2. Назвіть основні функції політичного лідерства в сучасному світі.

Політичний лідер - це людина, яка керує політичними процесами, робить вплив на соціальну поведінку індивідів, груп, прошарків і суспільства в цілому. Політичне лідерство - це процес взаємодії, в ході якої лідери знають і виражають потреби і інтереси своїх послідовників і через це володіють престижем і впливом, а їх прихильники добровільно віддають їм частину своїх владних повноважень для здійснення цілеспрямованого представництва і реалізації власних інтересів.

Функції лідера:

• Інтеграція суспільства, соціальної спільности, класу, партії та ін. на підставі загальної мети, цінностей, політичних ідей.

• Визначення стратегічних орієнтирів в розвитку суспільства і держави.

• Участь в процесі вироблення і ухваленні політичних рішень, виявлення способів і методів реалізації програмної мети.

• Мобілізація мас на досягнення політичної мети.

• Соціальний арбітраж, підтримка порядку і законності.

• Комунікація влади і мас, зміцнення каналів політичного і емоційного зв'язку з громадянами, наприклад, за допомогою ЗМІ або в ході різних масових заходів, у тому числі і в період виборних кампаній.

• Легітимізація влади.

11-3. Назвіть причини та наслідки соціальних та політичних конфліктів в українському суспільстві

Конфлікт – єдиний реальний спосіб виявлення об’єктивних суперечностей, що виникають у процесі реформування.

Причиною конфліктів у суспільстві вважається протистояння різних потреб, інтересів, цінностей конкретних суб’єктів політики, складових соціальної структури.

Основні види політичних конфліктів в Україні:

· між гілками влади, у т.ч. у процесі становлення інституту президентства;

· внутрішньопарламентський;

· між політичними лідерами;

· між партіями;

· усередині державно-адміністративного апарату.

Актуальною причиною конфлікту всередині державно-адміністративного апарату в Україні є управлінська криза, заміна управлінців середньої ланки представниками нової політичної команди призвела до некерованості на місцях і в багатьох центральних органах влади, конкуренція між Президентом і Кабміном у призначеннях на посади, голови обласних держадміністрацій не мають чіткого розуміння того, до якої владної вертикалі вони входять. В органи влади приходять представники фінансово-промислових груп і особи, пов’язані з кримінальними угрупованнями, котрі діють у своїх власних інтересах. Усе це спричиняє втрату авторитету державної служби й органів державної влади.

12 білет

12-1. Поясніть місце та роль засобів масової інформації у політичному житті.

Засоби масової інформації — це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів. ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства істотну роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творить) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві.

Політичний вплив ЗМІ здійснюють через вплив на розум і почуття людини.

Однак, незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж таки головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб’єкти політики, багато в чому залежать їх подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які поставляють інформаційні агентства, але і самі видобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, ні навіть група фахівців. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масової аудиторії формі і коментування — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Вони являють собою складний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів і елементів, які забезпечують інформування населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.

12-2. Назвіть зміст форм правління та їх функції у державі.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими орга­нами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі гру­пи: - монархії;  - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: коро­лю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі прав­ління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викла­дені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламен­том або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати кон­ституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія — це така форма правління, коли мо­нарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія — це така форма правління, коли абсо­лютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорад­чий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дис­циплінарну).

Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій рес­публіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мек­сиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парла­мент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночас­но президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Фран­ція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним ста­новищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

12-3. Визначте форми та методи формування політичної культури громадян України.

