5.4. Нормування якості навколишнього середовища
Система екологічних нормативів включає:
нормативи екологічної безпеки:
гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі,
гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище,
гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування,
гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин,
рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.
Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у навколишньому середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України.
Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічної експертизи стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються таким поняттям, як якість природного середовища.
Гранично допустимі концентрації (ГДК) належать до показників якості навколишнього середовища стосовно здоров’я людини. ГДК вмісту шкідливих речовин, а також шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин належать до нормативів санітарно-гігієнічного характеру.
Цей вид нормування охоплює не тільки екологічну, але й виробничу, житлово-побутову сфери життя людини.
Гранично допустима концентрація (ГДК) – показник безпечного рівня вмісту шкідливих речовин в навколишньому середовищі.
Відповідає максимальній кількості шкідливої речовини в навколишньому середовищі (в одиниці об’єму повітря, води; маси харчових продуктів, ґрунту), яка не викликає будь-яких змін в організмі людини і несприятливих спадкових змін у нащадків при постійному контакті або взаємодії за певний проміжок часу, а також не призводить до порушення нормального відтворення основних ланок екологічної системи природного об'єкта.
В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.
Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів різняться.
Нормативи ГДК у нашій країні єдині і обов’язкові для усіх підприємств і структур, незалежно від форм власності й підпорядкованості.
Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини, але і їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.
Результати найновіших досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.
Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:
