13. Інноваційні технології в умовах класно-урочної системи навчання..

Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій. "інновація" оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. "технологія" - протиставлення існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін "технологія" ("технологія в освіті") набув у 40-х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. Отже, "інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.

Педагогічна технологія - це цілеспрямована система. Ми звикли до визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи. Прибічники когнітивного -головним у навчанні розвиток мислення та пам'яті учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв'язати висунуту проблему.

Послідовники гуманістичного підходу спираються на "Я - концепцію" і відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб'єк:гивний досвід та прогнозувати його наслідки.

Звідси ідеї "активного навчання", "безпосереднього досвіду", "персоналізації знань", "права учня на турботу та увагу", "необхідність створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння". Згідно з таким підходом' змінюється зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі; вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пlзнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду.

Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:

1. Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як історія-географія, історія-література, історія-іноземна мова.

2. Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння і навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з історичними документами, підручниками, періодичною пресою.

3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук

вирішення проблеми залишається за школярами.

4. Театральна (театралїзована) вистава. На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів без посередньо на уроці і збільшує Їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ не мислення, фантазію, уяву учнів.

15. Історичний розвиток систем та форм навчання. Сучасні системи навчання.

Найраннішими формами організації навчання вважаються індивідуальна та індивідуально-групова. Саме вони, за даними історичних джерел, були найбільше поширеними в суспільствах давніх цивілізацій, зокрема в античних країнах, та в європейських державах періоду середньовіччя (церковні, цехові школи). Сутність індивідуально-групової: учні під керівництвом учителя (майстра) працюють поруч, але не разом. Тобто кожний учень навчальної групи навчається індивідуально. З часів Нової історії інтенсивний розвиток промислового виробництва породив нагальну масову потребу в освіченому робітникові. Такі історичні обставини викликали до життя і досконалішу форму організації навчання — класно-урочну систему,. Першим теоретиком Я. А. Коменський, який у класичній праці "Велика дидактика" теоретично обґрунтував нову систему навчання. Вперше запроваджено України й Білорусії ще в XVI ст. в братських школах. Я. Коменський: класи постійного складу з дітей відповідного віку й рівня підготовленості; уроки та обов'язковість перерви між ними, тривалість їх; навчальний рік, навчальний день і розклад занять; щоденна перевірка знань й річні перехідні екзамени.Цікавим різновидом класно-урочної системи навчання, який організаційно оформився в кінці XVIII — на початку XIX ст., стала Белл-Ланкастерська система навчання (перші два слова — прізвища її авторів), яка має іншу назву "система взаємного навчання". Вперше - в буржуазній Англії, Суть - з ранку педагог навчав групу старших дітей — моніторів, які після обіду вже са-мостійно передавали ці знання класові молодших учнів. Її використовували в царській Росії, зокрема, декабристи з метою просвіти солдатів. А її елементи й сьогодні використовуються у вищій школі Англії у рамках організації модульного навчання. індивідуалізованого, або проектного навчання. Дальтон-проект, оскільки в місті Дальтон (США) автор і активний пропагандист цієї системи О. Паркгерст уперше в рамках реалізації такого проекту скасувала уроки й замінила класи предметними лабораторіями. Роль педагога зводилась до консультування й перевірки завдань учнів. у 20—30-ті роки окремі характеристики проектного навчання було відтворено в радянській системі освіти в бригадно-лабораторній формі організації навчання. західні вчені- індивідуалізацію навчання, то СРСР - організації обов'язкових постійних бригад,

16. Виховання особистості в колективі. Взаємовідносини особистості і колективу. А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський про взаємовідносини особистості і колективу.Основою виховання шкільного колективу Сухомлинський визначав такі принципи:- єдності ідейної та організаційної основ шкільного колективу;- керівної ролі педагога;багатства відносин між учнями і педагогами;- яскраво вираженої громадянської сфери духовного життя вихованців і вихователів;- постійного примноження духовних багатств, особливо ідейних та інтелектуальних;- гармонії високих, благородних інтересів, потреб і бажань;- створення і дбайливого збереження традицій, передачі їх від покоління до покоління як духовного надбання;- ідейного, інтелектуального, естетичного багатства взаємовідносин між шкільним колективом та іншими колективами нашого суспільства;- емоційного багатства колективного життя;- суворої дисципліни і відповідальності особистості за свою працю, поведінку.В.О.Сухомлинський вважав трудове життя найголовнішим . Інтелектуальне життя стає виховною силою лише тоді, , коли у школі панує дух праці. "Праця має стати смислом життя, джерелом натхнення й радості колективу та

особистості,Трудове натхнення, радість праці, одухотворення трудовою творчістю ).

В.О.Сухомлинський надавав значної ролі особи вчителя у духовному житті колективу та особистості. відміну від А.С.Макаренка, який підкреслював, що колектив має бути "першою метою нашого виховання", В.О.Сухомлинський був впевнений, що виховання буде неповноцінним, якщо шкільні колективи стануть метою виховання, оскільки нею повинна бути людина, всебічно розвинута особистість, а колектив покликаний залишатися засобом виховання. А.С.Макаренка на передній план виступають органи самоуправління, повноваження, відповідальність, підлеглість, керівництво, взаємозалежність, то у В.О.Сухомлинського - співдружність однодумців, співдружність громадська, ідейна, трудова, творча, в яку кожен щось вносить для збагачення її духовного життя і з якої кожен щось бере для повноти свого особистого духовного життя.

А.С.Макаренко- сформований загальношкільний колектив. В.О.Сухомлинський сумнівався у можливості створення такого колективу. Най життєздатнішими є колективи дітей одного віку.