Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Национальный университет Львовская политехника

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Містобудування_LJ.docx

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

4.97 Mб

Скачать

☆

1 / 121 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 > Следующая >>>

Лекція 1: Форма Міста

ФЕНОМЕН МІСТА Місто є настільки складним і багатошаровим утворенням, що його будову важко охопити неподільно в цілому. Сучасні міста можна описати з погляду географії, об’ємно-просторової композиції, комунікаційних мереж (транспорт, зв'язок та інфраструктура), соціальних груп, поєднання символів-місць, тощо. Оскільки є неможливим уявити собі настільки комплексну модель, яка охоплювала б усі ці аспекти, містобудівничі досліджують характерні фрагменти міста або окремі характерні компоненти його простору, виділяючи предметом дослідження так званий «міський простір», який є свого роду проекцією міста, що допомагає нам «прочитати» його будову. Що ж таке місто? Не існує однозначної відповіді на це питання, оскільки просторова будова міста є неймовірно складною, а кількість процесів, які тут відбуваються одночасно є надто великою для побудови точної функціональної моделі. Враховуючи вищенаведене ми спробуємо скласти власне комплексне уявлення міста, поєднавши різні точки зору: 1. Місто є порівняно великим, та щільним простором в якому постійно проживають соціально різносторонні індивідууми. [1] 2. Місто – це місце в якому відбувається скупчення людей об'єднаних і заряджених спільною «енергетикою». Розміри і кількості тут не важливі: важливою є щільність поселення. [2] 3. Визначення міста випливає з полярності міста та села підкресленою стіною, яка їх розмежовує. [3] 4. Місто – це позиція №2 в ієрархії енциклопедії Вебстера: метрополіс-місто-містечко-село-хутір (metropolis-city-town-village-hamlet). Енциклопедичний Оксфордський словник роз'яснює, що місто, на відміну від містечка, має катедру, а хутір на відміну від села не має церкви. [4] 5. Місто – це свобода у виборі діяльності людини [5] Місто має свої параметри, які різняться між країнами та регіонами. Головними з них є кількість та густина населення. В таблиці 1 приведено параметри систем розселення за Доксідіадісом [6] (класифікація, яка використовується сьогодні у Європі), за Яргіною [7] (містобудування радянської доби) та сьогоднішня українська система розселення, застосована у державних будівельних нормах. ІЄРАРХІЇ, ТЕКСТУРИ ТА КОМПОЗИЦІЙНІ ПРИНЦИПИ Населені пункти займають певні місця у ієрархіях систем розселень. Прикладом є наступна ієрархія: метрополія або агломерація(місто-регіон)-місто-містечко-село-хутір (Доксідіадіс); або система розселення за Яргіною: регіон-агломерація-населений пункт-планувальний район. Системи розселення можуть набувати різні форми (рис.1). Будучи системою комплексною, вважає Девід Шейн, місто формується з фрагментів, які повторюються. Уявіть собі окремий фрагмент цієї повторюваної структури, як типовий малюнок - текстуру, утворену площинними елементами міста: кварталами забудови та відкритим простором. Урбаніст Кевін Линч порівнював міську структуру з покривалом зшитим з латок (англ. patchwork) Типологія міських текстур, використовуючи «латки» Линча, виглядала б наступним чином:

Стабільні текстури, які змінюються дуже повільно (напр. історичні квартали, які знаходяться під охороною муніципалітету)
Текстури росту (нові квартали малоповерхової забудови) або ущільнення (багатоповерхові квартали в існуючій малоповерховій забудові)
Текстури подрібнення або фрагментації (виникнення ресторанів, магазинів та офісів в існуючій житловій багатоквартирній забудові, будинки при цьому розпадаються на фрагменти)
Текстури змішування функціональних призначень (торговий центр набуває громадських функцій, в той час як у відкритих громадських просторах з’являються комерційні об’єкти)
Спеціальні текстури (комунальні, військові, виробничі об’єкти)
Найбільш розпоширені житлові текстури, які включають: багатоповерхову, висотну, точкову забудову в зеленій дільниці, щільну середньої поверховості (без ліфтів), щільну середньої поверховості з приквартирними ділянками, середньої поверховості з подвір’ям, малоповерхові зблоковані, однородинні, інноваційні схеми та самоорганізацію (нетрі)
Як і кожна просторова композиція, місто в цілому і його окремі фрагменти збудовані на основі відомих композиційних принципів:

