ВСТУП

Соціальна норма кожного суспільства, країни втілена в законах, традиціях, обрядах, в усьому тому, що увійшло у звичку, побут, спосіб життя більшості населення, підтримується громадською думкою, відіграє роль «природного регулятора» громадських і міжособистісних відносин.

В суспільстві де одні норми зруйновані, а інші не створені навіть на рівні теорії, – проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно важкою справою.

В усі часи суспільство намагалось придушити, відхилити небажані форми людської життєдіяльності та їх носіїв. Проблема соціального «зла» завжди привертала увагу вчених. Філософи та юристи, медики та педагоги, психологи та біологи розглядали та оцінювали різні форми соціальної патології: злочинність, пияцтво, наркоманію, проституцію, самогубства і т.д.

Динамізм соціальних процесів в період перебудови, кризова ситуація в багатьох сферах суспільного життя привела до збільшення девіації, яка проявляється у формах поведінки, відхилених від норм. У періоди зросту позитивних девіацій «політична активність населення, економічне підприємництво, наукова та художня творчість» посилюються негативні – насилля, злочинність, алкоголізація і наркотизація молоді в т.ч. неповнолітніх, аморальність.

Масштаби девіантності призводять суспільство до стану соціальної аномії, воно втрачає свою історичну пам’ять, девальвує свою систему цінностей. Тобто загрозою для суспільства є його переродження, яке веде до деградації, регресу.

Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни рушійні тенденції. Деформація цінностей, яка відбувається в суспільстві починається у підлітковому віці і створює умови для відтворення закононеслухняності, ствердження свавілля, право сильного і жорстокого. Боротьба зі злочинністю сьогодні перетворилася в гостру окрему проблему, вирішення якої потребує комплексного підходу. Це означає, що усі передумови, які ведуть до злочинності, явища, пов’язані з станом суспільного життя повинні враховуватись, адже грані між аморальністю та злочинністю досить рухомі. Саме заперечення моральних норм лежить в основі злочинності. Вплив злочинного світу на суспільство, розповсюдження його моралі, психічне зараження найменш стійкої частини населення – молоді – тривожна картина сьогодення.

Статистика невблаганна: практично в кожному класі із загального числа учнів двоє або троє дітей з неблагополучної родини з тим або іншим видом неблагополуччя. На сьогодні в Україні більше 8 млн. дітей. З них 425 тис. дітей перебуває на обліку щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх. Близько 200 тис. підлітків щорічно вчиняють злочини, іноді такі страшні, на які, на думку правоохоронних органів і психологів, не наважуються рецидивісти. Характер «сімейної хвороби» придбав алкоголізм. За останні сім років в 2 рази збільшилася кількість дітей, хворих на цю страшну хворобу. Дітей токсикоманів стало в 3,3 рази більше, а наркоманів – у 17,5 рази. Наркотики проникли в школи, вузи, їх можна без проблем придбати на дискотеці, рок-концерті, просто на вулиці. Від них ніхто не застрахований. Наркоманами стають як діти з бідних родин, так і з забезпечених. Поширення наркоманії вплинуло і на зростання ВІЛ-інфікованих. Щорічно зростає їх число серед вагітних та дітей. Аналіз соціального впливу на особистість показав, що у 40% людей в їхньому житті вирішальний вплив мала родина, у 30% засоби масової інформації. Тільки у 20% школа, у 10% вулиця. І це все наслідки як політики держави, так і падіння суспільства, де вчасно не була надана ні допомога, а іноді навіть просто підтримка дітям, які опинилися в скрутному становищі. Дана категорія дітей вимагає до себе підвищеної уваги, і основна мета взаємодії з ними – це не допустити переходу дитини в категорію важкої, девіантної з усіма наслідками, що випливають звідси, вчасно побачити і попередити, захистити від наступаючої біди. [0]

Проблеми девіантної поведінки, різні її аспекти у підлітковому віці, досліджувались багатьма вченими. Так, вітчизняний дослідник Л.М.Зюбін виділив варіанти девіантної поведінки, С.А.Белічева досліджувала прояви девіантної поведінки,

Безпосереднє вивчення девіантної поведінки здійснювалось у західній соціології в межах цілої низки соціологічних теорій. Так, Е. Дюркгейм під девіантною поведінкою розумів таку, що не співпадає із суспільно прийнятими цінностями та нормами. Р. Мертон головною умовою відхилень вважав невідповідність між цілями та засобами їх досягнення. Саме в межах цього наукового напрямку відхилення вивчали Т. Парсонс, Р. Рубін та інші.

