1.3 Соціально-педагогічна діяльність з девіантними підлітками

Загальна соціально-економічна скрута, яку сьогодні переживають різновікові категорії населення України, потребує зосередження зусиль державних органів у справах молоді, фахівців соціальних служб для молоді та інших соціальних інституцій, молодіжного громадського активу для вирішення комплексу найгостріших питань, пов’язаних з попередженням асоціальної поведінки молоді та підлітків.

   Актуальність цих завдань підсилюється ще й тим, що з кожним роком зростає кількість кризових явищ у суспільстві. Вони тісно пов’язані не тільки з політичною, соціально-економічною ситуацією та нестабільністю в суспільстві, а і з умовами виховання та побутовим неблагополуччям у сім’ях, недоліками в організації навчально-виховного процесу в закладах освіти, негативним впливом антигромадських елементів тощо. Недостатня увага приділяється організації дозвілля дітей і підлітків, вихованню в них поваги до закону і загальноприйнятих правил поведінки в суспільстві, формуванню позитивного погляду на здоровий спосіб життя.    У кожній конкретній ситуації соціально-педагогічної діяльності перед соціальним педагогом стоїть не лише проблема вибору оптимальних та ефективних технологій, методик, методів розв'язання проблеми, але і запобігання або обмеження негативних соціальних явищ та їх наслідків. (18)

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним.

Мета діяльності соціального педагога полягає у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на надання комплексної допомоги в розв'язанні особистісних проблем дитини. Вона включає три аспекти:

1) соціальний – розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки;

2) культурний – ознайомлення з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою;

3) психолого-педагогічний – психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім'ї, у дитячому садку, школі. (17)

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії, яка реалізується діагностичною, прогностичною, виховною, правозахисною, організаторською, комунікативною, попереджувально профілактичною функціями.

1. Діагностична функція, яка спрямована на виявлення факторів ризику. Реалізується шляхом збору інформації про особливості особистість, негативні фактори, які провокують девіантну поведінку.

2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.

4. Правозахисна. Соціально-педагогічна діяльність будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.

5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджає про можливі прояви рецидивів. (16)

Щоб забезпечити виконання всіх поставлених функцій в повній мірі, необхідно визначити завдання соціально-педагогічної діяльності. Основними завданнями діяльності соціального педагога з девіантом є:

- створення умов, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації;

- забезпечення діагностики, корекції і консультування з соціально-педагогічної проблеми;

- організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації;

- робота з проблемами клієнта (застосування власної методики);

- консультування і спеціалізована допомога у відповідних спеціалістів;

- культурно-просвітницька робота;

- організація дозвілля клієнтів;

- здійснення превентивних заходів, запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;

- організація допомоги і захисту клієнта. (16)

Виходячи з основних функцій та завдань можна виділити такі основні напрями роботи з девіантними підлітками:

1) Діагностика:

• девіантних підлітків (виявлення характеру прояву порушення розвитку особистості, пізнавальної, емоційно-вольової сфери, поведінки та спілкування; виявлення шкільних причин);

• сім’ї .

Діагностичний напрям – основний у діяльності соціального педагога, його реалізація починається з комплексного соціально-педагогічного дослідження. Соціальний педагог діагностує розвиток особистості дитини в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на соціалізацію дитини, її позитивні можливості, негативні впливи, а потім реалізуючи прогностичний напрям проектує діяльність усіх суб’єктів соціального виховання. На основі моніторингу соціальний педагог здатен скоординувати позитивні впливи всіх суб’єктів соціального виховання з метою надання комплексної допомоги дитині в її особистісному розвитку, успішній самореалізації в процесі соціалізації.

Соціальний педагог користується різними видами діагностики, пристосовуючи їх до своєї мети. У своїй роботі фахівець має володіти методами таких видів діагностики:

1. Медична – процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновку перебіг і зміст хвороби і її позначення на основі прийнятої класифікації. Ці діагнози ціка­витимуть соціального педагога з погляду їх психосоціальних і педагогічних аспектів. На­приклад, він не ставить діагнозу наркоманії, шизофренії, неврозу, алкоголізму, але може діагностувати соціально-педагогічні на­слідки, які супроводжують ці захворювання, та ознаки їх впливу на формування особис­тості дитини.

2. Психологічна діагностика (психодіаг­ностика) — вимірювання індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об’єктів, що піддаються психологічно­му аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновок про актуальний стан психологічних особли­востей особистості (або інших об’єктів) і про­гнозування їх подальшого розвитку.

Соціальний педагог не ставить психо­логічного діагнозу, але він може виявити психодіагностичні ознаки, які можуть ста­ти факторами ризику.

