69 Спадкування за законом.Виморочене майно

Спадкування за законом (abintestato — спадкування всупереч заповіту) мало місце в таких випадках: а) за відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини. Класи спадкоємців виглядали так:

I клас — низхідні родичі спадкодавця: діти, незалежно від статі й віку, онуки та ін. Оскільки за правилом про черговість спадкування ближчий ступень усуває від спадкування спадкоємців більш далекого ступеня, то за життя дітей спадкодавця їхні діти (онуки спадкодавця) до спадкування, як правило, не закликалися. II клас — висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з боку батька, дідусь і бабуся з боку матері, інші висхідні родичі, якщо вони були. До цього класу належали повнорідні брати й сестри спадкодавця та їхні діти. І в цьому випадку дідусі, бабусі, діти братів і сестер успадковують за правом представлення. III клас — неповнорідні брати і сестри та діти раніше померлих неповнорідних братів й сестер. Останні закликалися до спадкування за правом представлення. Неповнорідними братами й сестрами вважалися ті, котрі мали або спільного батька й різних матерів (єдинокровні), або спільну матір, але різних батьків IV клас — решта бокових родичів без обмеження ступенів. V клас — той із подружжя, хто пережив спадкодавця). Той з подружжя, хто пережив покійного, закликається до спадкування за умови, що нікого із перелічених у перших чотирьох класах родичів на момент відкриття спадщини не виявилося чи ніхто з них спадщину не прийняв

70 Спдк за заповітом. Обов*язкова частка

Заповіт (testamentum) — це розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. Заповіт — це розпорядження з відкладальною умовою, бо воно набуває чинності лише з настанням умови — смерті заповідача. сили він має відповідати таким умовам: заповідач повинен мати активну заповідальну правоздатність; заповіт має бути складений у певній формі; у заповіті має міститися призначення конкретних осіб спадкоємцями, котрі повинні мати пасивну заповідальну правоздатність. Заповіт, що не відповідав зазначеним вимогам, визнавався недійсним.Для того, щоб заповіт мав юридичне значення, його повинна була скласти фізична особа. Активна заповідальна право-здатність передбачала передусім наявність у заповідача на момент складання заповіту загальної право- і дієздатності в галузі майнових відносин. Призначення спадкоємців — основний елемент змісту будь-якого заповіту. Якщо в ньому містилися вказівки, кому і в яких частках мало перейти майно померлого, але не називалося ім'я спадкоємця, заповіт вважався недійсним. Спадкоємцем можна було призначити лише особу, яка мала пасивну заповідальну правоздатність. Преторська практика визначила коло осіб, що мали право на обов'язкову частку в спадщині незалежно від змісту заповіту. Крім heredessui (безпосередньо підвладних) до цього кола відносили також еманципованих дітей. У класичний період право на обов'язкову частку одержали всі низхідні та висхідні родичі без винятку, а повнорідні та єдинокровні брати і сестри заповідача — за умови, що спадкоємцями були призначені негідні особи. Так сформувалося «матеріально-необхідне спадкування», яке полягало у примушуванні спадкодавця виділити обов'язкову частку спадку певним особам.Обов'язкова частка визначалась чвертю законної частки, тобто тієї частки, яку спадкоємець одержав би в разі спадкування за законом. У «праві Юстиніана» розмір обов'язкової частки визначався більш гнучко: якщо до спадкування за законом закликалися чотири і більше спадкоємців, обов'язкова частка становила половину законної, якщо менше — її третину. З поважних причин (посягання на життя заповідача, дочка брала шлюб без згоди батьків до 25 років та ін.) заповідач міг позбавити спадкоємця і права на обов'язкову частку.