Лекція 5: житлова забудова

ШАРИ – ПІДПРОСТОРИ МІСТА

На попередніх лекціях ми намагалися описати місто з різних точок зору. Наприклад, для опису структури міста приводилася каркасно-тканинна модель  Гутнова або анклави, арматури та гетеротопії Шейна. Класичний генплан міста, який виник в часи модерністів, описує місто з позиції функціонального призначення його території. Модерністи вірили у те що одна людина або окрема група фахівців може керувати містом. Найбільшого розповсюдження такий підхід набув у соціалістичних країнах з плановою економікою. На генеральних планах соціалістичних міст ХХ століття детально «прописувалися» функціональні призначення конкретних територій  на наступні 25 років. На практиці з’ясувалося, що навіть у містах з плановою економікою генеральні плани доводилося змінювати часом навіть через п’ять років. Спостерігаючи впродовж ХХ століття за містами у країнах з ринковою економікою у різних частинах світу, стало очевидним, що функціональна модель Cine Citta, яка пропагандувалося модерністами є недосконалою і не «робочою» в реальних умовах сучасного багатошарового міста, форму якого визначають та змінюють щодня «різношерсті» актори міської сцени - жителі, влада, підприємці, інститути, професійні спілки, громадські організації і навіть незаконні структури (які функціонують поза законом, як нелегальні іммігранти, незаконна та напівзаконна торгівля, кримінальні утворення,  мафія та інші).

Не зважаючи на структурний підхід, існує потреба опису міської структури з позиції функції. Деконструктивісти, як [1] першими побачили «багатошаровість» міста. Саме тоді у 1980-і, виникають системи автоматизованого проектування (так звані САПРи або CADи – від англ. ComputerAided Design), які застосовують шари (англ. layers), на яких розміщені різні елементи проекту. Шари сучасного міста відповідають функціональному використанню ділянок. У зв’язку з високим рівнем непередбачуваності функцій, їх трансформації та змішанню, кількість нашарувань або підпросторів зводиться до небагатьох, порівняно з генеральним планом, позицій: житловий, комерційний, інституційний та відкритого простору. Безумовно ці шари-підпростори пов’язані комунікаціями: транспортом, інженерними мережами та мережами зв’язку. Щільність, площа та об’єми міських комунікацій зростають настільки, що вони утворюють окремий шар.

ЖИТЛО У СТРУКТУРІ МІСТА

Використовуючи вищезазначену класифікацію, зупинимося на одному з найважливіших міських шарів – житловому. Історично склалося так, що житлова забудова займає переважну частину міських територій (50-70%). У Архаїчному Місті житло було головним містоутворюючим чинником – у першу чергу люди будували будинки для захисту від стихій та ворогів (побут). Згодом розвивали діяльність пов’язану освоєнням прилеглих територій: вели сільське господарство, працювали у майстернях, налагоджували виробництво та збут (праця). Коли попередні сфери діяльності (побут і праця) були налагоджені, жителі створювали місця дозвілля: парки, театри, арени і т.д. Новий житловий простір Кінематичного Міста формувався у відповідності до розташування місць прикладення праці. У часи Індустріальної Революції принципи утворення житлового простору міста змінилися. Щільно забудовані робітничі квартали будувалися поблизу виробництв, які у свою чергу тяжіли до транспортних вузлів – вокзалів та портів. Нові садиби та елітне міське житло трималися на відстані від виробництва, ближче до парків та історичного центру, утворюючи на прикладі Львова поляризацію між «промисловими» північними районами та «житловими» південними. Зменшення класової поляризації у капіталістичних країнах, та гуманізація суспільства у соціалістичних країнах після ІІ Світової Війни привели до гомогенізації тканини Телеміста. Поліцентрія дозволяє рівномірно розподіляти простори праці, побуту і відпочинку навколо історичного центру, приміських центрів містечок-супутників, новостворених спеціалізованих комерційних, спортивних, промислових, рекреаційних, транспортних підцентрів. Як і у попередніх концептуальних моделях, житло продовжує домінувати у просторі Телеміста.

