19

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МЕДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ХІРУРГІЇ

РОЗДІЛ

ДООПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД.

ПІДОТОВКА ХВОРИХ ДО ОПЕРАЦІЇ. ХІРУРГІЧНА ОПЕРАЦІЯ.

Методичні вказівки для самопідготовки

студентів ІІ курсу медичного факультету

із загальної хірургії з доглядом за хворими

УЖГОРОД – 2012

Автори:

доктор медичних наук, професор Шимон В.М.

кандидат медичних наук, доцент Скрипинець Ю.П.

кандидат медичних наук, доцент Філіп С.С.

Відповідальний за випуск: д.мед.н., професор Болдіжар О.О.

Рецензент: д.мед.н., професор кафедри хірургічних хвороб Корсак В.В.

Методичні вказівки затверджено:

на засіданні кафедри загальної хірургії з курсами травматології, ортопедії, оперативної хірургії та судової медицини ДВНЗ «УжНУ»,

протокол № 7 від 30 січня 2012 року.

на засіданні вченої ради медичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національ­ний університет», протокол № 7 від 22 лютого 2012 року.

ТЕМА: ДООПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ПІДГОТОВКА ХВОРОГО

ДО ОПЕРАЦІЇ. ХІРУРГІЧНА ОПЕРАЦІЯ.

1. Актуальність теми:

Іноді після хірургічних втручань виникають ускладнення, які уповільнюють процес одужання пацієнта. Саме тому підготовка хворого до операції передбачає комплекс про­фі­лак­тич­них міроприємств, як загальних, так і міс­цевих, спрямованих на попе­ре­джен­ня усклад­нень під час виконання операції, та в післяопераційному періоді.

2. Мета заняття:

Вивчити етапи доопераційного періоду. Студенти повинні оволодіти методикою підготовки хворого до опе­рації, знати що таке операція, ознайомитися з видами оперативних втру­чань. Засвоїти основні положення хворого на операційному столі, в залежності від виду оперативного втручання.

3. Базовий рівень студентів:

- Знати нормальні показники вітальних функцій органів та систем оранізму людини.

- Знати функції печінки, нирок, кровоносної та дихальної систем.

- Знати провести вірифікацію патологічної флори та чутливість до антибіотиків (згідно даних антибіотикограми).

4. Перелік контрольних знань та умінь.

Знати:

Етапи доопераційного періоду, основні завдання доопераційного періоду (поставити діагноз, виявити наявні ус­кладнення, супутні захворювання, визначити стан і ступінь неспроможності фун­кції органів і систем організму, провести ліку­вання з метою покращення функ­ціо­нального стану пору­ше­них органів і систем організму, створити функціо­нальні резерви органів і сис­тем організму, провести міроприємства, спрямовані на зменшення ризику інфікованості післяопера­цій­ної рани); основні вимоги до гігієни тіла хворого; знати про ускладнення, які можуть виникнути при постановці шлункового зонда, та ускладнення, які можуть виникнути при виконаннінні очистної клізми. Знати особливості підготовки хворих до операції на шлунку, кишечнику, особливості підготовки до операції хворих на цукровий діабет, туберкульоз, сифіліс, гемофілію; знати особливості підготовки хворих до спеціальних методів обстеження; знати класифікацію операцій в залежності від мети, яку ставить перед собою хірург, види оперативних втручань; знати класифікацію операцій в залежності від показань до операції, терміновості їх ви­ко­на­ння, етапності; знати положення хворого на операційному столі, та операційні доступи.

Вміти:

Підготувати оснащення для гігієнічної обробки тіла хворого, провести санітарно-гігієнічну, передопераційну обробку тіла хірургіч­ного хво­рого з вільним режимом в стаціонарі, важкохворого, хворого в безсвідомому стані. Промити шлунок, поставити очисну клізму, сифонну клізму, мікроклізму. Підготувати операційне поле до операції, укласти хворого на операційному столі в залежності від характеру оперативного втручання.

5. Основні теоретичні положення теми.

