Призначення комп’ютерних мереж.

Комп'ютерна мережа — це система розподіленого опрацювання інформації, що складається як мінімум із двох комп'ютерів, які взаємодіють між собою за допомогою засобів зв'язку.

Комп’ютерні мережі в залежності від призначення можуть надавати користувачам різні послуги. Найбільш розповсюдженими видами послуг є:

• електронна пошта;

• телеконференції;

• передача файлів;

• колективна обробка даних користувачами підключених до мережі комп’ютерів і обмін даними між цими користувачами;

• віддалене керування комп’ютером;

• спільне користування програмами;

• спільне користування принтерами, модемами та іншими пристроями.

Методи доступу в локальних мережах.

Ефективність взаємодії робочих станцій у рамках локальної комп'ютерної мережі знач­ною мірою визначається використовуваним правилом доступу до спільного передавального середовища в мережах з шинною і кільцевою топологією або до концентратора в деревопо­дібних та зіркоподібних мережах. Правило, згідно з яким організується доступ робочих ста­нцій до передавального середовища дістало назву методу доступу. Різноманіття локальних мереж і вимог до них, по суті, перешкоджає у визначенні універсального, найефективнішо­го в усіх випадках методу доступу. Кожний із відомих методів доступу має певні переваги й недоліки. Коротко розглянемо найпоширеніші методи доступу.

Залежно від використовуваного методу доступу, локальні мережі поділяються на дві групи. До першої групи відносяться мережі детермінованого доступу, до другої — випадко­вого доступу. Детермінований доступ припускає наявність певного алгоритму, на підставі якого робочим станціям надається доступ до передавального середовища. Наприклад, моніторна підсистема з централізованим управлінням може послідовно опитувати кожну з робочих станцій і надавати право передачі інформації першій робочій станції, яка надсилає запит на передачу даних. Після цього буде опитуватися наступна робоча станція і т. д. Алгоритм на­дання права передачі інформації може бути доволі гнучким і враховувати пріоритети запи­тів на передачу та їх інтенсивність. Для нормального функціонування мережі необхідно, щоб вона не знаходилася в режимі насичення, тобто навантаження на мережу не повинні перевищувати її пропускну спроможність. У цьому випадку можна визначити мінімальне і максимальне значення часу очікування початку передачі інформації. Мінімальний час очікування пов'язаний з необхідністю опитування робочих станцій щодо передачі інформації. Вплив цієї процедури найбільш відчутний за низьку інтенсивність передачі інформації, тому що час опитування витрачається навіть за відсутності заявок на передачу інформації з боку інших робочих станцій. При збільшенні інтенсивності інформаційного потоку знижу­ється відношення часу опитування до всього часу передачі інформації. Максимальне зна­чення часу очікування є фіксованою величиною, яка визначається за умови повного навантаження мережі, тобто коли кожна робоча станція готова передавати інформацію. При цьому передбачається, що наступний запит на передачу інформації в певній робочій станції з'являється після обслуговування чергового запиту. Можливість установлення гарантовано­го часу доступу є досить значним чинником при роботі в режимі реального часу. Загалом методи детермінованого доступу дозволяють враховувати особливості топології мережі та характер інформації, що передається, забезпечуючи найбільш ефективне використання пе­редавального середовища.

Другу групу складають методи випадкового доступу, які дозволяють кожній робочій станції довільним чином, незалежно від інших систем, звертатися до моноканалу. Випадковий доступ забезпечує одночасне звернення декількох робочих станцій до спільно­го передавального середовища, тому цей метод доступу часто називають методом мно­жинного доступу.