ЖИТЛОВІ ТЕКСТУРИ

Термін текстури, як і шар був запозичений з комп’ютерного проектування. Текстурами користуються для візуалізації масивних просторів з метою збереження ресурсів комп’ютерної пам’яті за рахунок заміни тривимірних об’єктів малюнками двовимірних текстур. Інакшими словами  - текстура це двовимірне зображення, яке наноситься на тривимірний об’єкт і може повторюватись на його поверхні до нескінченості. Текстури можна спостерігати на аерофотопланах – вони наочно ілюструють географію сучасного міста.  Концепція  текстур у житловому простору міста допомагає зрозуміти типологію житлової забудови.    Житлова типи забудови (або текстури) поділяються на чотири базових типи: садибний (1), блокований однородинний (міський будинок від townhouse) (2), багатоквартирний середньої поверховості (3),  багатоквартирний висотної поверховості (4). Перших два типи, садибний та міський будинок становлять базові архаїчні типи житлових текстур. Садибна текстура успадкована від збереженої сільської забудови, а текстура «міських будинків» складається з історичної доіндустріальної забудови та сучасних прототипів щільної блокованої забудови однородинних будинків.  Третій тип, текстура багатоквартирної забудови середньої поверховості, розповсюджується у часи Індустріальної Революції завдяки потребам розташування робітничого житла поблизу фабрик та вокзалів, а елітного житла поблизу парків та історичного центру. На відміну від площинних архаїчних текстур, останній є тривимірним, оскільки містить публічну вертикальну комунікацію – сходи. Також цей тип має виражену «багатокомірчатість»: якщо у архаїчному будинку було лише дві головних функціональних зони – житлова та  праці (напр. магазин або майстерня), то багатокомірчасті текстури містять у собі – житло, майстерні, контори, магазини, пральні і т.і. Текстура висотної поверховості, яка є еволюцією попереднього типу, відрізняється двома особливостями, це: обов’язкова механізація вертикальної комунікації у вигляді ліфтів, ескалаторів та патерностерів (1) та наявністю великих площ «нічийного» громадського простору навколо (приклад - концепція «Вежі у зелені» Корбюзьє) (2). [1] Форма, яку приймають житлові текстури у структурі міста, залежить від щільності забудови та місця розташування. Текстури садибної забудови знаходяться завжди за «міськими мурами», а щільність забудови тут прямо пропорційна щільності вуличної мережі. Архаїчна текстура «міських будинків» знаходиться у «міських мурах» історичного центру або у пізній забудові Кінематичного Міста та щільних вузлах Телеміста.    

ПРОСТОРОВІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ

Окремої уваги заслуговують трансформації житлової забудови. Житлові текстури, так як і простір міста на загал, перебуває у статичному або динамічному станах.  У залежності від міської географії у текстурах садибної забудови спостерігається наступні явища. Стабільний стан текстури, територія залишається в оригінальній конфігурації, присутній лише в елітних районах (наприклад кінець вул. Франка, Львів), цей рідкісний стан може підтримуватися стабільно високими доходами малої частини жителів (еліти). Переважно, садибна забудова ущільнюється в індустріальний та постіндустріальний періоди розвитку міста шляхами фрагментації (садибна ділянка розпарцелювується на дві і більше однородинних садиби) абокомпресії (однородинний будинок зносять або перебудовують у блокований чи багатоквартирний). Нові текстури садибних та «міських будинків» утворюються за рахунок текстур відкритого простору та сільськогосподарського простору (urban sprawl). Цікавим є феномен нової садибної забудови часів соціалізму як «дачі». Існування дач, які виникають у приміській зоні наприкінці радянського соціалізму 1950-их є прикладом гетеротопії Телеміста (Н3). Гетеротопні анклави дач, з одного боку - символ «здорового способу життя», з другого боку були ілюзією «житла у передмісті» (аналогом suburbia), виникли як «побічний ефект» функціонального зонування міста і були покликані компенсувати одноманітність Міста Машини. Згодом у постсоціалістичний період відбувається просторова трансформація деяких дачних кооперативів у приміські містечка «осібняків». Просторова текстура, утворена дачами, лягає в основу українського «urban sprawl» - садибної забудови 1990-их, що характеризується непомірно щільною забудовою «шестисоткової дачі» комічним «будинком-школою» на 400-600 кв. м., образ якого навіяний латиноамериканським серіалом. Навколо Львова існують цілі містечка-привиди таких недобудованих або закинутих «будинків-шкіл», власники яких не змогли закінчити оздоблення або утримувати його.   Трансформації багатокоміркової забудови відбуваються у напрямку поліфункціоналізації текстури, завдяки зростанню кількості комерційних комірок різнопланового функціонального призначення (офіси, кабінети стоматології, аптеки, різнопрофільні медкабінети, магазини і т.д.)