Передопераційний період – період з моменту поступлення хворого в лікувальний заклад до початку операції. Тривалість його різна і залежить від:

1. характеру захворювання;

2. важкості стану хворого;

3. терміновості виконання операції.

Основні завдання доопераційного періоду:

1. встановити діагноз;

2. визначити покази, терміновість виконання і характер операції;

3. підготувати хворого до операції.

Основна мета доопераційного періоду: звести до мінімуму ризик оперативного втручання та можливість розвитку ускладнень після операції.

Після встановлення діагнозу необхідно в певній послідовності провести підготовку хворого до операції:

1. Визначити покази і терміновість виконання операції, виявити протипо­кази.

2. Провести додаткові клінічні, лабораторні, діагностичні обстеження з метою визначення стану життєвоважливих органів та систем організму хворого.

3. Провести психологічну підготовку хворого до операції.

4. Здійснити підготовку органів, корекцію систем порушення гомеостазу.

5. Провести профілактику ендогенної інфекції.

6. Обрати метод знеболення, виконати премедикацію.

7. Здійснити попередню підготовку операційного поля.

8. Транспортувати пацієнта в операційну.

9. Укласти хворого на операційний стіл.

Строки виконання операції визначаються показами, які можуть бути життєвими, абсолютними, відносними.

Життєві покази виникають при таких захворюваннях, коли відтермінування операції по часу загрожує життю хворого. Такі операції виконуються в екстренному порядку. Життєві покази виникають при наступних патологічних станах:

• кровотеча, що продовжується при розриві паренхіматозних органів або при пораненні великих за калібром судин – смерть.

• при гострих захворюваннях органів черевної порожнини – гострий аппендицит, гостра кишкова непрохідність – можливий розвиток перитоніту або гангрени органу.

• гнійно-запальні захворювання – абсцесс, флегмона, гострий остеоміеліт – відтермінування операції призводить до ускладнень, вираженої інтоксикації, сепсису.

При виконанні операції за життєвоважливими показами обєм її має бути мінімальний, спрямований на порятунок життя хворого.

Абсолютні покази до операції виникають при таких захворюваннях, при яких тривале відтермінування може призвести до стану, який загрожує життю хворого. Ці операції виконуються в терміновому порядку через декілька днів піс­ля поступлення пацієнта в хірургічне відділення. До таких захворювань на­лежать злоякісні новоутворення різної локалізації, механічна жовтяниця, стеноз ви­хідного відділу шлунку.

Відносні покази до виконання операції можуть бути при захво­рю­ваннях, які не становлять загрозу для життя хворого (грижі, доброякісні пух­лини). Ці операції виконуються в плановому порядку.

До протипоказів для проведення операцій належать:

серцева, дихальна і судинна недостатності (шок), інфаркт міокарду, ін­сульт, печінково-ниркова недостатність, тромбо-емболічна хвороба, важкі по­рушен­ня обміну речовин (цукровий діабет, кома), важка анемія, кахек­сія.

Вказані зміни визначаються строго індивідуально, відповідно обєму і важ­кості запланованої операції. При відносних показах до виконання операції і наявності захворювань, які збільшують ризик операції, її відтерміновують на певний час та проводять лікування супутнього захворювання. Проводять додаткові обстеження.

Із анамнезу необхідно вияснити наявність спраги, блювання (його обєм), алергологічний і трансфузійний анамнез, а також наявність захворювань печінки і нирок. Особливу увагу приділяють огляду шкіри: її сухість, колір. Обовязково визначити частоту і характер пульсу, артеріальний тиск, а у важких хворих і центральний венозний тиск (який в нормі дорівнює 50-150 мм вод ст), проводиться електрокардіографічне дослідження роботи серця. Визначають глибину і частоту дихання, наявність задухи, шумів, хрипів при аускультації легенів. Для визначення видільної функції нирок вимірюють добовий і погодинний діурез (30-40мл/год), питому вагу сечі.