Аналіз сучасних літературних джерел у галузі соціальної педагогіки показав, що проблему девіантної поведінки та її профілактики досліджували багато науковців, серед яких можна назвати такі імена, як Н.Агетик, Л.Артюшкіна, Г.Бевз, О.Безпалько, І.Бєлінська, Т.Василькова, Ю.Василькова, М.Галагузова, Н.Заверико, І.Звєрєва, А.Капська, А.Мудрик, Р. Овчарова.

На шляху подолання поведінкових відхилень важливого значення набуває превентивна діяльність, якій присвятили свої дослідження І.Бех, І.Козубовська, В.Оржеховська, О.Пилипенко, Т.Федорченко та ін.

Питання профілактики девіантної поведінки підлітків у діяльності загальноосвітньої школи досліджували М.Алемаскін, Б.Алмазов, С.Бєлічева, Н.Закатова, Н.Катаєва, І.Невський, А.Нікітін, Р.Овчарова та ін.

Проблема девіантної поведінки та її профілактики і зараз є досить актуальною. Існує потреба у впровадженні в школу ефективної та систематичної профілактики девіантної поведінки. Недостатня розробленність проблеми девіантної поведінки та її профілактики зумовили вибір теми бакалаврської роботи: «Профілактика девіантної поведінки учнів у загальноосвітньому навчальному закладі».

Метою роботи є теоретичне аналіз проблеми девіантної поведінки та вивчення організації профілактичної соціально-педагогічної роботи з підлітками, схильними до девіантної поведінки, у загальноосвітніх навчальних закладах.

Відповідно до мети окреслено такі завдання дослідження:

1. Визначення сутності явища девіантної поведінки.

2. Охарактеризувати основні види девіантної поведінки.

3. Розкрити зміст соціально-педагогічної діяльності з девіантними підлітками.

4. Розкрити, як проходить процес організації профілактичної соціально-педагогічної діяльності з підлітками, схильними до девіантної поведінки.

Об’єктом дослідження роботи є процес профілактики девіантної поведінки підлітків.

Предметом дослідження є організація профілактичної соціально-педагогічної роботи з підлітками, схильними до девіантної поведінки, у загальноосвітніх навчальних закладах.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

• теоретичні: аналіз юридичної, соціологічної, психологічної, педагогічної та соціально-педагогічної літератури, порівняння, систематизація, узагальнення для з’ясування стану теорії і практики досліджуваної проблеми;

• емпіричні: анкетування, пряме та непряме спостереження в ході проведення профілактичної програми з метою дослідження її дієвості.

Практичне значення бакалаврської роботи полягає в тому, шо теоретичні та практичні положення і висновки дослідження можуть бути використані у процесі профілактичної роботи з підлітками, схильними до девіантної поведінки, а також у проведенні профілактичної програми «Вибір» у загальноосвітніх навчальних закладах.

Структура бакалаврської роботи: бакалаврська робота складається вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, словника основних термінів та додатків.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1. Сутність явища девіантної поведінки

Поведінка, що відповідає вимогам норми і нею врегульована, називається нормативною. Основне значення нормативної поведінки полягає в упорядкуванні й організації людської активності, у використанні в суспільних взаємовідносинах людей найбільш раціональних методів і засобів. Виступаючи як механізми соціальної регуляції поведінки, соціальні норми пов'язують усі прояви особистості, її поведінку з важливими інститутами сучасного суспільства, його структурою і вимогами. Зважаючи на складну соціальну структуру сучасного суспільства, у ньому одночасно існує ряд нормативних систем і підсистем. Оцінку нормативній поведінці дають соціальні спільноти (держава, суспільство, соціальні групи, громадські об'єднання, окремі індивіди) залежно від узгодження поведінки з тією нормативною системою (підсистемою), якої дотримується певна спільнота. Зазвичай норма розрахована на багаторазове застосування відносно невизначеного кола об'єктів. Будь-яка норма поведінки особи серед інших не є індивідуальною, оскільки прямо чи опосередковано відображає суспільні цінності та інтереси.

