2.2. Зміст профілактичної роботи з девіантними підлітками у загальноосвітньому навчальному закладі

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних. правових, медичних, психолого-педагогічних заходів спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних. організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. (31)

В загальноосвітньому навчальному закладі можлива успішна реалізація первинної та вторинної профілактики. Первинна профілактика стосується всього учнівського колективу школи, а вторинна спрямована саме на групи ризику.

Для проведення якісних заходів профілактики, необхідно виробити єдину політику, що включає всі соціально-педагогічні умови, що дозволяють нейтралізувати негативний вплив соціальної кризи. Соціальний педагог здійснює профілактичну діяльність з девіантними учнями у кілька етапів:

• проведення діагностики типів і форм девіантної поведінки учнів;

• дослідження та аналіз думок учнів, батьків, педагогів та розробка на їх основі програми з профілактики та корекції девіантної поведінки;

• реалізація програми профілактики;

• аналіз результатів роботи. (44)

Для успішного та ефективного проведення профілактичних заходів насамперед важливо встановити контакт з девіантним підлітком.

Специфіка роботи з девіантним підлітком, полягає, передусім, у тому, що соціальному педагогу необхідно нейтра­лізувати чи обминути заперечення дитиною своїх проблем. Та­кий підліток відмовляється говорити на теми, пов’язані з неус­піхом, і взагалі не вважає, що в його житті слід щось змінювати.

Природно, що встановлення контакту з учнем вимагає майстерності та володіння спеціаль­ними методиками (наприклад, метод контактної взаємодії, методика встановлення довірливих стосунків, метод експери­ментальної бесіди тощо). (43)

Діти і підлітки з відхиленням в поведінці мають проблеми і в спілкуванні. Встановлення з ними контакту вимагає від со­ціального педагога чималих зусиль. Російський психолог Л.Б Філонов (1985) розро­бив методику контактної взаємодії з цією категорією дітей.

Контактна взаємодія — це така модель поведінки ініціатора контакту, яка викликає і посилює в іншої сторони потребу в продовженні спілкування. Автор методики розуміє контакт як довірливі відносини на позитивному емоційному фоні.

Методика застосовується з метою зменшення дистанції в спілкуванні, що сприяє саморозкриттю особистості та прий­няттю іншого.

Взаємодія соціального педагога з девіантними підлітками передбачає шість етапів:

1. Схильність до спілкування. При цьому використовуються загальноприйняті форми звертання і фрази, обов’язково доб­розичливо і витримано. Розмова повинна бути невимушеною, краще на теми, що є близькими для співрозмовників.

2. Пошук спільного інтересу. Розпочинається ця процедура і пошуку нейтрального інтересу (захоплення футболом тощо), що дозволяє виявити особистісно значущий (моделювання одя­гу, інтерес до проблем потойбічного життя тощо.). Обговорен­ня проходить в такій послідовності: від загальних розміркову­вань про людей, їх дій, наслідки - до конкретної поведінки певної людини; від ціннісних орієнтацій — до рис характеру та почуттів.

Соціальний педагог у розмові має акцентувати увагу на уні­кальності людської особистості, виявити ширу зацікавленість міркуваннями підлітка, уточнювати і конкретизувати його дум­ки.

3. З’ясування передбачуваних позитивних якостей. На цьому етапі доречно застосувати розповідь про позитивні якості в ха­рактері людини загалом та висловити власне ставлення до їх проявів у щоденному спілкуванні. Поступово можна перейти до аналітичного з’ясування негативних якостей. Така тактика дозволяє створити ситуацію безпеки, безумовного прийняття, емоційного комфорту.

4. Виявлення якостей, які перешкоджають успішному спілку­ванню. Найкраще це робити, моделюючи ускладнення в спілку­ванні. Потрібно фіксувати всі моменти напруження, сумніву, непевності, що їх демонструє підліток. Допустимими є вислов­лювання щодо власних негативних якостей.

5. Адаптивна поведінка партнерів досягається через підкрес­лення індивідуальних особливостей у спілкуванні Відкрите обго­ворення тих рис характеру, які є серйозною перепоною в нала­годженні контактів (грубість, образливість, скептичне ставлен­ня тощо) поєднується з наміром пристосуватися до особливостей іншої людини.

6. Налагодження оптимальних взаємин. На цьому етапі ви­робляється загальний план дій, що конкретизується в програмі самовдосконалення. Підліток за допомогою соціального педа­гога виробляє індивідуально прийнятні та соціально схвалені нормативи поведінки. Необхідно підкреслити спільність намірів, що є своєрідним результатом пройденого шляху. (43)

Для розробки програми профілактики необхідно визначити причини, через які підліток робить вчинки, що порушують норми.

Причини, з яких підлітки роблять девіантні вчинки можуть бути дуже різноманітні, проте найбільш поширені серед них: сімейне неблагополуччя, стрес, інтерес спробувати щось нове, сугестивність (вплив однолітків), педагогічна занедбаність, інфантильність, недостатньо розвинені навички виходу з важкої ситуації.

Реалізація розробленої програми профілактики передбачає використання різних методів та засобів профілактики.

Найпоширенішими методами профілактики виступають: профілактично-консультативна бесіда; диспути, постійне спостереження; теоретичні конференції, вечори запитань та відповідей, усні журнали, профілактичні тренінги стимулювання розвитку нових навичок, моделей поведінки; метод нейтралізації конфліктної ситуації, телефони довіри і анонімні консультації, допомога психіатра, волонтерська робота та ін.