З метою оцінки стану гомеостазу необхідно проводити періодичні кон­трольні визначення рівню Нb, Ht, кислотно-лужного стану, основних електро­літів, ОЦК і його компонентів. В екстрених випадках лабораторні обстеження по­винні бути обмежені, щоб не затримувати операцію. Все це дуже важливо при проведенні трансфузійної терапії.

Психологічна підготовка хворого до операції спрямовавана на заспокоєння хворого, необхідно запевнити пацієнта в успішності операції. Особливо це важливо при спробі хворого відмо­ви­тися від операції, коли він не усвідомлює свій стан та наслідки захворювання. Отримавши згоду пацієнта на операцію, розпочинають безпосередню підготовку хворого до операції.

Безпосередня підготовка хворих до всіх операцій базується на таких принципах:

1. попередня підготовка операційного поля;

2. порожній шлунок;

3. порожній кишечник;

4. порожній сечовий міхур;

5. премедикація.

Попередня підготовка операційного поля передбачає гігієнічну ванну напередодні, зміну натільної та постільної білизни, сухе гоління операційного поля за 2 год до операції. При наявності рани обробка операційного поля має свої особливості. Повʼязку знімають, рану покривають стерильною серветкою, а шкіру навколо рани протирають ефіром і збривають волосся навколо сухим способом. Всі рухи проводяться від рани, щоб зменшити ступінь її забруднення. Після цього серветку знімають, а шкіру обробляють 5 % спиртовим розчином йоду і рану накривають стерильною серветкою.

Порожній шлунок – напередодні пацієнт приймає легку вечерю о 17-18 год. В день операції забороняється прийом їжі та питво.

Порожній кишечник – напередодні увечері хворому ставлять 2 очистні клізми і одну ранком або напередодні, приблизно о 15 год, рекомендують фортранс - 1 пакет розчиняють в 1 л води і випивають її по склянці через кожних 10 хв. До вечора наступає очищення тонкої і товстої кишки. Даний метод не рекомендують хворим з явищами часткової кишкової непрохідності.

Порожній сечовий міхур – кожному перед хворому операцією пропонують спорожнити сечовий міхур. При тривалих операціях чи операціях на органах малого тазу проводять катетеризацію сечового міхура

Премедикація – передбачає введення медичних препаратів за 30-40 хвилин перед операцією з метою профілактики ускладнень, зв’язаних з дією наркозних препаратів. Включає введення наркотичного анальгетика, М-холінолітик (атропін), та десенсибілізуючий препарати.

Передопераційна підготовка – важливий етап хірургічного лікування хво­рого. Навіть при ідеально виконаній операції, якщо не проведена адекватна ко­рек­ція порушень функції інших органів і систем, можливі ускладнення у післяопераційному періоді.

Передопераційна підготовка повинна бути коротка по часу та ­ефек­тивна.

При гострій крововтраті і зупиненій кровотечі проводять переливання кро­ві і кровозамінників. При кровотечі що триває, гемотрансфузію проводять в декілька вен одночасно і виконують операцію спрямовану на зупинку кровотечі.

При поступленні хворого в лікарню в стані шоку – проводять проти­шо­кову терапію. Шок – є протипоказанням до проведення операції (крім гемо­ра­гіч­ного при кровотечі, яка триває і не може бути зупинена без опе­ративного втручання), тому операцію виконують при АТ не нижче 90 мм рт ст.

Підготовка органів і систем до оперативного втручання повинна бути комплексною і включати в себе:

1. Покращення серцево-судинної діяльності, корекцію порушень мікро­цир­ку­ляції за допомогою серцево-судинних препаратів, дезагрегантів антикоагулянтів, судинно­розширюючих препаратів.

2. Усунення дихальної недостатності (оксигенотерапія, нормалізація кро­вообігу, у важких - випадках штучна вентиляція легень).

3. Дезінтоксикаційна терапія – введення рідини, кровозамінників, форсо­ва­ний діурез, використання спеціальних методів детоксикації – плазмо­сорб­ція, гемосорбція, лімфосорбція, оксигенотерапія, ВЛОК низькоенергетич­ними лазерами.