3. Соціальна діагностика — це комплекс­ний процес виявлення й вивчення причино­во-наслідкових зв’язків і взаємин у суспільстві, соціально-економічного, культур­но-правового, морально-психологічного, медико-біологічного і санітарно-екологічно­го стану, що їх характеризує. Її метою є вста­новлення соціального діагнозу, тобто науко­во обґрунтованого висновку про стан соціаль­ного здоров’я.

Соціальний діагноз (оцінка) — це дифе­ренційоване, індивідуалізоване й точне ви­значення проблем людей та умов, їх взаємозв'язки, необхідні для диференційованої до­помоги. Оцінка передбачає збір даних про клієнтів та умови їхнього життя, а також інфор­мації для розробки плану допомоги.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження стосунків між соціальним праців­ником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні та групові сеанси, методики вимірювання і спостереження.

4. Педагогічна діагностика — це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і дифе­ренційованого підходу в процесі навчання і виховання для ефективнішої реалізації його основних функцій. Використовуючи педа­гогічні засоби, педагоги вивчають осо­бистість дитини в педагогічному процесі. Пе­дагогічна діагностика оцінює дитину порівня­но з її соціальними нормами та еталонами, що часто обумовлює оцінне ставлення до осо­бистості учня та відсутність його безумовно­го прийняття. Тому інколи соціальний педа­гог не лише не може користуватися готовими педагогічними оцінками, а й повинен реабілі­тувати дитину в очах оточення за допомогою демонстрації її найкращих сторін.

5. Соціально-педагогічна діагностика — спеціально організований процес пізнання, у якому слід збирати інформацію про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних фак­торів з метою підвищення ефективності пе­дагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психоло­гічними і соціологічними дослідженнями.

Об’єктом діагностики для соціального педа­гога є особистість дитини, що розвивається, в системі її взаємодії з соціальним мікросередо- вищем та окремі суб’єкти цього середовища, які впливають на формування особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогіч­на реальність. Предмет і об’єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

У соціально-педагогічній діагностиці роз­пізнаються соціально-психологічні характе­ристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного вихован­ня, а також індивідуально-психологічні харак­теристики особистості, пов’язані з її соціаль­ними взаємодіями. (22.1)

Для проведення діагностичної роботи з девіантним підлітком та його найближчим оточенням соціальний педагог спільно зі шкільним психологом може використовувати різноманітні методики, наприклад: схема спостереження за проявами девіантної поведінки учня (карта Д.Стотта), опитувальник діагностики агресивних та ворожих реакцій людини Басса-Дарки, самооцінка типового сімейного стану, самооцінка депресії, проективна методика К.Маховер «Намалюй людину» (за Л.Міщик) та ін. (21)

2) Соціально-педагогічна профілактика — це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соці­альної ситуації розвитку дітей і підлітків, які сприяють вияву різних видів їхньої активності (бесіди, тренінги, марафони, дебати, рольо­ві ігри тощо).

З огляду на розуміння соціальної ситуації розвитку, її об’єктивних (якою вона реально є) і суб’єктивних (якою вона сприймається і переживається) аспектів, соціально-педаго­гічна профілактика спрямована на зміну різно­манітних зовнішніх і внутрішніх факторів і умов соціального виховання або перелаштування їх взаємодії.

Займаючись цим видом профілактики, соціальний педагог може спрямувати свою діяльність на виховний мікросоціум дитини (педагоги, батьки, група ровесників), зміню­ючи характер їхнього ставлення, впливу на дитину. Він також може впливати на її уявлен­ня про оточення і на взаємини з ним, а також на переживання, що супроводжують їх, зміню­вати ці переживання. Соціальний педагог сприяє зміні позиції дитини щодо соціуму (спільна дія, протидія, бездіяльність). (22.1)

У процесі соціальної профілактики соціальний педагог може спрямовувати свою діяльність на виховний мікросоціум учня (педагоги, батьки, група ровесників), змінюючи характер їхнього ставлення до дитини і впливу на неї. Він також може впливати на її уявлення про оточуючих і на взаємини між ними, а також на переживання, що супроводжують їх, та змінювати ці переживання. З метою профілактики відхилень поведінки соціальний педагог заводить картотеку "важких" підлітків, у якій відображені їхні особливості, що вимагають індивідуальної роботи.

Надзвичайно важливе значення має робота соціального педагога у здійсненні профілактики негативних явищ в учнівському середовищі – правопорушень, наркоманії, алкоголізму, вилучення учнівської молоді з незаконних форм праці, пропаганді здорового способу життя, навчання толерантності, навичкам безпечної поведінки та ін.

До виключної компетентності соціального педагога належить складання і ведення соціального паспорту школи, класу, учнівських колективів, індивідуальних карток дітей та сімей, що потребують особливої психолого-педагогічної уваги. (17)

3. Корекційна робота (20)

Корекція в перекладі з латини — часткове виправлення або зміна. Під психологічною ко­рекцією розуміють певну форму психолого-педагогічної діяльності з виправлення таких особливостей психічного розвитку, які за прийнятих у віковій психологічній системі кри­теріїв не відповідають гіпотетичній (опти­мальній) моделі цього розвитку, нормі або швидше віковому орієнтуванню як ідеально­му варіанту розвитку дитини на певному рівні онтогенезу.