Ритм, метр, випадковість
Горизонтальний – вертикальний
Принцип вимірів: одновимірний, двовимірний, тривимірний і т.д. (0D/1D/2D/3D/4D >>> точка / лінія / площина / об'єм / простір / простір-час)
Співвідношення елементів: контраст – нюанс – тотожність
Симетрія – асиметрія
Масштаб
Статика – динаміка
Текстура і фактура
Гравітація – тектоніка
Організація: хаос-ієрархія
Кількість пластів або шарів
Пористість: щільний-розріджений
Форма сітки, зірки або фракталу

З точки зору адміністрування, планувальні райони формують адміністративну міста. Межі районів нерідко можна розрізнити лише на картах, насправді, ми маємо справу з набором міських текстур, нерідко позбавлених швів. Кевін Линч, американський теоретик містобудування, який довгий час працював міським планувальником у середині ХХ ст. впровадив систему елементів міста, підпорядковану саме просторовим ієрархіям. Елементами Линча були: зв’язки, буфери, вузли, дільниці та орієнтири. Додатково Линч застосовував поняття інтенсивності використання цих елементів жителями у відсотках (рис.2). Система успішно застосовується і сьогодні для прийняття рішень що до планування території та організації міського простору. [9] Не менш важливою є форма яку приймає міський центр, який приймає форми: загальноміського центру, поліцентричної системи центрів, спеціалізованого центру, лінійні, громадські, торгові та мобільні центри. Відкритий простір міста – незабудовані або території занепаду поділяються на: змішані (напр. з житловою текстурою) або окремі (напр. простори які відповідають формі рельєфу або географічним елементам як ріка, озеро, гора, поля і т.д.)Класи відкритого простору поділяють на: заповідники, міські парки, лінійні парки, площі, спортивні або ігровий майданчики, звалища та занедбаний простір (так звані brownfields англ.). Класи мають різну ступінь планувальної регуляції та режими використання. ОБРАЗ МІСТА ЧЕРЕЗ СПРИЙНЯТТЯ ГОРОДЯНИНА Образ міста, який не є однозначним, оскільки існує в уяві городян, які в свою чергу відрізняються один від одного, віддзеркалює естетичну сторону міського простору. Так, принципи композиційного сприйняття образу вулиці, як трагічної, комічної або сатиричної, описані венеціанським архітектором Себастьяном Серліо у його «П’яти книжках про архітектуру» ще в 1537 році, є спробою узагальнити сприйняття середньовічного міста. [8] (рис.3) Трагічною є вулиця сувора і достойна, позбавлена штучних прикрас, головна вулиця міста, яка веде до королівського палацу; комічною, автор називає торгові вулиці середньовічного міста де завжди присутній ярмарковий балаган; на кінець сатиричною, від сатира (істота наполовину людина на половину тварина) є вулиця в природньому контексті, який є частково міським і частково сільським. Цей метафоричний підхід виявляє естетичну сторону містобудування і дозволяє вирішувати прикладні завдання у щоденній практиці архітектора. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МІСТОБУДУВАННЯ Місто поступово формувалося впродовж трьох базових хронологічних етапів розвитку людства: доіндустріального, індустріального та постіндустріального. Сучасне постіндустріальне місто є багатошаровою структурою, тому сьогодні до містобудівного аналізу та планування застосовують ряд нових підходів, які розглядатимуться в наступних лекціях: 1. Враховується ефект «старіння» генерального плану і функціонального зонування: сучасне місто є настільки складною системою що генеральний план не в змозі передбачати розвиток міста, (тому генплани українських міст, розраховані на 20 років, нерідко втрачають актуальність функціонального зонування вже через 5 років). 2. Врахування ірраціональності сучасного постмодерного міста. Ця ідея побудована на твердженні, що у зв’язку з великою кількістю чинників (міських акторів), містобудівні рішення не завжди є раціональними. Нерідко ці рішення приймаються на основі ірраціональних тверджень на загал «хочу-нехочу». 3. Місто - як система хаотичних зворотніх реакцій. Тут враховують так званий «ефект спадковості», який полягає в тому, що кожна містобудівна стратегія або окрема регуляторна дія приводить до певних змін у тканині міста, тому важливим для планувальників є врахування хронологічних ланцюгів подій. (Приклад – новий стадіон і масштабний ТЦ «Кінг Крос», споруди, завдяки яким було засновано новий підцентр у Львові. Велика кількість торгових площ тут спричинила відтік торгової функції з історичного центру Львова, яка в свою чергу була замінена на підприємства, що обслуговують виключно туризм.) 4. Сучасне місто не має єдиної ієрархії, а є чимось на зразок мозаїки динамічних потоків (вулиць) і статичних фрагментів (кварталів). Існують гібридні простори яким властиві ознаки фрагменту і потоку одночасно. Місто – це різнорідна структура вузлів і мереж. ЛІТЕРАТУРА: 1. L. Wirth, ‘‘Urbanism as a Way of Life’’ // The American Journal of Sociology, Vol. 44, No. 1, (Jul., 1938). 2. Spiro Kostof, «The City Shaped: Urban Patterns and Meanings Through History» // с. 37-41 Penguin, Boston, 1991. 3. David G. Shane, «Recombinant Urbanism» // с. 114, John Willey & Sons Ltd, UK, 2005 4. Webster’s Collegiate Dictionary, 10th edition, 1993 5. Dobroczna Kalwa «Conceptualizing the city» // с. 20 Jagelonian University. Frontiers & identyties. Published by Piza University. 2008. 6. Doxiádes, Architecture in transition, L., 1963; Ekistics. An introduction to the science of human settlements, L., 1968. 7. Яргина З.Н., Основы теории градостроительства. Стройиздат, 1986 8. S.Serlio, Regole Generali di Architettura Sopra le Cinque Maniere Degli Edifici, Venice, 1537. 9. К.Линч, Образ города, Стройиздат, 1982, 343 10. Фомін І.О. Основи теорії містобудування: підручник. - Київ: Наукова Думка. – 1997