На формування політичної культури України впливали такі чинники:

— багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня, тобто відсутність нагоди здобувати досвід влади, бути нарівні у стосунках з іншими народами й почуватися вільним господарем на своїй землі;

— розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело що призвело до психологічного, побутового і політичного відчуження між різними частинами українського народу;

— багатократна денаціоналізація провідної верстви України, у XVI–XVII ст. наша боярська і шляхетська верства спольщилася. У XVIII–XIX ст. нащадки козацьких старшин сстали на бік Росії . У XX ст. пролетарська провідна верства була знищена або здебільшого пішла на службу інтересів радянсько-російської імперії;

— панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Форми політичної культури навіть у межах однієї держави та історичного періоду сильно видозмінюються. Російський політолог А. Панарін слушно зауважує, що сьогодні "самі нації розколюються за культурною ознакою", що ми маємо всі підставити віднести й до України XXI століття. Тому класифікацію видів та типів політичної культури можна будемо здійснювати за різними критеріями.

З точки зору суб'єктів політичної культури, можна розрізняти політичну культуру всього історично даного суспільства, окремого регіону (регіональна політична культура), політичну культуру соціальної групи, групи інтересів, політичну культуру правлячих еліт (верхівки), політичну культуру окремого індивіда чи значного гравця на „політичній шахівниці", тобто політичного лідера, вождя, а також культуру політичної діяльності менеджера-керівника.

З точки зору явищ політичної культури та її поширення в масі серед учасників політичного процесу можна виокремити переважаючу (домінуючу) політичну культуру, тобто таку, норми і принципи якої засвоїла більшість, та політичну культуру опозиційних сил, що, як правило, знаходяться у меншості. Очевидно, що для останньої бажано було сформувати імператив співпраці, діалогу, конструктивної критики існуючого (встановленого на даний час) політичного порядку.

З точки зору включеності у конкретну політичну систему суспільства як важливої складової (елемент політичної системи) політична культура буде визначатись типом останньої, тобто цілого, а тому можлива демократична, авторитарна, тоталітарна або перехідна політична культура.

13 білет

13-1. Поясніть зміст прямої та представницької демократії та механізмів її реалізації.

Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень.

Подібний варіант самоуправління використовується і сьогодні в організаціях і невеликих територіальних спільнотах (містах, общинах) у формі зборів, у ході яких громадяни обговорюють проблеми управління, фінансування суспільних проектів, соціальних програм.

Законодавство багатьох країн передбачає: безпосередні форми участі громадян у законодавстві - референдум і ініціативні рухи.

Референдум, який інколи називається плебісцитом (що в дослідному перекладі - народне рішення), є прямим голосуванням народу з найважливіших державних питань.

Ініціатива - це процедура, засобом якої громадяни пропонують обговорити яке-небудь питання, безпосередньо на референдумі, або законодавчими органами.

Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.

13-2. Поясніть зміст поділу влади на гілки у державі, його необхідність та механізм реалізації.

Політичне обґрунтування поділу влади на три галузі («гілки») полягає в тому, щоб поділити і збалансувати державно-владні повноваження за принципом компетентності між різними державними органами, встановити взаємний контроль, унеможливити узурпацію влади — зосередження всіх повноважень або більшої їх частини у єдиному органі державної влади або в посадової особи і тим самим запобігти сваволі. Влада в демократичній державі у вигляді її трьох галузей (законодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу.

На всяк випадок, коротко про кожну з гілок:

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції.

Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність.

Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Про методи реалізації можна й самому додуматися.

13-3. Дайте характеристику політичної соціалізації особистості в українському суспільстві.

Політи́чна соціаліза́ція — засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Загальні умови політичної соціалізації особи визначаються тим, що в Україні відбувається процес державотворення, реформування всіх сфер суспільного життя на засадах демократії і ринкової економіки. Триває пошук оптимальних варіантів політичного й економічного механізмів управління суспільством.

14 білет

14-1. Назвіть типи та функції політичної культури у суспільстві.

Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки.

Політична культура виконує певні соціальні функції:

1. Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості.

2. Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. Це сприяє попередженню політичних реформацій, нормалізації та стабілізації життя суспільства.

3. Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо).

4. Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб´єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій.

5. Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв´язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства.

Класифікація політичної культури:

Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві).

Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

Типологію політичних культур, що базується на формаційному підході, запропонував польський політолог Є. Вятр. Основні види культури, за Вятром, — племінна, теократична, деспотична; другорядні — патриціанська, дворянська. Для капіталізму головним типом політичної культури є буржуазно-демократична, яка, у свою чергу, поділяється на консервативно-ліберальну і ліберально-демократичну. Консервативно-ліберальна політична культура визнає головними цінностями громадянські права і свободи, традиції, але часто заперечує радикально-реформаторські зміни (особливо там, де при владі консервативні сили). У ліберально-демократичній культурі визнання буржуазно-демократичних цінностей і взірців супроводжується більшою лібералізацією та очікуванням соціальних реформ (скандинавські держави, де впливові соціал-демократичні партії). У капіталістичному суспільстві може існувати і другорядна політична культура — автократична у формі авторитарної чи тоталітарної (Німеччина за часів нацизму). Соціалістичному суспільству, стверджує Вятр, властива політична культура соціалістичного демократизму, а також другорядна — реліктова автократична культура.

Типологізація політичних культур за історично-формаційним критерієм:

Рабовласницький, феодальний, капіталістичний та соціалістичний типи культур.

У межах кожного з них виділяються класові види політичної культури: буржуазна, пролетарська та ін. На сучасному етапі набув поширення поділ на тоталітарний, плюралістичний і перехідний типи політичної культури. Тоталітарна культура базується на принциповій одномірності соціального, економічного та духовного життя суспільства, на його тяжінні до стирання політичного, ідеологічного та іншого розмаїття, до монополізму, тотального контролю, згортання прав і свобод людини. Плюралістичний тип політичної культури стверджує багатоманіття, множинність усіх форм матеріального, політичного, ідеологічного, соціального буття, свободу думки і вибору в межах закону, вільну змагальність та конкуренцію, захист прав і свобод людини. Перехідний тип політичної культури (від тоталітарного до плюралістичного) притаманний переважній більшості постсоціалістичних країн, у т. Ч. Україні.

За територіально-національною ознакою виокремлюють національний тип політичної культури. Він відповідає традиціям і особливостям певного етносу в межах його території. 

14-2.Поясніть суть терміну «легітимність політичної влади», дайте йому характеристику.

Склалося розуміння легітимності політичної влади як переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади. Об'єктами легітимності виступають органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому, правові норми.

Нині легітимність вважається обов'язковою ознакою цивілізованої влади, визнання громадянським суспільством у кожній країні та світовим співтовариством її правомір- ності. Звичайно, легітимність зовсім не означає, що абсолютно всі громадяни приймають дану владу. В будь-якому суспільстві є опозиція здійснюваному політичному курсові, а також різного роду правопорушники та анархісти, що не ладнають із законом і владою. Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб'єктів влади встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки, приймати закони та видавати розпорядження, а також високу правову культуру громадян.

Згідно з ліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформована в результаті демократичних процедур. Влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною. Згідно з позицією політичного реалізму легітимність влади полягає не стільки у законності й демократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складною ситуацією в країні, підтриму- вати в суспільстві стабільність. А це означає, що встановлена незаконним шляхом, наприклад у результаті революції чи воєнного перевороту, влада внаслідок її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто стати легітимною.

14-3. Визначте характерні риси політичної еліти в країні (на прикладі України).

Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади.

Функції політичної еліти:

• Вивчення і аналіз інтересів різних соціальних груп.

• Віддзеркалення інтересів в політичних установках.

• Вироблення політичної ідеології (програм, доктрин, законів і т.п.).

• Створення механізму втілення політичних задумів.

• Призначення кадрового апарату органів управління.

• Висунення політичних лідерів.

Українська держава перебуває нині на перехідному етапі становлення, коли підводяться підсумки демократизації суспільства та визначається подальший вектор розвитку. Наша держава запатентувала свої прагнення приєднатися до табору демократичних країн та обрала шлях динамічних демократичних трансформацій. Безперечно, такі процеси зумовлюють й особливості структуризації суспільства в контексті формування (стагнації) владної еліти та її політично активності.