4. Корекція порушень в системі гемостазу.

В залежності від захворювання і локалізації патологічного процесу проводиться і спеціальна передопераційна підготовка. Так при операціях на шлун­ку проводиться промивання шлунку протягом декількох днів, призна­чаєть­ся безшлакова дієта, послаблюючі препарати, очисні клізми, антибіотики.

Особливу увагу приділяють хворим з цукровим діабетом. Хворих перед операцією переводять на простий інсулін.

Профілактика ендогенної інфекції. Лікар повинен зʼясувати, чи немає у хворого хронічних запальних процесів (тонзіліт, фарінгіт, гнійничкові захворю­вання шкіри) і проводить санацію вогнищ інфекції. Якщо операція виконується в плановому порядку, то хворий може бути виписаний для проведення лікуван­ня хронічної інфекції в амбулаторних умовах.

В операційну хворого доставляють на візочку. У важких випадках про­довжують трансфузію ліків і хворий може знаходитись на штучній вентиляції ле­­гень. При кровотечі з накладеним джгутом хворого доставляють в операційну із джгутом.

З візочка хворого перекладають на операційний стіл в зручне для ви­конання операції положення.

Операція – виконання спеціальної механічної дії на органи та тканини з лікувальною метою.

Хірургічні операції поділяють в залежності від терміну їх виконання, і в залежності від повного виліковування або полегшення стану хворого.

По терміну виконання розділяють операції на:

- екстренні – операції, які виконуються негайно або в найближчий час з моменту поступлення хворого в хірургічний стаціонар;

- термінові – операції, які виконуються в перші дні після поступлення хворого в хірургічний стаціонар;

- планові операції, які виконуються в плановому порядку (термін їх виконання необмежений).

В залежності від лікувального ефекту операції поділяються на:

1. радикальні; 2) паліативні.

Радикальні операції – це операції, після виконання яких, шляхом вида­лен­ня патологічного утворення, частини або всього органу наступає ви­дужання хво­рого.

Обʼєм оперативного лікування, який визначає радикалізм операції за­ле­жить від характеру патологічного процесу. Так при доброякісних пухлинах (лі­по­ма, фіброма, поліпи) видалення пухлини приводить до одужання хворого. При злоякісних пухлинах радикалізм операції полягає не тільки у видаленні частини або цілого органу, а і у видаленні сусіднього органу, в який проростає пухлина, навколишньої клітковини, лімфатичних вузлів. Так при ракові шлун­ку, виконується видалення шлунку з великим і малим сальниками.

При запальних захворюваннях обєм втручання обмежується видаленням патологічно змінених тканин або органу (при остеомієліті – остеонекректомія; при гострому апендициті - апендектомія ).

Паліативні операції. Вони виконуються з метою усунення небезпеки для життя хворого, або покращення його стану.

Так при великій пухлині стравоходу, яка проростає в органи середостіння, хворому виконується паліативна операція - накладання нориці (фістули) на шлунок, щоб хворий не помер від голоду. При пухлині кишечника, яка перекриває його просвіт і є метастази в печінку, і загальний стан хворого важкий із-за кишкової непрохідності - хворому виконується операція накладання штучного ануса (тобто кишківник відкривається на передню черевну стінку, а сама пухлина залишається).

Найчастіше паліативні операції виконуються в онкологічних хворих, в занедбаних випадках (при неоперабельності хворих), коли радикальна операція неможлива із-за розповсюдження процесу, і мета паліативної операції хоча б тимчасово покращити стан хворого.

В залежності від етапів операції вони бувають одномоментні – апендектомія, холецистектомія, коли всі етапи виконуються один за одним і багатомоментні: двохмоментні- при аденомі простати (перший етап – накла­дання епіцистостоми сечового міхура і через деякий час другий етап – видалення аденоми); трьохмоментні – наприклад, в травматології, косметичній хірургії.

