Зміст
Білет 1 5
Білет 2 9
Білет 3 13
Білет 4 15
Білет 5 18
Билет 6 21
Білет 7 24
Білет 8 26
9 білет 28
10 білет 32
11 білет 36
12 білет 38
13 білет 41
14 білет 43
15 білет 46
16 білет 48
Білет №17 50
Білет №18 55
Білет №19 59
Білет №20 62
Білет №21 64
Білет №22 69
Білет №23 72
Білет №24 76
Білет №25 79
Білет №26 81
Білет №27 85
Білет №28 88
Білет №29 91
Білет №1
1. Дайте визначення предмету і об’єкту політології.
2. Назвіть основні політичні теорії ХХ століття у європейських країнах.
3. Розкрийте сутність політичного режиму та його ознак в українському суспільстві.
Білет №2
1. Визначте структуру розділів політології та її функції.
2. Визначте основні політичні концепції українських мислителів ХХ століття.
3. Розкрийте форми демократії та умови їх реалізації в Україні.
Білет №3
1. Визначте основні поняття науки про політику, їх зміст.
2. Розкрийте сутність світових політико-ідеологічних доктрин сучасності.
3. Назвіть суб’єкти та об’єкти політичного процесу, їх взаємодію та відносини ( на прикладі виборчої кампанії в українському суспільстві ).
Білет №4
1.Розкрийте сутність державної політики, назвіть її різновиди та функції.
2. Розкрийте сутність національної безпеки і національних інтересів
української держави.
3.Дайте визначення поняття «громадянське суспільство», назвіть його ознаки
в українському суспільстві.
Білет №5
1Розкрийте зміст державної влади, назвіть її структуру та функції.
2. Розкрийте сутність соціальної політики держави у сфері науки і освіти та та напрями її здійснення.
3. Дайте визначення «партійна система», поясніть її сутність та функції в
українськом суспільстві.
Білет №6
1. Розкрийте сутність організації та управління державною владою, їх принципи та механізми.
2. Дайте характеристику змісту внутрішньої політики української держави та та її функцій.
3. Визначте місце та роль громадських організацій в українському суспільстві.
Білет №7
1.Розкрийте зміст зовнішньої політика держави та її функцій.
2. Поясніть зміст політичного процесу, його структуру.
3. Назвіть етапи проголошення політичних прав і свобод людини і
громадянина у європейських документах і їх застосування в Україні.
Білет №8
1Дайте визначення поняттю «політична система» суспільства.
2. Розкрийте сутність політичної свідомості громадян країни.
3. Розкрийте роль громадянина як суб’єкта і об’єкта політичного життя України
Білет №9
1Дайте характеристику змісту політичної системи суспільства.
2. Розкрийте сутність політичної культури громадян країни.
3. Розкрийте зміст політичних прав і свобод людини і громадянина та механізм їх захисту в Україні.
Білет №10
1Дайте характеристику структурі політичної системи суспільства.
2. Дайте характеристику різним формам державного устрою.
3. Дайте визначення поняттю «виборча система»та його змісту (на
прикладі України).
Білет №11
1.Назвіть моделі політичних систем у світі та їх типологію.
2. Назвіть основні функції політичного лідерства в сучасному світі.
3. Назвіть причини та наслідки соціальних та політичних конфліктів в
українському суспільстві.
Білет №12
1.Поясніть місце та роль засобів масової інформації у політичному житті.
2. Назвіть зміст форм правління та їх функції у державі.
3. Визначте форми та методи формування політичної культури громадян
України.
Білет №13
1.Поясніть зміст прямої та представницької демократії та механізмів її
реалізації.
2. Поясніть зміст поділу влади на гілки у державі, його необхідність та
механізм реалізації.
3. Дайте характеристику політичної соціалізації особистості в укр українському суспільстві.
Білет №14
1.Назвіть типи та функції політичної культури у суспільстві.
2. Поясніть суть терміну «легітимність політичної влади», дайте йому характеристику.
3. Визначте характерні риси політичної еліти в країні (на прикладі Укра України).
Білет №15
1.Назвіть основні сучасні теорії еліт та їх авторів.
2. Поясніть зміст президентської форми правління та її функції.
