4. Забезпечення безпеки суб'єктів кримінально-процесуального права

Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу — це діяльність відповідних державних органів із досягнення стану безпеки учасників процесу, яким загрожує небезпека.

Небезпека — це загроза спричинення шкоди життю, здоров'ю, майну, житлу, що є близькою до здійснення, а тому сприймається особою як така, що невпинно наближається, є реальною, у зв'язку з чим зумовлює потребу в захисті.

Наслідками існування небезпеки є:

• неможливість виконання суб'єктами своїх функцій;

• відмова суб'єктів від давання показань або від даних ранішепоказань, наслідком чого є "розвал справи".

Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:

1. особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочинабо в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні та розкритті злочину чи сприяла цьому;

2. потерпілий або його представник у кримінальній справі;

3. підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

4. цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники усправі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

5. свідок;

6. експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

7. члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище, якщошляхом погроз або інших протиправних дій щодо них роблятьсяспроби вплинути на учасників кримінального судочинства;

8) посадові особи державних органів, уповноважених вестикримінальний процес. Особливу увагу приділяють захисту осіб, якіздійснюють кримінальне переслідування. Згідно зі ст. 5 Керівнихпринципів, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування', вони та їхні сім'ї забезпечуються фізичним захистом збоку влади в тих випадках, якщо існує загроза їхній безпеці черезвиконання функцій із здійснення судового переслідування.

Процесуальний порядок забезпечення безпеки учасників кримінального процесу.

Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зобов'язані їх перевірити і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках — негайно, прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковими для виконання зазначеними органами.

Орган, якому доручено застосовувати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення загрози, що існує. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляють особу, взяту під захист.

За наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.

¹ Ухвалені восьмим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності і поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня— ⁷ вересня 1990 р.).

Про прийняте рішення заявникові негайно надсилають повідомлення.

Орган, який застосовує заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.

Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може бути забезпечено шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначають лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посаду, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказують лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Цю постанову (ухвалу) до матеріалів справи не додають, а зберігають окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім із матеріалів справи вилучають протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігають окремо, а до матеріалів справи додають копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.

Підстави, приводи і порядок скасування заходів безпеки.

Заходи безпеки може бути скасовано на підставі:

• закінчення строку конкретного заходу безпеки;

• усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятихпід захист;

— систематичного невиконання особою, взятою під захист,законних вимог органів, що здійснюють заходи безпеки, якщо цюособу письмово було попереджено про можливість такого скасування.

Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

— заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'їабо близького родича, щодо якого було застосовано заходибезпеки;

— отримання достовірної інформації про усунення загрозижиттю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Процесуальний порядок скасування заходів безпеки.

За наявності підстав для скасування заходів безпеки орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) виносить мотивовану постанову чи ухвалу про їх скасування.

Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводять до відома особи, щодо якої було застосовано ці заходи.

Наслідком неприйняття рішення, несвоєчасного прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасного вжиття достатніх заходів для безпеки учасників кримінального процесу службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, є кримінальна відповідальність, передбачена ст. 380 КК.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх застосовує, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили смерть особи, взятої під захист, або шкоду її здоров'ю чи інші тяжкі наслідки, є злочином, передбаченим ст. 381 КК.

При провадженні у кримінальній справі передбачено також суто процесуальні заходи забезпечення безпеки суб'єктів:

• у стадії досудового слідства — ч. 4 ст. 174; ч. 2 ст. 224 КПК;

• у стадії попереднього розгляду справи суддею — ч. 2 ст. 255;ст. 253; ч. 4 ст. 254 КПК;

• у стадії судового розгляду — ч. З ст. 263; ч. 2 ст. 290; ч. 2 ст. 292;ч. 2 ст. 300; частини 6—11 ст. 303; п. З ч. 1 ст. 306; п. 13 ч. 1 ст. 324КПК.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Забезпечення безпеки суб'єктів (учасників) кримінального процесу має на меті ефективне виконання ними своїх функцій і виконання процесом всіх завдань.

2. Захисту підлягають не тільки учасники процесу, а й члениїхніх сімей та близькі родичі.

3. Окрім заходів, виконання яких покладено на спеціальні підрозділи правоохоронних органів, при провадженні у кримінальнійсправі слідчий та інші органи можуть і зобов'язані самостійно застосовувати заходи забезпечення безпеки (вилучення із матеріалівсправи певних документш; пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають тощо).

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. У кримінальному процесі беруть участь як фізичні, так і юридичні особи, правовий статус яких визначено статутними нормативно-правовими актами та кримінально-процесуальним законом.

2. Найбільш прийнятною для характеристики суб'єктів кримінального процесу є класифікація їх за процесуальною функцією,що її вони виконують.

3. Кримінально-процесуальна компетенція має публічний характер і може бути застосована тільки для характеристики державнихорганів, уповноважених вести процес, та їх посадових осіб.

4. Забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу є гарантією виконання ними своїх обов'язків і реалізації прав.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Європейська конвенція з відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 р.

2. Руководящие принципьі, касающиеся роли лиц, осуществляющихсудебное преследование. Принятн восьмим Конгрессом Организации Обье-диненньїх Наций по предупреждению преступности и обращению с право-нарушителями (Гавана, Куба, 27 августа—7 сентября 1990 года) // Правачеловека: Сборник международньїх договоров. Том І. Универсальньїе договори. Организация Обьединенньїх Наций. — Нью-Йорк и Женева, 1994.

3. Закон України від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру" // ВідомостіВерховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

4. Закон України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій" // ВідомостіВерховної Ради України. - 2002. - № 27-28. - Ст. 180.

5. Закон України від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — Ст. 56.

6. Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.

7. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про забезпечення безпекиосіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 11. — Ст. 51.

8. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" // Відомості Верховної РадиУкраїни. - 1994. - № 11. - Ст. 50.

9. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1564/99 "Прододаткові заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів тафункціонування судів" // Офіційний вісник України. — 1999. — № 50. —С. 7.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1506"Про затвердження Порядку виплати винагороди та відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплати добових народним засідателям іприсяжним за час виконання ними обов'язків у суді" // Офіційний вісникУкраїни. - 2002. - № 42. - С. 103.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р.№ 335-р "Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" //Офіційний вісник України — 1997. — № 27. — С. 148.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р.№ 4 "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальнихсправах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. —К., 2004.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 червня1999 р. № 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державнийзахист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які берутьучасть у судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду України укримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред.В. Т. Маляренка. — К., 2004.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини ігромадянина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К., 2004.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р.№ 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбаченіправа потерпілих від злочинів" // Вісник Верховного Суду України. —2004. - № 8.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.№ 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист укримінальному судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг.ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

17. Узагальнення практики застосування судами законодавства, що забезпечує захист прав потерпілих у кримінальному судочинстві від 1 червня2004 р. (Узагальнення Апеляційного суду м. Києва) // Адвокат. — 2004. —№ 2. - С. 47.