З розвитком загального знеболення та інтенсивної терапії все частіше в хірургії виконуються дві і більше операції одночасно – так званні симультанні операції. Наприклад, при виразці шлунку і хронічному калькульозному холециститі - резекція шлунку і холецистектомія. При аденомі простати і грижі пахового кільця – видалення аденоми передміхурової залози і герніотомія з пластикою грижових воріт.

Існують також пробні операції – це операції, під час яких виявляється, що радикальна операція неможлива. Особливо часто це зустрічається в онкології, коли із-за проростання пухлини в сусідні органи хірург стає безсилим перед захворюванням.

Існують такі випадки, коли останнім методом для діагностики захворювання є операція. Такі операції називаються діагностичними.

Розрізняють також типові і атипові операції.

Типові операції виконуються по чітко розробленим схемам, методикам оперативного втручання.

Атипові операції виникають у випадку незвичності патологічного процесу, який призвів до оперативного втручання. Сюди належать важкі травматичні пошкодження, вогнепальні рани. В цих випадках операція може відбуватися на декількох органах: судинах, кістках, суглобах, порожнистих органах.

Розрізняють також кровні і безкровні операції (репозиція кісткових уламків, поворот плоду на ніжці).

З розвитком хірургічної техніки виділяють ряд спеціальних операцій:

• мікрохірургічні – операції виконуються при збільшенні від 3 до 40 разів за допомогою мікроскопу – судинна хірургія, офтальмологія, ортопедія, нейрохірургія;

• ендоскопічні – з використанням ендоскопічних пристроїв – видалення поліпів шлунку, сечового міхура, видалення конкрементів з холедоха, сторонні тіла. Сюди належать і лапароскопічні операції;

• ендоваскулярні – закриті внутрішньосудинні операції, які виконуються під рентгенологічним контролем (ЕОП).

Хірургічна операція складається із основних етапів:

1. хірургічний доступ;

2. основний етап операції (хірургічний прийом);

3. зашивання рани.

Основні вимоги до операційного доступу:

• мінімальна травматичність;

• забезпечення хорошого огляду патологічного процесу і умов виконання хірургічного прийому.

Для всіх типових операцій розробленні відповідні хірургічні доступи, а при нетипових - хірург керується вищевказаними критеріями.

Закінчення основного етапу операції включає в себе ретельний контроль зупинки кровотечі – гемостаз.

Заключний етап операції – зашивання рани. Воно повинно виконуватися ретельно, щоб не розвязалися лігатури і не розійшлися краї рани.

При виконанні всіх етапів операції основна умова – це дбайливе ставлення до тканин, недопустиме грубе стиснення тканин інструментами, перерозтягнення, надриви тканин. Ці моменти важливі для профілактики ускладнень, про які буде йти мова згодом.

Головним завданням під час операції є попередження інфікування рани, тобто дотримання правил асептики і спеціальних заходів під час операції.

Все починається з обробки операційного поля, яка проводиться після введення хворого в наркоз або перед місцевим знеболенням.

Після попереднього миття шкіри розчином нашатирного спирту, ме­дичним ефіром операційне поле обробляють за методикою Гроссіха-Філон­чи­кова або іншим способом. Місце хірургічного доступу ізолюють опе­рацій­ни­ми сте­рильними простирадлами. Після цього ізольована ділянка шкіри оброб­ляється спиртовим розчином йодонату або хлоргексидину.

У випадку, коли є джерело можливого забруднення рани – кишкова но­ри­ця, гангрена кінцівки - його попередньо ізолюють.

Під час операції кожен з її учасників повинен чітко знати свої обовязки. Вказівки хірурга всі виконують без вагань.

Після виконання доступу краї і стінки рани закривають стерильними сер­ветками для попередження інфікування рани.

Після виконання основного етапу операції видаляють всі серветки, змі­нюють інструменти, обробляють шкіру розчином йодонату і потім накладають шви на рану. Операційна рана повинна бути зашита, щоб в ній не залишалось кишень, замкнутих порожнин; краї рани повинні бути добре співставленні, без на­тягу.

Підготовка кишечника до операції та його нормальне функціонування у післяопераційному періоді передбачає застосування у хворих різних видів клізм.