3. Виділіть основні ознаки політичних партій в українському суспільстві.
Білет №16
1.Поясніть зміст парламентської форми правління та її функції.
2. Назвіть елементи структури політичної культури та їх зміст.
3. Назвіть основні ідеології політичних партій в Україні, дайте їм
характеристику.
Білет №17
1.Поясніть зміст світової політики у контексті міждержавних відносин
у світовому співтоваристві.
2. Назвіть основні ознаки політичної кризи у світі.
3. Назвіть основні шляхи регулювання внутрішніх політичних конфліктів в Україні.
Білет №18
1.Поясніть зміст міжнародних відносин між суб’єктами світової політики.
2. Виділіть основні види ресурсів державної влади, поясніть їх зміст.
3. Назвіть основні шляхи регулювання міждержавних політичних
конфліктів у контексті попередження порушень прав і свобод українських
громадян.
Білет №19
1.Назвіть основні міжнародні організації у системі міжнародних відносин.
2. Поясніть основні ознаки тоталітарного політичного режиму.
3. Назвіть основні види політичних протестних акцій і поведінки громадян в українському суспільстві та їх причини і наслідки.
Білет №20
1Розкрийте зміст політики й моралі, поясніть взаємозв’язок між ними у
політичному процесі.
2. Назвіть ознаки і принципи становлення соціальної держави.
3. Назвіть основні ознаки становлення громадянського суспільства в
Україні, поясніть їх зміст.
Білет №21
1.Розкрийте зміст політики й ідеології, поясніть взаємозв’язок між ними в
політичному процесі.
2. Назвіть глобальні проблеми сучасності та основні шляхи їх вирішення.
3. Поясніть зміст політико-правового виховання молоді в українському суспільстві у сучасних умовах.
Білет №22
1.Розкрийте зміст процесу формування еліти у сучасних умовах.
2.Розкрийте зміст та особливості формування особистості в політичній діяльності.
3. Поясніть механізми та проблеми формування політичної свідомості громадян України у сучасних умовах.
Білет №23
1.Назвіть цілі, методи та засоби в політичній діяльності.
2. Розкрийте основні напрями та механізми реалізації освітньої політики
держави.
3. Поясніть зміст процесу демократизації в українському суспільстві.
Білет №24
1.Поясніть роль демократії у політичному процесі.
2. Розкрийте роль політичної опозиції в умовах багатопартійності та політичного плюралізму.
3. Поясніть роль і значення профспілок у вирішенні соціально- лі політичних проблем українського суспільства.
Білет №25
1.Дайте характеристику соціальним спільностям як суб’єктам
політичної діяльності.
2. Поясніть зміст політики національної злагоди як гарантії державного суверенитету та безпеки держави.
Назвіть політичні засоби забезпечення національної безпеки
української держави і громадянина.
Білет №26
1.Назвіть засоби і види політичної влади.
2. Поясніть сутність політичної поведінки особи та її основні типи.
3. Назвіть систему факторів забезпечення національної безпеки держави і громадянина.
Білет №27
1. Назвіть класифікацію прав і свобод людини та громадянина, розкрийте їх зміст.
2. Назвіть структуру національної безпеки України.
3. Поясніть роль політичної еліти в демократизації українського суспільства.
Білет №28
1.Назвіть основні принципи та проблеми становлення демократичного суспільства.
2. Розкрийте роль громадської думки в політичній діяльності.
3. Назвіть функції партій в політичній системі України.
Білет №29
1.Назвіть сутність та функції суспільно-політичних рухів.
2. Розкрийте роль бюрократії як суб’єкта політичного процесу.
3. Дайте характеристику ролі та функцій української інтелігенції як суб’єкту політичного процесу.
Білет 1
1-1. Дайте визначення предмету і об’єкту політології.
Основним об´єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування і розвитку та зв´язками з економічною, соціальною й духовною сферами суспільства.
Отож, об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:
– політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;
– політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;
– політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.
Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов´язкова, хоч і спирається на примус.
В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу.
Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв´язків соціальних суб´єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.
Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.
На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об´єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.
Предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.
1-2. Назвіть основні політичні теорії ХХ століття у європейських країнах.
