
- •1))Періодизація і система рп
- •2))Предмет та структура
- •3))Форми правотворення
- •8))Римська правосвідомість .Природне право.
- •9)) Дегести Юстиніана
- •10))Громадяни риму. Набуття і втрата громадянства
- •11Поняття і особливості юрид. Особи
- •12))Юр особа публічного права:
- •13 Державець, монарх
- •14)) Цар (рекс)
- •15))Система органів врядування в стародавньому римі. Види народних зборів
- •16Сенат
- •18.Організація війська та статус воїнів
- •19 Магістратура
- •20.Принципат
- •22Адміністративно територіальний поділ риму на дві імперії
- •23 Злочин за рп. Поняття і зміст
- •24Особливості Кваліфікація злочину.Склад злочину
- •25 Передумови і принципи карної відповідальності.
- •27Мета і види покарань
- •28 Органи карної юстиції
- •29. Розмежування ролі суддів і адвокатів
- •31 Порядок судового розгляду справи.
- •32.Інквізаційний процес та коло доказів
- •33. Особа(суб*єкт права)права.Види
- •34. Опіка і піклування рп
- •35. Юридичні особи як суб*єкти права
- •36 Об*єкти права в рп
- •38. Досудові засоби захисту прав
- •39.Легіксаційний.Формулярний.Екстраорд
- •40 Судове рішення
- •45. Спільна власність
- •53 Зобов'язання ніби з договорів
- •54 Деліктні зобов'язання
- •55 Юридичний склад деліктної відповід:
- •66Правове стан гл сім*ї Відносматер і дітей
- •67Усиновлення і Узаконення
- •68Поняття спадкового права етапи розвитку
- •69 Спадкування за законом.Виморочене майно
- •70 Спдк за заповітом. Обов*язкова частка
- •71Прийняття спадщиниТрансмісія і представництво
- •80.Поняття, види і форми рецепції рп
- •81Рецепції римського права у Візантійській імперії
- •82 Систематизація Юстиніана
- •83 Континентальний та англосаксонський типи
- •86Початок Рецепції рп в Україні.
- •87Римське право в рос. Імперії
- •88 Рецепція римського права в срср
- •89 Римське право в незалежній Україні
- •90 Школа рецепції римського права в Україні
34. Опіка і піклування рп
У разі неможливості особи самостійно здійснювати своє суб'єктивне право їй призначають опікуна або піклувальника. Римські юристи не вбачали принципової відмінності між цими двома поняттями. Але, як правило, опікун призначався над малолітніми і жінками, піклувальник — над душевнохворими, марнотратниками і неповнолітніми. Над неповнолітніми особами (хлопчики віком від 14 до 25 років, дівчатка віком від 12 років до 25 років) встановлювалося піклування, оскільки вони вже були дієздатними (якщо уклали шлюб), але ще не мали достатнього життєвого досвіду. Опіка і піклування призначалися лише над personasuijuris, тобто над тими особами, які не були підвладними. Піклування встановлювалося над душевнохворими; марнотратниками; неповнолітніми, над особами, в яких були такі фізичні вади (глухота, сліпота), що не дозволяли їм самостійно вчиняти певні юридичні дії або захищатися. Крім того, піклування призначалося над майном зачатих, але ще не народжених дітей; майном неспроможного боржника; Опіка і піклування встановлювалися за заповітом, за законом і за розпорядженням влади. За заповітом батько призначав у разі необхідності опікуна чи піклувальника своїм малолітнім дітям та іншим особам, які цього потребували. Якщо ж не було заповіту, то опікунами ставали найближчі родичі. Якщо ж ні за заповітом, ні за законом не було опіки і піклування, вони встановлювалися за розпорядженням магістрату. Без поважних причин від опіки чи піклування не можна було відмовитися. Підставами для відмови від опіки були: а) виконання обов'язків опіки або піклування над майном трьох осіб; б) управління майном держави або імператора; в) обіймання певних посад; г) вік понад 70 років; д) бідність, неписьменність, хвороба. Закон визначав коло осіб, які взагалі не могли бути опікунами і піклувальниками. Це жінки (крім матері та бабці), неповнолітні, божевільні, марнотратники, духовні особи, а також особи, що перебували на військовій службі. Закон визначав коло осіб, які взагалі не могли бути опікунами і піклувальниками. Це жінки (крім матері та бабці), неповнолітні, божевільні, марнотратники, духовні особи, а також особи, що перебували на військовій службі. піка і піклування припинялися: а) смертю підопічного або досягненням ним повноліття; б) у разі смерті опікуна чи піклувальника; в) повної нездатності опікуна чи піклувальника здійснювати свої функції; г) відмови від опіки чи піклування з поважних причин, визначених законом; д) позбавлення опікуна чи піклувальника його повноважень магістратами чи іншими органами влади.
35. Юридичні особи як суб*єкти права
Хоч у деяких правах корпорації були обмежені порівняно з муніципіями (наприклад, вони не могли бути спадкоємцями на відміну від останніх), але в цілому вони трактуються як особи, здатні бути учасниками приватноправових відносин. на початку імперії починає формуватися досить складна система юридичних осіб. Крім уже відомих раніше муніципій та приватних корпорацій, права юридичних осіб визнаються за державою, яка персоніфікується у fiscus — скарбниці принцепса, котрий спочатку вважався приватною особою, юридичними особами приватного права з часом визнають установи, поштовхом чому було визнання у 380 р. християнства державною релігією. Церковні установи здобули право отримувати майно за договорами та за заповітом, бути кредиторами, виступати у суді тощо. Потім таку цивільну правоздатність визнають за різноманітними приватними (недержавними) благодійними установами — шпиталями, притулками та ін., оскільки вони перебували під наглядом церкви.
Основні положення, сформульовані римською юриспруденцією щодо юридичних осіб приватного права, виглядають таким чином:
1. Корпорації у сфері приватного права можуть розглядатися як особи фізичні
2. Юридичне існування корпорації не припиняється та не порушується при виході з неї кількох учасників
3. Майно корпорації відокремлене від майна її членів і належить їй як особливому суб'єкту
4. Корпорація та її члени мають окремі права та обов'язки і не відповідають за зобов'язаннями одне одного
5. Корпорація (юридична особа) вступає у правові відносини за участі фізичних осіб, уповноважених на це певним чином