За усіма ознаками у сучасній Україні домінуючою за ціннісними орієнтаціями, реальними діями є тоталітарно-ліберальна еліта. До першої відносимо колишніх функціонерів, до другої – еліту, безпосередньо пов’язану з соціально-ринковою, підприємницькою діяльністю, бізнесом. Для сучасної української еліти будь-якого рівня властивий так званий києвоцентризм, з поділом на київську, донецьку, дніпропетровську і трохи харківську еліту, суттєву різницю між якими все ж помітити майже неможливо.

Усій українській еліті нині бракує, передусім, державницької відповідальності за практичні дії, а також і політичної культури.

15 білет

15-1. Назвіть основні сучасні теорії еліт та їх авторів.

Концепції макіавеллістської школи - концепції еліт Моски, Парето і Михельса

Ціннісні теорії - Роберт Даль, Сеймур Мартін Ліпсета, Людвіг Хармон

Теорії демократичного элітизма - йозеф Шумпетер,Карл Мангейм,

Концепції плюралізму еліт-Отто Штаммаєр, Давід Рісмен, Сеймур Келлер, Роберт Даль 

Леволіберальні концепції- Чарльз Райт Міллс

15-2. Поясніть зміст президентської форми правління та її функції.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень, що зокрема передбачає з'єднання в руках президента повноважень глави держави і глави уряду.

Основними її ознаками є:

• чіткий поділ законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, а взаємини між ними будуються на базі принципу так званих «стримувань і противаг»;

• президент — глава держави і виконавчої влади;

• президент обирається непарламентським способом — непрямим голосуванням виборців, що обумовлює досить високий ступінь його незалежності від парламенту; президент не має права розпуску парламенту;

• принцип парламентської більшості при формуванні уряду не діє; президент самостійно, з мінімальною участю парламенту, формує «уряд», що відрізняється від звичайного уряду тим, що воно не є органом, який приймає колегіальні рішення;

• рішення приймає президент;

• політична відповідальність уряду перед парламентом відсутня;

• президент одноосібно керує виконавчою владою, посада прем'єр-міністра не передбачається;

• президент несе відповідальність тільки в порядку імпічменту і може бути усунутий з посади.

• уряд несе відповідальність тільки перед президентом, а не перед парламентом, тому що тільки президент може відправити його у відставку.

15-3. Виділіть основні ознаки політичних партій в українському суспільстві

Ознаки політичної партії:

- Ідеологія – сукупність ідей, які пояснюють суспільно-політичний устрій, та обгрунтовують певний політичний курс.

-  Мета діяльності – завоювання, та здійснення державної влади

-  Організація – як правило ієрархічна.

-  Членство у партії.

- Пошук підтримки у народу.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

Отже, політична партія – це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

1. вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;

2. бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

3. Члени партії:

• активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;

• пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;

• соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

У більшості українських партій немає чітких програмних засад, вони не репрезентують інтереси електорату, мають лідерський характер, погано підготовлені для урядування.

Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”

Ціль : об’єднання народу України в єдину політичну націю. Партія виступає за державну і внутрішньосуспільну солідарність громадян, без якої немає розвитку і прогресу.

Партія регіонів

Ціль : така стратегія розвитку країни, яка ґрунтується на кращих досягненнях світового досвіду з урахуванням реалій та особливостей українського суспільства. Запорукою своєї суспільної вагомості партія вважає міцний зв'язок із громадськістю усіх регіонів.

Комуністична партія України (КПУ)

Ціль: збереження соціалістичної спрямованості розвитку суспільства, утвердження в ньому гуманістичних, демократичних, колективістських засад, верховенства закону, забезпечення рівності прав громадян усіх національностей; сприяння зміцненню суверенітету України і забезпечення її всебічного розвитку.

ВО "Свобода"

Метою є сприяння розбудові незалежної Української Соборної Держави на засадах соціальної і національної справедливості, гармонійного поєднання інтересів суспільства і держави.