На початку ХХ ст. у світі виникла нова політична реальність. Вона пов'язана з оформленням масових політичних партій, які борються за владу і вплив на виборців; розвитком нових засобів масової інформації, здатних значною мірою впливати на громадську свідомість мас; потребою перебудови традиційної конфігурації відносин панування /підпорядкування у суспільстві. Тому вже наприкінці ХIХ ст. існуючі класичні політичні теорії стають неефективними.
Теорія еліт. Її засновниками були італійські політологи Гаетано Моска (1856 – 1941) і Вільфредо Парето (1848 – 1923), які поставили собі за мету показати яким чином і хто насправді керує суспільством. Провідна ідея Г. Моски передбачала створення владного класу, диференціацію владних функцій, згідно з якою влада перебувала й повинна перебувати в руках меншості – еліти, тобто класу, який править, виконує свої політичні функції, монополізує владу, дістає вигоди із своєї влади. В.Парето визначив еліту як клас, що складається з людей найбільш продуктивних і здібних у царинах своєї діяльності. Еліту як головний клас він поділяє на правлячу і не правлячу. Правляча еліта включає тих, хто безпосередньо бере участь у правлінні. Не правляча еліта – це інтелектуали, ідеологи, бізнесмени, політики тощо. Серед еліт має місце розмежування на "левів”, які використовують силу, та "лисиць” – експертів з обдурення й спекуляції.
Політична теорія М.Вебера. Значною мірою на формування сучасної парадигми політичної науки вплинули праці німецького філософа, соціолога, історика Макса Вебера (1864 – 1920). Вебер розробив соціологію панування, використавши три головних типи легітимного (суспільно визнаного панування). Перший тип – традиційне панування, що ґрунтується на переконливості у святості традицій, законності репрезентованих ними органів, на пануванні авторитету володаря. Другий тип – раціонально-правове або легальне панування – визначає підкорення не особі, а визначеним у суспільстві законам. Для забезпечення такого типу панування необхідний професійний апарат (раціональна бюрократія). Третій тип легітимного панування – харизматичне панування, яке передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості лідера. Структура панування подана так: 1. панівна меншість – еліта; 2. апарат управління – функціонери; 3. підпорядковані пануванню маси. Демократична система, на його думку, може бути легітимізованою через комбінацію кількох систем відносин панування/підкорення:1.професійний апарат керівництва (формально-раціональний засіб реалізації влади);2.плебісцитарний вождь (який визначає політичний курс, що здатний захопити маси);3.парламент (критично-контрольна інстанція традиційного типу).
"Залізний закон олігархії Р.Міхельса. Роберт Міхельс (1876 – 1936) – один із визнаних класиків сучасної політичної науки "залізному законі олігархії” поєднав і довів до завершення ідеї, накреслені теорією еліт Г.Моски і В.Парето та теорією типів панування М.Вебера. Р.Міхельс стверджував, що сама структура кожного організованого суспільства викликає необхідність в еліті. Зміст його закону можна витлумачити в такій спосіб: у будь-якій організації, незалежно від її масштабів, керівники стають необхідними для успіхів її діяльності та для її збереження. Природа організації така, що вона наділяє владою й привілеями лідерів, у той же час даючи їм можливість не бути контрольованими й відповідальними перед членами організації. За будь-якої демократії головні рішення приймає переважно олігархія. Але її гарантом може бути суперництво олігархій.
Теорія "зацікавлених груп” А.Бентлі. Артур Фішер Бентлі (1870 – 1957) започаткував теорію зацікавлених груп у праці "Процес керівництва. Вивчення громадських рухів” (1908 р.). Відомий американський теоретик намагався обґрунтувати реальну роль політичних партій, політичного лідерства у політичному процесі, їхній вплив на діяльність державних інститутів.
Теорія А.Бентлі виходить з того, що діяльність людей, визначувана їхніми інтересами, структурується за напрямками через різні "зацікавлені групи”. Це постійно-мінливий процес при якому відбувається тиск громадських сил (інтересів) на уряд (владу) з метою змусити його підкоритися їхній волі. У цьому процесі сильні групи домінують й примушують підкорятися собі слабші; а державне керування, таким чином, включає до своїх функцій адаптацію, врегулювання конфліктів та досягнення рівноваги між протидіючими групами.