Клізма – процедура введення рідини через анус в товсту кишку з лікувальною або діагнрстичною метою за допомогою спеціальног приладдя.

Види клізм: очистні, промивні, послаблюючі, нутрітивні, лікувальні, діагностичні (туге наповнення нижніх відділів товстого кишечника контрастною речовиною з наступним променевим дослідженням- іррігографія).

Очистні клізми

Покази: зпкрепи, підготовка до операції, підготовка до рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, органів черевної порожнини, хребта, кісток тазу; отруєння; як лікувальна процедура при динамічній кишковій непрохідності, гострому панкреатиті, холециститі, кровоточивих виразках шлунку та дванадцятипалої кишки.

Техніка виконання: пристрій для клізми складається з посудини Есмарха (скляної, металевої, гумової, воронки), гумової трубки (1,5 м), краника, накінечника.

У кружку Есмарха, на штативі на висоті 1,5м наливають до 2л. води Т- 30-35°C. Положення хворого на лівому боці з приведеними до черева ногами, ближче до краю кушетки. Накінечник змащують вазеліном та вводять в анальний канал на глибину до 7 см., і відкривають кран, заповнюючи кишечник до відчуття заповнення та появу позивів на дефекацію. Накінечник видаляють, після чого пацієнту пропонують затримати дефекацію як омога довше (до 10 хв.), після чого пацієнт випорожнюється. Після дефекації пацієнта підмивають.

При механічній кишковій непрохідності, в залежності від локалізації перешкоди, в товсту кишку входить різна кількість рідини. Необхідно знати, що при заповненні кишечника щільними каловими масами, особливо ампулярного відділу, складається враження низбко розташованої перешкоди. В таких випадках необхідно попередньо виконати пальцьове дослідження кишки, видалити калові маси.

При атонічному закрепі для додаткового подразнення рецепторів товстої кишки рекомендовано використовувати воду Т- 12-20°C. Для підсилення очистної дії застосовують гіпертонічні клізми з 2-3% розчином хлориду натрію, або з додаванням 30-50г гліцерину, або рослинної олії (соняшникової, кукурудзяної).

При спастичномузакрепіефективні теплі клізми (температура води або розчину -37-42°C).

Протипокази: гострі запальні чи виразкові ураження товстої кишки, апендицит, пухлини товстої кишки з розпадом, гострі порушення мезентеріального кровообігу.

Ускладнення: поранення прямої кишки, розрив товстої кишки.

Промивні клізми

До них відносяться сифонні клізми, кишкові промивання (гідроколонотерапія).

Покази: відсутність ефекту від очисної чи послаблюючої клізм, наявність в товстій кишці бродіння, газів, кишкова непрохідність, отруєння, інтоксикація, підготовка до оперативного втручання.

Техніка виконання: система для виконання сифонної клізми складається з кружки Есмарха (або скляної лійки об’ємом 1 літр та більше), сполученої гумовою трубкою (завдовжки до 1,5м, діаметром10мм) через скляний перехідник з товстим шлунковим зондом.

Положення пацієнта на лівому боці, під таз підкладають клейонку та судно.Ноги зігнуті в колінних суглобах, приведені до черева. Шлунковий зонд, змащений вазеліном вводять без зусиль в пряму кишку на глибину до 30-40см. В кружку Есмарха, розташовану вище рівня тазу хворого, наливають 1,5-2л води та піднімають вгору (на 1-1,5м вище рівня хворого). Коли пацієнт відчуває тиск в товстій кишці та позиви на дефекацію, кружку опускають на попередній рівень. Вода з кишечника разом з пухирцями газу і каловими масами поступає в кружку. Гумову трубку біля носика кружки Есмарха перетискають затискачем, воду виливають, заповнюють кружку чистою водою, і знявши затискач. Піднімають вгору на 1,5м. Так повторюють декілька разів (10-15) до чистих промивнх вод. Після промивання кружку від’єднують, а гумову трубку, через яку ще можуть відходити гази та вода, на 15 хвилин опускають у тазик.