ПИТАННЯ ПО ЛЕКЦІЇ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ: 1. Що таке текстура міста? а) матеріали мощення або дахів б) характерний фрагмент міста, який повторюються в) те саме що форми розселень г) поєднання основних композиційних принципів містобудування 2. Назвати один з п’яти елементів міста, які застосовував Кевін Линч? 3. Які три образи вулиці застосовував Себастьян Серліо у своїх «П’яти книгах по Архітектурі»?

Лекція 2: Моделі Міст

Моделі міста

З кінця ХІХ ст. багато урбаністів шукали способи описати складний простір міста наглядними моделями – у спосіб подібний до того, як відображується будинок у зменшеному макеті. Це виявилося складним завданням з декількох причин:

1. Розміри міст є настільки великі, що масштабуючи їх просторові параметри ми отримаємо модель яка збереже лише топографічні властивості;

2. Як передати динамічність міста, характеристику систему, яка постійно змінюється?

У ХХ ст. ще не існувало розвиненої системи фотографування місцевості або військові засекречували аерофотографії, не надаючи їм широкого доступу, також не були розвинені динамічні комп’ютерні моделі, які б відображали динаміку міста. Урбаністи покладалися в основному на свої знання, досвід та інтуїцію. Так з’явилися концептуальні моделі, які спрощено відображали головні характеристики міста. Кевін Линч, відомий американський планувальник та теоретик урбаністики ХХ ст., застосовує три базові моделі міста, покликані відповідати головним етапам у розвитку міст: доіндустріальному , індустріальному та постіндустріальному. Його міста були названі відповідно: аграрне, індустріальне та екологічне. У 1960-их урбаніст Седрік Прайс у своєму досліджені для наочного уявлення запропонував цим моделям присвоїти образи різних страв з яйця: Arche-Citta, архаїчне місто – яйце зварене на твердо де: жовток - центр, білок – міська периферія, шкарлупа – міські мури. Cine-Citta, місто кінематичне представлена яєчнею де: жовток далі є центром, а білок міською агломерацією, але міські мури – шкарлупа зникла. На кінець, Tele-Citta, місто телекомунікацій, омлет, в якому вкраплення жовтка є підцентрами поліцентричної системи міста-регіону.

Метафора Прайса була настільки влучною, що подібно до «Великого Вибуху» у фізиці, міста з яєць були офіційно прийняті у міжнародну містобудівну термінологію Міжнародним Конгресом з Планування Міст та Регіонів (ISoCaRP) [1] у 2001 році.

Концептуальні моделі Прайса

Arche-Citta, Архаїчне Місто є базовим, з нього починається міська історія. Форму і розмір тут визначають пішохідною доступністю. Це місто створювалося поступово – методом випробовувань та помилок, по мірі того, як будувалися дороги і будинки. Спираючись на монографію К. Линча «Гарна форма міста» [2], форма Arche-Citta описується просторово, у трьох вимірах. Четвертий вимір – час, не має тут значення, оскільки міська життєдіяльність є однорідною і усі процеси підпорядковані природнім станам: день-ніч або пора року. Ці стани циклічно змінюють однорідні процеси життєдіяльності міста: робота-дозвілля-відпочинок; або цикли в сільському господарстві: засіяли-підлили-зібрали урожай. Описані процеси відбуваються послідовно – не накладаючись один на одного. Головна діяльність міста, яке відповідає доіндустріальному періоду розвитку міст – добування (корисних копалин, їжі, тощо). Ключовою фігурою просторової організації міського простору є архітектор – він створює міські ієрархії, які складаються з компонентів: будинки-вулиці-церкви-площі.

У якості ілюстрації, уявіть собі вулицю середньовічного Львова, заповнену переважно пішоходами і рідко кінними екіпажами, кількість населення не перевищує 15 тисяч, перейти усе місто і опинитися у передмісті з протилежного боку ви можете за чверть години. Всі люди переважно місцеві, знайомі між собою. Оскільки до сусіднього міста потрібно їхати цілий день, туризму як такого ще не існує.

Наступною сходинкою еволюції міста є Cine-Citta (з грецької кінема – Кінематичний), оскільки в його основу покладено рух. Кінематичне Місто, відоме з теорії містобудування також як «Місто Індустріальне», «Місто-Машина», успадковує частково форму свого попередника - жовток Arche-Citta, про що нагадують історичні центри міст. Cine-Citta стає чотиривимірним – час є його невід’ємною складовою. Його форма представлена простором, в якому відбуваються процеси життєдіяльності, що періодично чергуються, виконуючи різні функції, пов’язані з виробництвом: їжі, машин, одягу, тощо. Виробництво характерна риса цього міста, Планувальники - містобудівничі його ключові фігури. Вони створюють та контролюють процеси: переміщення людей і вантажів, ріст міста, транспортну інфраструктуру, енергетику та зв’язок. Компонентами Кінематичного Міста є функціональні зони та транспортні артерії. Cine-Citta виникає коли Arche-Citta розвиваючись, виходить за межі мурів, під час Індустріальної Революції середини ХІХ століття. Формуючи центр і периферію, воно втрачає свої межі, змішуючись з сільською місцевістю, утворює агломерацію. Залізниця і трамвай служать основними транспортними зв’язками, забезпечуючи зв'язок міста з центром та його центричність. Cine Citta – це світ потоків пасажирів і товарів, які пересуваються рейками, дорогами, морем та повітрям. Параметри цього міста характеризуються великими швидкостями і відповідним скороченням простору з точки зору доступності в часі. В той час коли Arche-Citta це простір - Cine Citta це час. Індустріальна революція в часі співпадає з колосальним зростанням кількості населення на планеті, причому це зростання відбувається за рахунок міст.