Таким чином, аналізуючи політичний процес крізь призму спільних інтересів різних груп, А.Бентлі накреслює контур процесуальної інтерпретації теорії демократії.
В рамках теорії демократії склалися сучасні теорії правової держави і громадянського суспільства. Видатними теоретиками теорії демократії є американські учені Ліпсет, Даль, австралійський і американський економіст і соціолог Й.Шумпетер, Сарторі та ін. Їх ідеї і теорії стануть основою при вивченні теми курсу "Демократія: сутність, форми та роль у суспільстві ”.
Доктрина технократії. Виникнення цієї доктрини пов'язується з іменем американського професора Т.Веблена (1857 – 1929) й пояснюється посиленням впливу на політику науки і техніки. В таких умовах влада все більше концентрується в руках управляючих (менеджерів), радників, експертів тощо. Виникає нова соціально-політична система – технократія. Влада технократів виходить не з інтересів суспільства, а з досягнень науки в інтересах суспільства. Ця доктрина має багато послідовників Г.Саймона (науково-управляюче суспільство), Д.Белла (постіндустріальне суспільство), Б.Беквіта (експертократія), З.Бжезинського (технотронне суспільство) та ін.
Концепція тоталітаризму. Тоталітаризм це феномен ХХ ст. З приводу концепції тоталітаризму точаться нескінченні дискусії, які особливо загострюються при віднесенні певних реальних режимів до тоталітарних. Значне місце вони займають у працях німецько-американського політолога Хани Аренд (1902 – 1973), австро-американського Фрідріха Фон Хайєка (1899 – 1988), російського філософа М.О.Бердяєва (1874 – 1948), французького Раймона Арона та ін. З характеристикою тоталітарних суспільств, головною рисою яких є перетворення особистості у представника "маси”, ми познайомимся при вивченні теми "Політичні режими сучасності”.
1-3. Розкрийте сутність політичного режиму та його ознак в українському суспільстві.
Політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади.Політичний режим (франц. ге§іте, від дат. ге§ітеп — управління) є одним ізбазисних понять політології. Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним — права держави чи права особистості; якою мірою держава визнає, гарантує, обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини та різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав; чи порушує держава права людини (мотиви, форми, масштаби порушення).
Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Скажімо, сучасні демократичні конституції існують у багатьох слабо- і середньорозвинених країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян тут не достатній порівняно з високорозвиненими країнами.
Наступною істотною ознакою політичного режиму є розподіл влади між вищими державними органами — главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями.
Оптимальним співвідношенням між владними інститутами є чіткий розподіл виконавчої та законодавчої влади (США); сильний однопартійний уряд і однопартійна опозиція, арбітражна роль глави держави (Велика Британія); верховенство парламенту при колегіальних і консенсуальних типах партійної співпраці (Австрія, Швеція, Швейцарія).
Найбільш невдале співвідношення між гілками влади може виникнути при сильних повноваженнях парламенту порівняно з виконавчою владою у політично неструктурованому суспільстві (досвід Росії, України в доконституційний період) або за обмеженої прерогативи парламенту при значно розширених (авторитарних) повноваженнях президента (сучасні Білорусь, Росія).
Отже, різні комбінації компетенцій вищих органів державної влади слід оцінювати неоднозначно, враховуючи ступінь цивілізаційної зрілості суспільства, а також масштаби модернізаційних перетворень.
Політичний режим залежить також від співвідношення повноважень між державними, регіональними і місцевими владними структурами. У сучасних умовах централізоване державне управління є неефективним, тому процес децентралізації набуває універсального значення. Ступінь децентралізації, як свідчить досвід європейських держав, залежить від історичних традицій, етнокультурної і територіальної специфіки регіонів, протяжності території та кордонів, правової і громадської культури населення.