У дійсності багато людських діянь не є нормативними не лише тому, що вони здійснюються всупереч нормам, але здебільшого через те, що норми поведінки існують не з кожного конкретного питання людських взаємовідносин. (4)

Соціальна норма визначає історично сформовані у конкретному суспільстві межу, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручене відображення об'єктивних закономірностей.

Соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість: наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні – дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.

Кордони між позитивною і негативною девіантною поведінкою мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).

Соціальна норма знаходить своє втілення у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин.

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.

Усвідомлення неминучості відхилень у поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. (2)

Девіантна поведінка — поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів. Наприкінці XIX і початку XX століття були поширені біологічні і психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Цезаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв'язок між злочинною поведінкою і біологічними особливостями людини. Особливе значення він додавав рисам обличчя. Американський лікар і психолог Вільям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіацію з психологічними рисами (нестійкістю психіки, порушенням психологічної рівноваги і т. п.). (5)

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е. Дюркгейм. Він ввів у соціологічну систему поняття девіації, а також пропонує теорію аномії, яка розкриває значення соціальних і культурних факторів.

За Дюркгеймом, основною причиною девіацій є аномія, буквально, "відсутність регуляції", "безнормність". По суті аномія — це стан дезорганізації суспільства, коли цінності; норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають хиткими і суперечливими. Проявами цього типу поведінки є правопорушення, злочини, наркоманія, проституція, алкоголізм тощо. (5)

Усе, що порушує стабільність, приводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішання соціальних груп, міграція і т. п.), породжує порушення суспільного порядку, дезорганізує людей, і в результаті з'являються різні види девіацій.

Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм несе не тільки негативне, але і позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманіття норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює і забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, веде до удосконалювання соціальних норм.(5)

У країнах СНД одержала розвиток загальна теорія соціальних відхилень і конкретні правові і соціологічні дослідження поведінки, що відхиляється.

Появу і поширення девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччями соціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.

При вивченні причин поведінки, що відхиляється, особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємозв'язку різних факторів. Зокрема, аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостей формування особистості, соціального середовища, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.

Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими перекручуваннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Перекручування в системі ціннісних орієнтацій можуть виражатися в їхній суперечливості і нестійкості. Якщо, наприклад, високо оцінюються моральні норми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію, немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої особи, то це робить поведінку хитливою, непослідовною.

Украй негативно позначаються на поведінці протиріччя між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями декларованими і реально функціонуючими, словом і справою, між цілями і можливостями їхнього досягнення. (1)

Як зауважує російський психолог І.С.Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і, особливо, правові.

У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.

Усі ці різновиди відносини за цілями суспільства і засобами їхнього забезпечення є основою для девіантної поведінки. (3)

Різні види поведінки, що відхиляється, тісно пов'язані між собою, стимулюють один одного. Стосовно підлітків дослідження показали, що небезпечним насильницьким злочинам у 83 % випадках передували порушення різних правових норм, а в 100 % — моральних вимог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями. (2)

За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), у середньому від 2,8 % до 8 % алкоголіків кінчає життя самогубством, до 21 % з них робить спроби суїциду. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти суспільного порядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелами різних видів девіантної поведінки. (2)

Російська дослідниця О. В. Змановська називає такі специфічні ознаки девіантної поведінки:

• багаторазові, тривалі порушення не будь-яких, а найважливіших норм для певного суспільства на цей час;

• поведінка не є наслідком кризової, нестандартної ситуації, а зумовлена загальною спрямованістю особистості;

• сама поведінка супроводжується різноманітними проявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;

• поведінка не ототожнюється з психічними захворюваннями чи патопсихологічними станами, хоча може за певних умов набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);

• результатом поведінки є заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим. [1]

За поведінкою особистості можна визначати успішність її соціалізації, тобто процесу входження до різних спільнот людей. Слід зауважити, що важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо . [1]

Отже, що девіантна поведінка – це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка – наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а найголовніше - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв'язані. (6)