8.1.2. Ерозія грунтів

Ерозією (від лат. erosіo- роз'їдання) називають порушення ґрунту і гірських порід потоками води або вітру, а також внаслідок механічного впливу. Ерозію поділяють на водну, вітрову (дефляцію), іригаційну, промислову, берегову і ін. Ерозія призводить до зниження родючості ґрунту, його порушення і в кінцевому підсумку – до повного знищення.

Внаслідок ерозії на планеті щорічно змивається до 60 млрд т ґрунту, або 134 т з 1 км². Впливу водноï та вітровоï ерозіï у світі зазнає 65% суші. За останнє століття ерозія зруйнувала 27% сільськогосподарських земель (23 млрд га). Кожні 10 років людство втрачає біля 7% верхнього шару ґрунту внаслідок вітрової та водної ерозії.

Внаслідок ерозії в ґрунтах зменшується вміст фосфору, азоту, калію та інших мікроелементів. Під час пилових буревіїв із кожного гектара ріллі виноситься 30 кг азоту, 22 кг фосфору і більше 30 кг калію. Ерозія також призводить до посухи.

Під дією антропогенної діяльності та посух відбувається спустелювання. Спустелені території не самовідновлюються. Щорічно площі пустель зростають на 60 тис км² і до цього часу запустелено вже біля 5 млрд га.

Промислова ерозія ґрунту виникає внаслідок діяльності промислових підприємств, особливо при добуванні корисних копалин відкритим способом. На місці лісових масивів та сільгоспугідь з'являються кар'єри та велетенські відвали гірських порід. При цьому змінюється склад ґрунтового повітря, яке збагачується сірководнем, оксидами вуглецю, азоту та сірки.

Залежно від характеру й швидкості процесу руйнування верхніх шарів ґрунту і материнської породи розрізняють ерозію:

• геологічну,

• прискорену.

Геологічна ерозія пов'язана з еволюцією Землі і відбувається повільно в природних умовах, не завдаючи особливої шкоди родючості ґрунту.

Прискорена ерозія переважно зумовлена антропогенною діяльністю. Вона може бути викликана безконтрольним вирубуванням лісів, непомірним випасом худоби, розорюванням схилів, ущільненням ґрунту під час обробки, технологією вирощування польових культур, будівництвом трубопроводів та шляхів, незадовільною технологією меліоративних робіт тощо.

8.1.3. Протиерозійні заходи

З метою запобігання ерозії грунтів здійснюють комплекс заходів, які дозволяють припинити або зменшити змивання і здування грунтів до розмірів, за яких можливе природне їх відтворення.

Всі протиерозійні заходи поділяють на:

• організаційно-господарські,

• агротехнічні,

• лісомеліоративні,

• гідротехнічні.

Організаційно-господарські заходи включають спеціалізацію господарства і його підрозділів, раціональний розподіл землі за угіддями, запровадження правильної структури посівних площ (до 50% багаторічних трав), диференційоване розташування полів сівозмін і захисних лісових насаджень, склад і чергування сільськогосподарських культур, використання системи обробітку грунту та удобрення, які забезпечували б надійний захист грунтів від ерозії.

Агротехнічні протиерозійні заходи передбачають зменшення водної ерозії шляхом уповільнення поверхневого стоку і збільшення водопоглинаючої здатності грунтів. Для цього застосовують сівбу впоперек схилів, терасування схилів у гірських районах, оптимальні терміни і способи сівби, вапнування кислих і гіпсування засолених грунтів, мінімальний обробіток грунту, грунтозахисні сівозміни та регулювання сніготанення.

Лісомеліоративні грунтозаходи спрямовані на створення полезахисних, водорегулюючих, прияружних і прибалкових лісових смуг і масивів.

Для зменшення втрат родючих земель під час гірничовидобувних робіт здійснюють їх рекультивацію. Рекультивація – це система прийомів відновлення порушених ландшафтів з метою поновлення родючості грунту. Вона включає три етапи робіт: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний.

В процесі підготовчого етапу обстежують порушені території, складають техніко-економічне обгрунтування і розробляють проект рекультивації.

Гірничо-технічний етап полягає в підготовці порушених земель до наступного їх використання в господарстві. Передбачає вирівнювання насипів з покриттям порід грунтом, який знімався під час відкриття кар’єрів, влаштування терас, будівництво котлованів для водойм у місцях добування торфу, проведення хімічної меліорації.

Види технічної рекультивації:

• Сільськогосподарська – підготовка земель до використання як сільськогосподарські угіддя,

• Лісогосподарська – підготовка земель до лісопосадки,

• Будівельна – підготовка земель до промислового та цивільного будівництва,

• Водогосподарська – підготовка земель до створення водоймищ, зокрема для розведення риби,

• Рекреаційна – підготовка земель під об’єкти відпочинку,

• Санітарно-гігієнічна – консервація порушених земель при недоцільності їх рекультивації з іншою метою.

Етапи технічної рекультивації:

1. Планування поверхні порушеної землі

2. Формування відкосів, відвалів і бортів кар’єрів

3. Зняття, перевезення, зберігання та повторне нанесення грунтів

4. Будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд

Біологічний етап здійснюється з метою відновлення родючості рекультивованих земель і перетворення їх у лісові або сільськогосподарські угіддя та рекреаційні зони.

Зменшення опустелювання земель досягають шляхом закріплення рухомих пісків і попередження заносів сільськогосподарських угідь механічним, хімічним і біологічним методами.

Біологічні методи передбачають засівання травами і посадку дерев та чагарників.

При хімічному захисті від рухомих пісків використовують різні хімічні речовини: емульсії бітуму, рідке скло, нерозин, вапно тощо.