За другу половину 1990-х років вітчизняна політична наука накопичила певний масив інформації щодо специфічних рис і феноменів політичного режиму України. До них належать:
1. Непублічність влади. Тобто можна чітко ідентифікувати лише вимоги до влади та її реакцію у вигляді прийнятих рішень. Все, що відбувається навколо прийняття рішень, є "чорним ящиком" для дослідника.2. Неможливість, внаслідок цього, конкретної інституційної ідентифікації влади.3. Неповноцінність виборів. Вони не є механізмом формування волі більшості та цивілізованого розв'язання конфліктів і слабко виконують функцію рекрутування нової політичної еліти.4. Наявність елементів клієнтелізму у стосунках виборець-депутат, виборець-партія, всередині самих партій.5. Невиконання українськими партіями властивих партіям функцій і, навпаки, їх виконання іншими інститутами.6. Існування кланових угруповань довкола державних та регіональних лідерів.7. Чужорідність, ізольованість існуючих інститутів громадянського суспільства.8. Протиріччя між конституційним і реальним механізмом владних відносин, тобто декларативний характер Конституції.9. Існування державної політичної цензури.10. Функціонування держави виключно як апарату насильства.11. Гіпертрофована, авторитарно налаштована президентська влада.12. Антипарламентаризм.13. Централізм, антирегіоналізм.14. Відсутність передумов для європейської ідентифікації.
Неважко помітити, що всі перераховані специфічні риси не є характерними для демократичного політичного устрою. Водночас більшість із них не характерні й для зрілого тоталітаризму. Практично, всі вони притаманні авторитарним політичним режимам. Таким чином, мова має йти про існування цілого "пласта" ознак авторитарного режиму в Україні.
Білет 2
2-1. Визначте структуру розділів політології та її функції.
Структуру політології становлять:
– теорія політики і політичних систем;
Теорія політичних систем виникла і як альтернатива традиційному інституційному підходу в політичній науці та претендувала не тільки на узагальнення величезного емпіричного матеріалу, отриманого бихевиористами, але і на перетворення політичної науки в більш точну дисципліну. "Поняття" політична система ", пише К. фон Бейме", - з'явилося для того, щоб заповнити "теоретичний вакуум", який залишало поняття "держава". Цей термін вільний від правознавчих супутніх значень, що асоціюються з державою, і легше піддається визначенню в категоріях спостережуваного поведінки. «Концептуальна широта терміна робить його корисним засобом аналізу при дослідженні неформальних політичних структур, тоді як" управління "часто тісно ототожнюється з формальними інститутами». У результаті категорії держави, а також правового та інституційного апарату, використовувані в традиційній політології, були замінені політичною системою. «Місце влади зайняла функція, місце установи - роль, місце інституту - структура» (Р. Чілкот). Ці категорії були потрібні, зокрема, для того, щоб показати, що всі політичні системи мають деякий набір загальних характеристик
– міжнародні відносини і світова політика;
Міжнародні
відносини.
Головними діючим особами цих відносин
є держави, політичні партії і рухи, різні
міжнарод яні неурядові організації та
інші суб'єкти. Ведуча роль тут по праву
належить державі, оскільки саме вона
здійснює зовнішню політику кожної
країни, тобто визначає її загальний
курс в міжнародних справах і регулює
її відносини з іншими державами і
народами.
Міжнародні
відносини - це система економічних,
політичних, соціальних, дипломатичних,
правових, воєнних, гуманітарних зв'язків
і відносин між основними суб’єктами
світового співтовариства, до яких
відносяться держава, народ, суспільні
та громадські рухи, організації.
Види
міжнародних відносин:
1)за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні;
2)на основі взаємодіючих суб’єктів - міждержавні, між партійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.
Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами й організаціям, що діють на світовій арені. Суб'єктами світової політики виступають держави, міжнародні об'єднання, політичні партія і рухи і т.п. На світовій арені, крім держав, з'явилося багато нових неурядових суспільних і гуманітарних організацій, угрупувань, союзів, діють суспільно-політичні рухи. Але роль їх залишається поки несумірною з роллю держав, на які покладена місія представляти в світовій політиці суспільство в цілому, а не яку-небудь окремо взяту соціальну групу або політичну організацію. Політологи підкреслюють, що держава - єдиний загальнонаціональний інститут, що має легітимні повноваження брати участь у відносинах з іншими державами, укладати договіри, оголошувати війну. Держави як і раніше залишаються основними суб'єктами світової політики. Разом з тим зростання числа міжурядових і міжнародних неурядових організацій робить правомірним твердження про формування нового світового політичного простору, в якому всі суб'єкти світової політики тісно взаємозв'язані. Цей термін відображає взаємодію всіх політичних сил в глобальному масштабі при рішенні питань забезпечення загального миру, безпеки, рівної для всіх прав і можливостей вільного розвитку і т.д.
