В теорії та практиці переважає другий підхід.

2. Кримінальний процес як діяльність складається із таких елементів: мета, завдання, функції, суб'єкти (учасники), засоби, спосіб, структура (стадії), форма і гарантії.

3. В Україні кримінальний процес може бути сполучений із цивільним процесом.

Висновки з теми:

1. Належне опанування сутності кримінального процесу можливе тільки за умови вивчення положень підручників, монографій, навчальних посібників, наукових статей.

Історичних форм кримінального процесу у "чистому вигляді" не існує. Всі вони є тією чи іншою мірою змішаними.

Підхід до вивчення кримінального процесу як діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду із правозастосування є найбільш ефективним.

Рекомендована література до теми Наукові та навчально-методичні джерела

Аденін Ю., Гурджі Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі // Право України. — 2003. — № 4.

Божьев В. її. Уголовно-процессуальньїе правоотношения. — М., 1975.

Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. — К.,1998.

Зєйкан Я. її. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. — К.,2002.

Лобойко Л. М. Співвідношення стадій логічної і функціональноїпослідовності в кримінальному процесі // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 2.

Лобойко Л. М. Стадії кримінального процесу. — Дніпропетровськ,2004.

Лобойко Л. М., Черненко А. 17. Поняття кримінально-процесуальноїдії // Вісник Луганської акад. внутр. справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - № 2. - С. 266-278.

Лупинская її. А. Решения в уголовном судопроизводстве. — М.,1976.

Мизулина Е. Уголовньїй процесе: Концепция самоограничения го-сударства. — Тарту, 1991.

Михайленко О. Р. Строки та інші часові параметри в кримінальному процесі України. — К., 2000.

Никоненко М. Я. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій // Науковий вісник Нац. акад. М-ва внутр. справ. — К.,2001. - Вип. 1.

Орлов М. Кримінально-процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. — 2004. — № 5.

Сірий М. Тенденції розвитку кримінального процесу України //Адвокатура. — 2004. — № 1.

Смирнов А. В. Модели уголовного процесса. — СПб., 2000.

Теория юридического процесса / В. М. Горшенев, В. Г. Крупин,Ю. Я. Мельников, И. М. Погребноп и др.\ Под общ. ред. В. М. Горшенева. —Харьков, 1985.

Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людинив кримінальному процесі: Монографія. — Дніпропетровськ, 2002.

17.Фомін С. Б. Строки у кримінальному судочинстві: поняття, класифікація та функціональне призначення. — Харків, 2003.

18.Юридическая процессуальная форма: теория и практика / Подобщ. ред. п. Е. Недбайло и В. М. Горшенева. — М., 1976.

Якимович Ю. К, Структура советского уголовного процесса: система стадий и система производств: основньїе и дополнительньїе производ-ства. - Томск, 1991.

Якуб М. Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. - М„ 1981.

ЛЕКЦІЯ 2

СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА

1. Поняття кримінального процесу як галузі права і його співвідношення з іншими галузями права.

2. Предмет і методи кримінально-процесуального права.

3. Способи і типи правового регулювання у кримінальному процесі.

4. Особливості норм кримінально-процесуального права.

5. Кримінально-процесуальний закон. Його чинність у просторі, у часі та щодо осіб.

1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА І ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ

З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА

Кримінально-процесуальне право — це одна із галузей права України, яка становить сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства під час провадження у кримінальних справах.

Право покликане слугувати задоволенню інтересів громадян, їх об'єднань, держави і суспільства в цілому. В цьому полягає його цінність, що виявляється в таких вимірах:

• соціальна цінність цієї галузі права полягає в тому, що вона втілює інтереси громадян у вільному від злочинності суспільному середовищі;

• інструментальна цінність кримінально-процесуального права — один із проявів його загально соціальної цінності — полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину; інструментом розв'язання кримінально-правових конфліктів у державі.

Як самостійна галузь права України, кримінально-процесуальне право має специфічні предмет та метод правового регулювання. Однак, як елемент системи права України, воно тісно пов'язане з іншими галузями права та галузями знань. Найтіснішим є зв'язок кримінально-процесуального права із загальною теорією права, конституційним правом, кримінальним правом, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю.