Протипокази: гострі запальні чи виразкові ураження товстої кишки, апендицит, пухлини товстої кишки з розпадом, гострі порушення мезентеріального кровообігу.

Послаблюючі клізми

Застосовуються для стимуляції самостійної дефекації в післяопераційному періоді.

Покази: закрепи, крововиливи в мозок, підвищення внутрішньочерепного тиску.

Техніка виконання: Положення пацієнта на лівому боці, з зігнутими в кульшовому та колінних суглобах ногами, приведеними до черева. Клізма наповнюється за допомогою грушевидного балону. Наконечник балону, змащений вазеліновою олією, вводять в анальний канал та випускають 50-100 мл розчину натрію хлориду (10%), магнію сульфату (20-30%). Після введення гіпертонічного розчину в пряму кишку хворому рекомендують затримати дефекацію на 20-30 хвилин.

До послаблюючих клізм відносяться також масляні клізми. Грушевидним гумовим балоном в пряму кишку вводять від 50 до 200 мл соняшникової, конопляної, льняної чи вазелінової олії. Клізму ставлять увечері, враховуючи те, що послаблюючий ефект настане через 10-12 годин після введення олії. Після клізми протягом 20-30 хвилин хворий повинен лежати на лівому боці, щоб попередити витікання олії.

Протипокази: тріщини заднього проходу, геморой в гострому періоді, гнійні та виразкові запальні процеси в прямій кишці.

Ускладнення: при дотриманні техніки виконання клізм ускладнень не відмічається.

Клізма за Огнєвим

Покази: закрепи, стимуляція самостійної дефекації в післяопераційному періоді.

Техніка виконання: аналогічно описаній при послаблюючих клізмах. Грушеподібним балоном в пряму кишку вводять суміш, яка складається з трьох рівних частин (20 мл розчину натрію хлориду 10%, 20 мл гліцерину, 20 мл розчину перекису водню 3%). Після цього протягом 10-15 хвилин хворий повинен лежати, щоб не витікала введена суміш. Гліцерин, розчину натрію хлориду 10%, розчину перекису водню 3% викликають подразнення слизової оболонки кишки, рефлекторно посилюють кишкову перистальтику та прискорюють випорожнення кишечника.

Протипокази: тріщини заднього проходу, геморой в гострому періоді, гнійні та виразкові запальні процеси в прямій та сигмовидній кишці.

Ускладнення: при дотриманні техніки виконання клізм ускладнень не відмічається.

Лікувальні клізми

Покази: відсутність можливості введення лікарських препаратів ентерально , або парентерально, асцит, блювота, відсутність свідомості.

Техніка виконання: перед введенням лікувальної клізми хворому виконують очистну клізму. Лікарську речовину вводять глибоко в пряму кишку за допомогою гумового грушевидного балону з довгим гумовим наконечником, змащеним вазеліном.

В якості лікувальних розчинів використовують крохмаль (2-3 чайні ложки на 2 склянки води – обволікаюча клізма), настій ромашки (5 столових ложок сухих квітів ромашки заварити в 1 літрі окропу, настоювати 2години), розчини протарголу (0,1-0,2%), таніну (0,5-1%), калію перманганату (1:4000 – в’яжучі клізми).

Для лікування проктосигмоїдіту застосовують клізми з теплою оливковою олією (30-50 мл), розчин антипірину (1,5-2,5%, 20 мл), коларголу (0,25%, 30 мл). Для знеболення призначають клізми з розчином новокаїну (0,25%, 20-30 мл), атропіну сульфату (0,1%, 2 мл). При кровотечі з дистального відділу товстої кишки в лікувальні клізми додають розчин адреналіну (0,1%, 0,5-1 мл). Антибактеріальні препарати вводяться в невеликому об’ємі рідини (50-100 мл).

Протипокази: пухлини прямої кишки, геморой в гострому періоді.

Ускладнення: при дотриманні техніки виконання клізм ускладнень не відмічається.