– управління соціальними процесами;
Соціальне управління — це вплив на суспільство з метою його впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.
Найважливішою частиною будь-якого процесу управління є його функції:
1)Планування; 2)Організація; 3)Мотивація; 4)Контроль; 5)Координація;
– політична ідеологія;
Політична ідеологія являє собою конкретно-історичне системне відображення істотних аспектів політичної дійсності і виступає формою класової, групової, станової політичної свідомості й самосвідомості, системою ідей, гіпотез, концепцій, ідеалів, гасел, програм, в яких відображені корінні політичні, а отже, й економічні інтереси соціальних спільностей і груп, їх практичні позиції в політичній сфері стосовно інших соціальних спільностей, груп і держави, оцінка місця даних суб'єктів політики в суспільному житті, а також погляди на хід політичного розвитку і на відображення цього розвитку в політичних ідеологіях інших суб'єктів політики.
– історія політичних учень.
Розвиток політичної думки починається з виникнення самої політики і державних форм правління. Кожний раціонально мислячий правитель або державний діяч, щоб зберегти і примножити свою особисту владу і могутність держави, прагнув знаходити якнайкращі форми політичної організації і способи політичного управління.
Політична думка стародавнього світу;
Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження;
Політичні теорії Нового часу;
Політична думка ХІХ століття;
Політичні концепції ХХ століття;
2-2. Визначте основні політичні концепції українських мислителів ХХ століття.
Розгляд цього питання треба розпочати з діяльності М.С.Грушевського (1866—1934), видатного вченого-історика, політолога, публіциста і політичного діяча. Багато своїх праць Грушевський присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку.Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Саме дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність.Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою.На початку 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради Україна проголошувалася самостійною, незалежною республікою. Проте й тоді Грушевський залишався на позиціях федералізму, щоправда, в ширшому його розумінні. Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В.Липинський (1882—1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави.Політична програма В.Липинського базувалася на таких юридичних та економічних засадах: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) гарантія об’єднання в українській державі всіх українських земель, а в зовнішній політиці — військовий та економічний союз із Росією і Білорусією.Важливою передумовою на шляху до здійснення цієї програми, на думку вченого, має стати поява української еліти. Особливу роль у формуванні та розвитку української політичної думки відіграли відверто націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського. Так, Д. Ткачук зауважував, що «націоналістична ідеологія — це не є штучно видумана теорія (наука)», а «цілий ряд тісно із собою пов’язаних правд... що на їх підставі розвивається життя... і, отже, життя нації».Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що виступає стимулом усіх людських починань і допомагає налагодити взаємини між усіма суб’єктами. Проголошуючи головним чинником діяльності людини вольовий аспект людської психіки, він підносить до рівня абсолютних людських цінностей ірраціоналізм, експансію, насильництво і фанатизм. Саме у волі Донцов убачав початок усіх здорових людських починань, «вічний невсипучий гін», який все перетворює в житті суспільства.Ще одним представником цього політичного напрямку був М. Міхновський, який свої погляди виклав у своєрідному маніфесті, «катехізисі» самостійників — «Десять заповітів УНП».
3. Розкрийте форми демократії та умови їх реалізації в Україні.
Демократичний режим реалізується через дві основні форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма - основна форма здійснення державної влади в демократичному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народним представництвом. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це - різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Громадяни демократичної держави, безпосередньо висловлюючись або делегуючи до влади своїх представників, беруть на себе обов'язок поважати і підтримувати її, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, політичний режим існує як система взаємних політичних обов'язків влади та народу.
Представницька демократія - "правління народу, обране народом і для народу". Такий політичний режим демократії повинен відповідати трьом вимогам: чесні, змагальні вибори, що регулярно проводяться; уряд формується внаслідок виборів; демократія захищає права особи і меншості.