Загальна теорія права відіграє щодо всіх галузей права методологічну роль. Вона розробляє теоретичні положення щодо загального розуміння понять, норм права, механізму правового регулювання,

тлумачення норм права тощо, які є вихідними для окремих галузей права, в тому числі й кримінально-процесуального.

Конституційне право регулює найголовніші питання суспільного життя, зокрема визначення засад кримінально-процесуальної діяльності. Майже 40 статей Конституції України (понад 20%) можна віднести до таких, що прямо чи опосередковано регулюють відносини у сфері кримінального процесу. Основні з них зосереджено у розділі 2 "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" та у ст. 129.

Кримінально-процесуальне право не може існувати без кримінального права, і навпаки, норми останнього не можна реалізовувати без першого. Зв'язок цих галузей права є настільки тісним, що в деяких державах до цього часу їх не поділяють на окремі галузі.

Норми кримінального права можуть містити найсуворіші санкції, однак без процесуальних норм вони будуть "мертвими". Норми процесуального права приводять у дію норми кримінального права. Якщо кримінально-правові норми — це "тіло", то процесуальні — це їхня "душа". Автор баварського кодексу А. Фейєрбах* визначав кримінальний процес як "прагматичну частину кримінального права".

У загальній теорії права всі галузі права поділяють на: 1) галузі матеріального права; 2) галузі процесуального (формального) права**. Кримінальне право належить до першої групи, а кримінально-процесуальне — до другої. Кримінальне право визначає поняття злочину, кримінальної відповідальності, покарання, а кримінально-процесуальне — встановлює форму реалізації норм кримінального права (тому є формальним).

Зв'язок цих двох галузей права полягає у такому:

• вони є галузями публічного права;

• термін "кримінально-процесуальне право" походить від терміна "кримінальне право";

• кримінально-процесуальне право містить низку бланкетних норм, які відсилають до положень кримінального;

* Ансельм Фейєрбах — визначний німецький криміналіст (батько філософа Людвіга Фейєрбаха).

Професор В. М. Горшеньов (м. Харків) започаткував юридичну теорію, яка має міжгалузевий процесуальний характер, — теорію юридичного процесу (Див.: Теория юридического процесса / Под общ. ред. В. М. Горшенева. — Харьков, 1985. — 193 с). Пізніше до досліджень у цій сфері долучилися й інші вчені (див.: Протасов В. Н. Основьі общеправовой процессуальной теории. — М., 1991. — 184 с; Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права. — М., 2003. — 240 с). Доцільність створення цієї теорії і провадження наукових досліджень зумовлено наявністю у всіх видів юридичного процесу (кримінального, Цивільного, господарського, адміністративного тощо) спільних рис.

• кримінальний процес розпочинається при виявленні відомостей про злочин (поняття ж злочину визначається кримінальним правом);

• деякі зазначені в ст. 6 КПК підстави до відмови в порушенні кримінальної справи (закриття справи) пов'язані з кримінально-правовими поняттями: відсутність події злочину — п. 1 ч. 1, відсутність складу злочину — п. 2 ч. 1;

• переважна більшість питань, що їх вирішує суд при постанов-ленні вироку, мають кримінально-правовий характер:

• чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачують підсудного;

• чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону його передбачено;

• чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

— чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

— чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме, та інші питання, передбачені ст. 324 КПК;

• кримінальне право встановлює перелік обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання (статті 66 та 67 Кримінального кодексу України, далі — КК);

• кримінальним правом регламентовано види, підстави і порядок застосування примусових заходів медичного характеру (статті 92—96 КК), підстави застосування і види примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) та багато інших питань, безпосередньо пов'язаних із кримінально-процесуальним правом;

• санкції норм кримінального права в деяких випадках гарантують реалізацію норм кримінально-процесуального права (статті371-390 КК).