16 білет

16-1. Поясніть зміст парламентської форми правління та її функції.

Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі, з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту. В більшості країн членство в уряді сумісне зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє залучати до уряду не тільки лідерів політичних партій, але й інших впливових депутатів парламенту і, отже, контролювати парламент. Хоча керівник уряду (прем' єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, однак реально в політичній ієрархії - головна особа. Президент, як глава держави, фактично займає у ній скромніше місце: може обиратися або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку. Президент у парламентській республіці має в основному представницькі повноваження, а головне - функцію глави держави виконує за вказівкою уряду. Парламентська республіка зберігається в Гталії, Німеччині, Австрії та ін. Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил.

В діяльності будь-якого парламенту виділяються три основні функції: законодавча творчість, контроль над фінансами держави, контроль над урядом. Парламент, як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об' єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості. Здійснює парламент і контроль над фінансами держави, контролює діяльність виконавчої влади в межах і компетенції, що встановлені конституцією.

Звичайно ж, система президентства і парламентаризму, природно, є наслідком бурхливого розвитку демократичних форм державного устрою і правління. У правовій державі немає ніякої необмеженої влади, не регламентованого принципами та нормами конституції права. Через розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову досягається взаємний контроль, система стримування і противаг, що виступають гарантією від зловживання владою і запобігання перетворення її на авторитарну, абсолютну владу.

16-2. Назвіть елементи структури політичної культури та їх зміст.

Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.

До політичної культури можна віднести:

• знання політики, фактів, зацікавленість ними;

• оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

• емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

• визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

• політичних знань;

• політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

• політичних дій.

Можна виділити три показники, які визначають відповідні рівні сформованості політичної культури особи. Показником першого рівня політичної культури особи є політичне пізнання, що включає наступні елементи:

• рівень уваги до політичних подій;

• володіння інформацією і наявність власної думки;

• рівень компетентності у сфері політики.

Наступний, другий, більш високий рівень - це відношення до політики і політичної системи. Тут важливі наступні моменти:

• оцінка діяльності властей;

• частота обговорення політичних проблем з друзями, родичами, знайомими і др.;

• рівень національної гордості за політичну систему країни, за її успіхи в різних областях, за положення країни на міжнародній арені.

Показник третього, найвищого рівня - це ступінь участі в політичному житті суспільства. Даний рівень політичної культури припускає:

• рівень політичної активності особи;

• форми участі в політичному житті;

• участь в державній політиці або в органах місцевого самоврядування;

• ступінь віри людей в те, що вони здатні робити вплив на політичні рішення і вибір методів такого впливу.

Високий рівень політичної культури, як правило, може бути лише у тих, хто безпосередньо бере участь в політиці, і ніж більш це бере активну участь, тим рівень політичної культури вище.

16-3. Назвіть основні ідеології політичних партій в Україні, дайте їм характеристику

Ліва складова партійної ідеології ґрунтується на засадах суспільної солідарності, обмеження або заперечення приватної власності, домінування державного сектору економіки, рівного доступу до суспільних благ, соціально орієнованої економічної політики.(Комуністична партія України, Соціалістична партія України)

Права складова партійної ідеології спирається на засади недоторканності приватної власності, вільного ринку, розвитку підприємництва та зниження податкового навантаження, приватизації соціальної сфери, обмеження сфери адресатів соціальних послуг та їх мінімізації.

Ліберальна складова партійної ідеології ґрунтується на засадах пріоритету індивідуальних прав і свобод над колективними нормами та потребами, конкурентності, обмеження впливу держави, децентралізації і дерегуляції, посилення ролі громадянського суспільства.

Консервативна складова партійної ідеології ґрунтується на засадах пріоритету колективних норм та інститутів, культурних традицій та релігійних норм над індивідуальними правами, свободами та цінностями, етатизму, політичної централізації. Ми розглядаємо націоналізм як різновид консерватизму, що проголошує суверенітет нації, пріоритет національних традицій і культурних норм над універсальними.

Білет №17