18.Організація війська та статус воїнів

У результаті реформ Сервія Тулія виникло римсько-плебейське військо, було забезпечено можливість подальших загарбницьких воєн та успішного захисту від вторгнення тих же етрусків.

У II ст. до н. е. збройні сили Риму складалися з таких частин:

1) легіони римських громадян (у кожному легіоні близько 4200 осіб);

2) частини італійських союзників (socii);

3) допоміжні загони, укомплектовані жителями позаіталійських областей (auxilia).

Загальна чисельність збройних сил Римської республіки складала приблизно 20—24 тисяч осіб.

Командування збройними силами покладалося на консулів.

Головнокомандувачі мали при собі квестора і кілька легатів, яким під час бою могло бути доручено командування окремими частинами. Армія, яка протягом багатьох століть мала характер патриціансько-плебейського ополчення, наприкінці республіки стає постійною. З 107 р. до н. е. римський полководець Гай Марій допускає до військової служби всіх бажаючих. Солдати одержують озброєння від держави і плату за службу, що стає їхньою професією. Процес формування постійного війська завершується за правління Октавіана Августа. Воно остаточно стає професійним, завдяки закріпленню таких засад його організації, як добровільність вступу до армії, тривалі терміни служби і досить висока платня.

Для того, щоб забезпечити належне соціальне становище легіонерів, їх було наділено низкою привілеїв, зокрема:

1) при покараннях за правопорушення заборонялося віддавати їх на бій з дикими звірами, сікти різками, засилати у копальні

2) воїни мали право на так званий «табірний пекулій» — майно, що формувалося за рахунок військової платні, подарунків від батьків чи родичів 3) привілеї у галузі спадкування полягають також у тому, що солдат під час походу міг заповідати без будь-яких фор-мальностей. 4) ветеранам, що йшли у відставку, пенсії виплачувалися зі спеціальної військової каси 5) ветерани платили податок з майна і несли корабельну повинність, але звільнялися від повинності зі спорудження кораблів;

6) після вислуги необхідної кількості років ветерани отримували право на земельні ділянки,

Відставка могла бути різних видів:

1) почесна, що надавалася після вислуги повного терміну служби;

2) з поважних причин, що надавалася у разі, якщо військовослужбовець виявлявся непридатним до подальшого несення військової служби через поранення чи хворобу;

3) ганебна, коли особа звільнялася у відставку за вчинення публічного делікту (злочину).

19 Магістратура

Магістрат — частка римського народу, носій його прав і величі. Всі магістрати у Римі були виборними. Свої функції вони виконували безоплатно — обрання на посаду розглядалося як право і почесний обов'язок римського громадянина Система магістратури сформувалася, головним чином, у республіканський період. її можна класифікувати за різними критеріями.

1. За обсягом повноважень магістратів можна поділити на такі категорії:

а) молодші магістрати (magistratusminores) — курульні едили і квестори. 

б) старші магістрати (magistratusmajores) — диктатор, консули, претори. 2. За соціальним призначенням розрізняли магістратури:

а) плебейські — трибуни, плебейські едили.

б) патриціанські (всі інші посади, згадувані вище).

3. За способом утворення повноважень магістратури поділялися на:

а) magistratusordinaria — посади постійні, звичайні для організації публічного правопорядку.

б) magistratusextraordinaria — ті, що створювалися тільки за надзвичайних обставин, правомочності окремих магістратів:

1. Консули, яких обирали у кількості двох осіб, були вищими урядовцями у республіканському Римі.

Консул відкривав засідання сенату і головував у ньому. Він також головував у центуріатнихкоміціях, наглядав за від-правленням релігійних обрядів. 2.Претор - З точки зору оцінки значення претора для формування римського права першими слід назвати його функції з організації судочинства, оскільки саме у цій сфері його едикти з часом стали однією з форм права.Також здійснював адмін. функції.

3. Цензура. Спочатку цензор — це магістрат, що робив перепис і надавав громадянам право бути зарахованими у той чи інший клас.

4. Диктатор. мав очолювати ополчення римської громади. 5. Начальника кінноти (magisteraequitum) призначав диктатор 6. Плебейські трибуни - мали завданням захищати станові інтереси плебеїв.

7. Едили займалися головним чином підтриманням порядку на ринках. 8. Нижчі магістрати – адмін. і поліцейське врядування.