Незалежна Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й зазначено в новій Конституції України. Згідно з основними положеннями української Конституції, нині в нашій державі відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складниками цього процесу є: утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод громадян; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; запровадження інституту президентської влади; визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; формування системи самоврядування народу тощо. Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання. Крім того, докорінного реформування потребує економіка України. Вона вимагає переходу на ринкові відносини. Але щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул базарної стихії, держава та її законодавчі органи, партії і профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих, насамперед, на забезпечення соціального захисту громадян держави.
Утворення нової політичної системи в нашому суспільстві відбувається складно і суперечливо. Після серпня 1991 р. почали складатися зовсім нові умови суспільного життя. Існуючі політичні інститути були неспроможні діяти ефективно, а нова політична система, яка покликана через відповідні інститути здійснювати управління суспільством, виробляється дуже повільно.
Водночас вихід з економічної і політичної кризи потребує якнайшвидшого, рішучого і, безумовно, компетентного запровадження нових систем: економічної — з ринковими відносинами, приватизацією, з однаковими умовами функціонування різних форм власності; політичної — з новими політичними відносинами, з правовою державою, парламентськими партіями, громадянським суспільством і самоврядуванням; соціальної — зі справедливим розподілом матеріальних і культурних благ, з новою організацією праці, ефективним соціальним захистом населення країни. Причому вводити нові системи необхідно винятково на науковій основі, зі своїми ознаками, законами, категоріями, з набором певних взаємодіючих інститутів і ланок. Для ефективного виконання цих завдань потрібні висококваліфіковані фахівці, які добре знають загальні закономірності процесів управління й самоврядування, історичний і політичний досвід своєї країни та інших країн. На жаль, таких фахівців в Україні дуже мало.
Білет 3
3-1. Основні поняття науки про політику, їх зміст
Умовно основні поняття (категорії) науки про політику можна поділити на чотири групи: загальні, структурні, функціонування та розвитку.
Основними загальними категоріями політології є політика, влада, демократія, свобода, національна ідея, менталітет нації тощо.
Найважливішими категоріями структури є політична система, політична організація, держава, політична партія, громадсько-політичний рух та ін.
З числа категорій функціонування слід виокремити такі: політична діяльність, політичний прогрес, політичний конфлікт, політична боротьба.
До категорій розвитку належать політична революція, контрреволюція, еволюція та ін
3-2. Світові політико-ідеологічні доктрини сучасності
ЛІБЕРАЛІЗМ – (лат. libezalis – вільний) – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.
КОНСЕРВАТИЗМ – (лат. consezvaze – зберігати, охороняти), політична доктрина, яка зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Його політико-ідеологічний світогляд визначається як комплекс життєздатних принципів, головними серед яких є свобода і відповідальність, авторитет, релігійність, природна нерівність людей та їх скептицизм.
НЕОКОНСЕРВАТИЗМ – політична ідеологія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн світу, які сповідують принцип знаходження “золотої середини” між деструктивністю необмеженої ринкової стихії і неефективною тотальною державною регламентацією, збереження законності й правопорядку.
СОЦІАЛІЗМ – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Пріоритет у соціалістичній доктрині надається державі, а не індивідові, свідомому регулюванню (плануванню), а не еволюційним соціальним процесам, політиці, а не економіці.
МАРКСИСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІЗМУ. Вона розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму – суспільно-економічної формації, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу “від кожного за здібностями, кожному за працею”, забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.
СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІЗМУ. Вона визначає цього як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а формування капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.
СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ – ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.
КОМУНІЗМ – політична ідеологія, що передбачає влаштування суспільства на основі принципів колективізму, соціальної рівності та соціальної справедливості. Внаслідок недостатньо високого рівня розвитку продуктивних сил розподіл здійснюється за працею. Держава у формі диктатури пролетаріату зберігається лише на нижчій фазі комунізму, а на вищій – відмирає.
ФАШИЗМ (лат. fascio – пучок, в’язка) – ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності і догматизованого принципу соціальної справедливості.
НЕОФАШИЗМ – різноманітні варіанти модифікації відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких, в основному, становлять маргінальні верстви населення.