Профілактичні бесіди є найпоширенішим методом соціально-педагогічної діяльності. Індивідуальна вербалізація проблеми є дуже важливою тому, що людина починає слухати не всіх навколо себе, а себе. Ефективність бесіди залежить від дотримання наступних етапів:

Перший етап (початковий) – встановлення емоційних контактів із співбесідником, виявляючи толерантність у спілкуванні.

Другий етап - встановлення умови і причини проблеми.

Третій етап - формування нової моделі поведінки, яка б дозволила попередити негативний розвиток події.

Четвертий етап (завершальний) - внутрішнє прийняття клієнтом нової моделі поведінки і налаштування на успіх.

Під час бесіди спеціаліст просить підлітка охарактеризувати проблему, розповісти про відносини з близькими, про плани на майбутнє, про поведінку під час конфлікту і в стресових ситуаціях, які якості характеру цінуються в інших людях. Соціальний педагог повинен проявляти делікатність та переконливість аби залучити його у процес удосконалення, розвивати позитивні якості.

Диспут - метод впливу на становлення особистості, вироблення її позитивної життєвої позиції. Диспут пройде цікавим та ефективним тоді, коли учасники ознайомляться з рекомендованою літературою, а соціальний педагог складе план, визначить мету, підготує низку запитань до обговорюваної теми.

Теоретична конференція проводиться з метою розширення наукового світогляду, загальноосвітнього рівня. Проведення конференції вимагає ретельної підготовки: 1) оприлюднення дати, часу і місця проведення; 2) оголошення тематики доповіді та виступів; 3) визначення списку рекомендованої літератури. Методика проведення конференції така: короткий виступ керівника, 2-3 доповіді по 15-20 хв., обговорення доповідей, підведення підсумків.

Проведення вечорів запитань та відповідей вимагає значної підготовчої роботи: збір та систематизація запитань, підбір лекторів і консультантів, визначення послідовності їх виступів. На такі заходи варто запрошувати не більше 3-4 консультантів, аби не розсіювати увагу і не втомлювати аудиторію.

Усний журнал складається із декількох сторінок-усних виступів, повідомлень на 15-20 хв. Усі слухачі можуть виступати у різних ролях: лектора, доповідача, опонента, коментатора, оглядача. Зміст кожної сторінки розкривається у різних формах - виступи цікавих людей, відповіді на запитання, декламування віршів, виконання пісень, розігрування сцен, огляд статей, періодичної преси. (35)

Щодо використання засобів профілактики, то тут соціальний педагог в деякій мірі виступає посередником і надає інформацію підліткові та його оточенню про те, яким чином можна отримати допомогу при виникнення кризової ситуації. Основними засобами профілактики девіантної поведінки підлітків є:

• правова освіта, розповсю­дження інформації щодо право­вих можливостей подолання проблем (лекції, кіно-, відеолекторії, освітні програми, матеріа­ли ЗМІ, методика «рівний-рівному», соціальна реклама);

• надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультанта ЗМІ, телефонне консультування);

• надання кризової соціаль­но-психологічної допомоги (кри­зові стаціонари, служби «Теле­фон довіри» тощо);

• соціально-педагогічна до­помога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представни­цтво інтересів сімей);

• соціальний захист і реабілі­тація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втру­чання, позбавлення або обме­ження батьківських прав);

• сприяння зайнятості насе­лення, особливо — пред­ставників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри за­йнятості і працевлаштування, громадські роботи);

• створення умов для змісто­вного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конку­рси, вуличні ігрові майданчики);

• соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізна­ти себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати на­вички відповідальної поведінки);

• навчання на рівних (підго­товка волонтерів з числа підліт­ків, які поширюватимуть профі­лактичну інформацію серед одно­літків, у тому числі під час нефор­мального спілкування). (41)

Профілактика повинна будуватися на основі принципів цілеспрямованості, плановості, доступності, неперервності. Основним принципом у профілактичній соціально-педагогічній діяльності виступає принцип опори на позитивні якості особистості та педагогічний оптимізм.

Таким чином, профілактика девіантної поведінки неповнолітніх повинна будуватися на міжвідомчій співпраці і проводитися безперервно. Система профілактики даної проблеми повинна удосконалюватися, модернізувати свої підходи, орієнтуючись на трансформацію суспільних проблем.

Щодо останнього етапу профілактичної діяльності, а саме аналізу результатів діяльності і ефективності профілактичних заходів, то ознаками зменшення проявів девіантної поведінки стане зміна у поведінці підлітка. Він має навчитися ефективно і успішно розв’язувати конфлікти, встановлювати позитивні стосунки з іншими людьми, змінити референтну групу чи групу однолітків, з якими він раніше проводив вільний час.

Таким чином, проведення профілактики - не короткочасна кампанія, а цілеспрямований соціально-педагогічний процес, який здійснюється планомірно, постійно, з комплексним охопленням різних сфер життєдіяльності людини з метою набуття знань про негативний вплив явищ та подій суспільства. Успішність соціально-педагогічної профілактики залежить від соціальної політики, діяльності установ освіти, охорони здоров'я, роботи правоохоронних органів і працівників культури, засобів масової інформації тощо. А правильна організація профілактики в школі дає змогу переорієнтувати підростаюче покоління на здоровий спосіб життя.