 

ФЕНОМЕН КЛУБНОГО ЖИТЛА

На початку нового тисячоліття серед житлових текстур виникає новий тип і феномен неоліберального міста, гетеротопія Телеміста – так зване «клубне житло». Ним є, як правило, блоковане однородинне або багатоквартирне житло оточене парканом, з контрольованим в’їздом, шлагбаумом, охороною, та управлінням у вигляді спілки власників. Такі закриті подвір’я, що вперше виникають у Сполучених Штатах, як наслідок класової сегрегації міста і реакції на зростання рівня злочинності, спровокованого класовою нерівністю, були імпортовані у постсоціалістичні країни наприкінці ХХ століття. Відомий польський дослідник клубного житла (osiedla grodzone, pol.) др. Яцек Гондецький описує цей феномен так «…породження культури контролю, «капустяна архітектура» (збудована на постсільськогосподарських територіях) викликає соціальну ізоляцію, відчуття небезпеки перед гіпотетичною злочинністю з одного боку та страхом за взяті на це житло кредити з другого. Ці квартали є переважно пусті, оскільки власники їдуть на роботу о 6:00 ранку, а повертаються о 10:00 вечора…» Гондецький доводить, що клубне житло вигідне забудовникам (великі девелоперські компанії складають 30% у Польщі), які заробляють на будівництві та експлуатації господарства. Для популяризації такого стилю життя вони випускають місцеву пресу і навіть внутрішнє телебачення. Про масовість цього типу житла свідчить статистика: у Варшаві – 400 таких господарств (деякі з них мають подвійну огорожу – VIP житло у центрі), а в країні з населенням 38 млн.  налічують 300 тис. охоронців. У зв’язку з невеликим відсотком середнього класу у Львові є лише декілька прикладів «клубного житла»: «Квартал на Головацького», «ТВД-ситі», квартал на вул. Бойківській та ін. Сучасні урбаністи та міські соціологи вважають це явище наслідком просторового хаосу, способом приватизації громадського простору, що ілюструє порівняння «клубного житла» з плісенню на міській тканині.  

 СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПЛАНУВАННЯ ЖИТЛОВИХ РАЙОНІВ  

Повертаючись до просторових трансформацій, варто відзначити зміну приорітетів у сучасному містобудуванні. Стрімкий ріст населення та промисловості у другій половині ХІХ століття спричинив територіальний ріст міста. Перед містом стояло завдання пристосуватися до десятикратного зростання кількості жителів. На відкритих ділянках та землях сільськогосподарського призначення розроблялися так звані «територіальні житлові утворення» різного масштабу - нові квартали, дільниці, мікрорайони і навіть нові міста. Світова економіка, на жаль, побудована на безперервному зростанні споживання. Саме тому сповільнення темпів виробництва-споживання спричиняло численні економічні кризи, які у свою чергу сприяли розвитку концепцій так званого «сталого розвитку» - територіальний розвиток, який не залишає господарських «боргів» у спадок майбутнім поколінням. Виявилося, що місто має великі резерви пост-промислових, пост-комерційних територій, можливості інтенсифікації існуючих ділянок для створення нового житла. Ці території внутрішнього росту міста дозволяють раціонально використовувати ділянки, зберігаючи природні ресурси в містах та між ними.  

 ЛІТЕРАТУРА

{C}1.      {C}Le Corbusier Vers une architecture (Towards an Architecture) 1923{C}2.      Jacek Gondecky, Architektura I tozsamosc, Torun, 2005{C}3.      David G. Shane, Recombinant Urbanism, John Willey & Sons Ltd, UK, 2005{C}4.      Гутнов “Эволюция градостроительства” //  Москва Стройиздат 1984ПИТАННЯ ПО ЛЕКЦІЇ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:1. Якої поверховості досягає сучасна житлова забудова середньої поверховості?а) оптимальноїб) максимальноїв) комбінованоїг) максимально можливої яка не потребує застосування ліфту2. Як досягнути безпеку житлової вулиці засобами планування?3. В чому полягала головна відмінність між масовою забудовою 1960-1970 та історично складеною планувальною схемою міста?