Кримінально-процесуальне право перебуває у взаємному зв'язку не тільки з іншими галузями права України, а й з іншими галузями знань, здобутки яких використовують органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду при розкритті, розслідуванні злочинів, а також при розгляді справ у суді. Це такі галузі знань: криміналістика, оперативно-розшукова діяльність, судова медицина, судова психологія, судова психіатрія, кримінологія та ін.

Зв'язок кримінально-процесуального права і криміналістики полягає в тому, що криміналістика розробляє рекомендації щодо тактики провадження окремих слідчих дій і методики розслідування окремих видів злочинів, а також щодо найбільш ефективного застосування науково-технічних засобів для пошуку, виявлення і фіксації слідів злочину. Використання рекомендацій криміналістики не є обов'язковою вимогою для слідчого, однак воно сприяє якісному та ефективному застосуванню норм кримінально-процесуального права.

Досягнення природничих і технічних наук у кримінальному процесі використовують:

• у ході провадження у кримінальних справах експертиз із питань, що потребують спеціальних знань;

• шляхом залучення спеціалістів до участі у слідчих діях з метою надання допомоги у пошуку, виявленні та фіксації слідів злочину;

• самостійно слідчий під час провадження ним слідчих дій. Кримінально-процесуальні норми регламентують підстави та процесуальний порядок застосування спеціальних знань під час досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Зв'язок кримінально-процесуального права та оперативно-розшукової діяльності (ОРД) виявляється в тому, що дані, здобуті під час ОРД, допомагають слідчому та особі, яка провадить дізнання, висунути версії, швидко встановити і затримати злочинця тощо.

На зв'язок кримінального процесу і ОРД є пряма вказівка у кримінально-процесуальному законі: "На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили" (ст. 103 КПК).

Щодо співвідношення кримінального процесу і ОРД слід зазначити таке:

1. ОРД, хоча і має ті самі цілі, що й кримінальний процес (встановлення обставин злочину), до структури останнього не входить;

2. кримінально-процесуальні дії та оперативно-розшукові заходи врегульовано різними джерелами права;

3. кримінальний процес гарантує вищий, ніж ОРД, рівень забезпечення прав і законних інтересів громадян;

4. на відміну від кримінального процесу, ОРД може мати негласний характер.

Оперативний працівник і слідчий діють у різних правових режимах, що зумовлює такі відмінності в їх діяльності.

1. Різні засоби й методи здійснення діяльності. Слідчий здійснює свою діяльність засобами і методами, передбаченими кримінально-процесуальним законом, що мають процесуальний характер. Оперативний працівник — засобами і методами, регламентованими Законом України від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшуковудіяльність" та іншими законами, які передбачають використання для боротьби із злочинністю спеціальних, в тому числі й негласних, методів і засобів.

2. Різні права в застосуванні засобів і методів. Слідчий за жодних обставин не має права застосовувати засоби і методи, які використовує оперативний працівник. Він може провадити лише слідчі та інші процесуальні дії, передбачені кримінально-процесуальнимзаконом. Оперативний працівник вправі провадити, окрім оперативно-розшукових, ще й слідчі дії, бо він має процесуальний статус особи, яка провадить дізнання.

3. Різні межі застосування процесуальних і не процесуальних засобів і методів. Якщо майже всі слідчі дії можуть провадитись тільки після порушення кримінальної справи і до закінчення досудового розслідування, то оперативно-розшукові заходи — до порушення кримінальної справи, протягом слідства, а іноді й після закінчення провадження у кримінальній справі.

4. Різні результати діяльності. Якщо в результаті кримінально-процесуальної діяльності слідчий отримує судові докази, то оперативний працівник під час ОРД — тільки дані про факти, джерела таких фактів, які тільки шляхом наступного проведення слідчих дій можуть стати доказами у кримінальній справі.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Кримінально-процесуальне право є органічним елементом системи вітчизняного права.

2. Зв'язок кримінально-процесуального права з іншими галузями права є двостороннім.

3. Кримінально-процесуальне право походить від кримінального права і є визначальним для криміналістики, оперативно-розшукової діяльності та інших юридичних наук, досягнення яких використовують під час провадження у кримінальних справах.