Черговим нашаруванням є Tele-Citta (з грецької – Tele – віддалений зв’язок). Важливою ознакою Телеміста є «комірчатість» його структури. Житло Tele Citta будується навколо системи різнорідних багатофункційних центрів: торгових з адміністрації, медичних, освітніх, офісних та виробничих (так звані технопарки). Незалежно від того якого вигляду набуває Телемісто, чи це малоповерхова приміська забудова Північної Америки, європейські міста–супутники, багатоповерхові мікрорайони соціалістичного міста, ці міські простори отримують спільні параметри: поліцентричність, регіональний масштаб, домінуючий автомобільний транспорт, телебачення як засіб масової інформації та технократичну деперсоналізовану систему управління, яка більше асоціюється з партіями та програмами, ніж з конкретними особистостями [3].

Прикладною є концепція «Оберненого міста», що є однією з проекцій Телеміста, описана Шейном, яка полягає в наступному: Архаїчне місто має забудову і пустоту у вигляді вулиць, площ та внутрішніх подвір, нові мікрорайони Телеміста – так звані «житлові вежі в зелені» є наче оберненими об’ємами - пустота тепер є забудовою а забудова –пустотою.

Глобальні міста

Термін «глобальні міста» або «міста-мережі» виник на початку ХХІ століття. (англ. Global city) чи (alpha city) — це місто, що вважається важливим елементом світової економічної системи. Таке місто зазвичай має ключовий вплив для великих регіонів Землі, має на них сильний політичний, економічний і культурний вплив. На противагу поняттю «метрополія», яке може використовуватись до центру конкретної агломерації чи регіону, поняття «світове місто» має зміст тільки в рамках систем міст на всій Землі. Термін «світове місто» вперше був використаний Саскією Сассен у її праці The Global city (1991) в описі таких міст як Лондон, Нью-Йорк і Токіо, і протиставилось терміну «мегаполіс»; термін «світове місто» підходить до описаних Патріком Геддес, у 1915 році, міст із непропорційно високою кількістю бізнес-зустрічей. Існує навіть класифікація «глобальності» або категорії важливості міст у різних джерелах. Також ця модель є еволюцією Телеміста у міста-метрополії або міські агломерації які об’єднані не на основі територіальної цілісності а завдяки цілісності телекомунікації мережі (навіть світового масштабу), яка їх пов’язала. Прикладами є метрополітенські регіони міст Північної Америки (Торонто, Ванкувер, Монреаль, Нью-Йорк, Лос-Анджелес та ін.), «коридорні конурбації», так звані мегалополіси як Лондон-Ліверпуль або Осака-Токіо, Європейські міста-мережі та постсоціалістичні глобальні міста як Київ та Москва.

Постмодерні міста

Окремої уваги заслуговує ідея постмодерного міста. Взагалі, як зауважує Девід Шейн у його «Урбаністиці перестановки», поняття постмодернізм не обов’язково означає попередній кінець модернізму. Тому постмодерне місто більше підходить до опису міст після модерністів, після ІІ Світової та Великої Депресії. Річ у тім, що кожна міська культура перебувала під впливом інспірацій. Так, Архаїчне Місто пронизано ідеєю середньовічного мистецтва від ренесансу до бароко, Кінематичне Місто – це уособлення духу імпресіонізму та кубізму (можна сказати, це місто танцює під танго), стосовно Телеміста - його ідеологію є постмодернізм, враження про образ як засіб планування.