Корекційна робота соціального педагога ґрунтується на таких основниї принципах:

1. Єдність корекції та розвитку. Рішення про необхідність корекційної роботи прий­мається тільки на підставі психолого-педагогічного аналізу внутрішніх і зовнішніх умов роз­витку дитини.

2. Єдність вікового та індивідуального роз­витку. Здійснюється індивідуальний підхід до дитини в контексті її вікового розвитку.

3. Єдність діагностики та корекції розвит­ку. Перш ніж вирішувати, чи потрібна корекційна або розвивальна робота з дитиною, не­обхідно виявити психологічні особливості її розвитку, сформованості певних психологіч­них новоутворень, відповідність рівня розвитку знань, умінь і навичок, особистісних і міжособистісних новоутворень віковим орієнтирам, вимогам суспільства.

4. Діяльнісний принцип здійснення ко­рекції. Заснований на визнанні того, що саме активна діяльність самої дитини є рушійною силою розвитку, на кожному етапі розвитку існує так звана провідна діяльність, яка сприяє розвитку дитини в певному періоді онтогене­зу; розвиток будь-якої людської діяльності (гри, навчання, спілкування) потребує спеці­ального формування.

5. Підхід у корекційній роботі на будь-якому рівні до особистості як до талановитої та унікальної. (22.1)

Всі ці принципи мають виконуватися при реалізації всіх напрямів корекційної роботи.

Корекційна робота здійснюється за такими напрямками:

- відновлення (відтворення тих якостей соціального об’єкта, які переважали до появи відхилення);

- компенсація (посилення тих якостей чи тієї діяльності соціального об’єкта, які можуть замінити втрачене в результаті якихось порушень);

- стимулювання (активізація позитивних якостей соціального об’єкта, формування ціннісних орієнтацій, установок на створення позитивного мікроклімату);

- виправлення (заміна негативних властивостей чи якостей соціального об’єкта на позитивні).

Для ефективної реалізації корекційної роботи соціальний педагог користується такими методами як: спостереження, бесіда, інформування, навіювання, переконання, аналогія, рольові ігри. (22)

Соціальний педагог може організовувати з девіантними підлітками групову і індивідуальну роботу. Групова робота не завжди допомагає виправити прояви девіації у підлітка, тому важливе місце посідає індивідуальна робота з девіантними підлітками. Можна виділити такі особливості індивідуального підходу:

1. глибоке вивчення особистості важкого підлітка;

2. розробка індивідуальної програми виховання учня, добір найефективніших засобів і методів впливу;

3. залучення до певного виду діяльності, в якому важкому підлітку гарантований успіх;

4. тісна взаємодія із сім’єю. (18)

Зважаючи на те, що основну частину свого часу підліток проводить в школі, то робота щодо подолання негативних проявів девіантної поведінки покладена саме на соціального педагога. До основних напрямів роботи з девіантними підлітками можна віднести діагностику, яку соціальний педагог повинен проводити спільно зі шкільним психологом, корекцію і профілактику.

Вивчення теоретичних джерел з проблем девіантної поведінки та роботи з підлітками-девіантами дає змогу зробити наступні висновки. Проблема девіантної поведінки досліджувалася різними вченими: соціологами, психологами, психіатрами, педагогами, медиками, юристами. Але ця проблема є актуальною і до сьогодні. Проаналізувавши думки різних дослідників, можна зробити висновок, що девіантною поведінкою треба вважати ту, що відхиляється від прийнятих у суспільстві норм і стандартів. Вона є наслідком порушення процесу соціалізації особистості. І важко встановити який з численних факторів справляє визначальний вплив на формування девіантної поведінки.

Через те, що норми як окремих індивідів, так і різних суспільств різняться важко сформувати і єдину класифікацію видів девіантної поведінки. Тому дослідники , класифікації яких представлені у роботі обрали певний критерій виокремлення видів девіантної поведінки.

Зважаючи на складність проблеми та на те, наскільки важко виправити наслідки девіацій, соціальний педагог реалізує у роботі з підлітками, чия поведінка відхиляеться від загальноприйнятих норм, кілька напрямів діяльності з метою надання комплексної та ефективної допомоги. Основними з них можна назвати діагностику, корекцію і профілактику. В рамках цих напрямів соціальний педагог діагностує стан проблеми, займається корекцією вже наявної поведінки та проводить профілактичні заходи задля запобігання виникненню девіантної поведінки.

Все це зумовлює необхідність організації ефективної роботи з девіантними підлітками і в першу чергу профілактичної, адже соціальну хворобу, як і будь-яку іншу, легше попередити, ніж лікувати.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ, СХИЛЬНИМИ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ, У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