Отже, постмодерні міста класифікують у сім категорій. Першою є «Аналогове місто» Альдо Россі, яке відноситься до категорій так званого «Декупажу». (Декупаж (від фр. decouper вирізати з паперу) — декоративна техніка по тканині, склу, дереву (та інших поверхнях), що полягає у вирізуванні візерунків з різних матеріалів та наклеюванні їх на поверхню, що декорується (Вікіпедія). Концепція збудована з фрагментів - артефактів, які допасовані між собою. Тут присутня робота аналогій, нелогічна та безужиткова логіка плану. Аналогове місто побудоване на «руїнах» утопічного ренесансного міста. Планувальна логіка опирається на символічних зв'язках протиставлених зв’язкам функціональним.

Категорія №2 - місто-колаж, Коліна Роу і Фреда Кетлера (1978). Подібно до Россі, концепція Роу-Кетлера опирається на історичній спадковості європейського міста. Місто-колаж, свого роду операційна система, яка складається з чітко окреслених елементів: «пам’ятної» вулиці, стабілізаторів (композиційне завершення – площа або історичний центр), «текстури» міста (у вигляді повторюваної забудови), видових точок, тераса, оглядовий майданчик або вертоліт (звідки образ колажу власне сприймається) та так звані багатовалентні будинки (ансамблі), які пом’якшують шви колажу. Додатковими елементами згідно Роу, були так звані «каталізатори ностальгії» - важливі місця, будинки, скульптури або сади.

Бріколаж, категорія №3 (створення об’єкту з підручних матеріалів), що виник як похідна концепція від колажу, також був впроваджений саме Роу і Кетлером, причому бріколаж є втіленням гештальт філософії – цілісного сприйняття структури об’єкту.

Колаж створює відчуття «загальної картини», яка є чимось більшим ніж частини з яких вона складається. Фотографія – фотомонтаж, який є №4 у нашій класифікації, як колись це робив живопис, підсилює відчуття завершеності або навпаки руйнує, ставлячи знайомі об'єкти у несподіване оточення. Прикладом реалізації фотомонтажу у містобудуванні є Costa Iberica MVRDV, проект, який побудований і демонструється виключно на фотографіях і фотомонтажах.

На противагу колажам, які працюють з образами, монтаж – у постмодерному місті №5 – застосовує кінематографічний термін, який стосується актора та режисера та їхньої побудови траєкторії в уявному просторі справжніх місць. Метод монтажу, побудований на послідовності важливих маршрутів з краєвидами, які були такими задумані. Це так звана «урбаністика з коментарем». Прикладом реалізації підходу є мистецький проект Кшистофа Водичко «Візок для бездомних», який дає мобільні вигоди для тих, хто відкинутий суспільством з одного боку та сприйняття вулиць поза межами стереотипів з другого. Проект втілювався під час виборчої кампанії одного з мерів Чикаго.

№6 - Підбірка (з фр. Assemblage) побудована на окремих міських фрагментах, в яких найважливішим є зв’язок з сусідніми фрагментами та вигляди з певних поворотних точок. Класикою Assemblage є ‘Learning from Vegas’[4], R. Venturi та Desperate Housewives TV series. [5] Телесеріал демонструє протиріччя ідеалів постіндустріального суспільства, а провулок Wisteria Lane, де знімали телесеріал, є підбіркою характерних образів американського передмістя.

На завершення класифікації постмодерного міста, є №7 - популярна концепція деконструктивізму. В основі містобудівного деконструктивізму лежить філософія «кореневища» (англ. Rhizome) Корені міської структури, що ростуть «не відомо звідки», випадково об’єднуються в системи. Саме урбаністика деконструктивізму примирилася з «багатошаровістю» та мультиієрархічністю міста. Прикладом урбаністики деконструктивізму є IBA Housing, (P.Eisenman).

Література

Міжнародна організація містобудівельників ISoCaRP, вступна доповідь до конференції, Young Planning Professionals,’Honey, I shrunk the space’, 2001 // http://www.isocarp.org