Мережі на основі сервера

Якщо до однорангової мережі, де комп'ютери виступають в ролі і клієнтів, і серверів, підключити більше 10 користувачів, вона може не справитися з обсягом поставлених перед нею завдань. Тому більшість мереж мають іншу конфігурацію — вони працюють на основі виділеного сервера. Виділеним називається такий сервер, який функціонує тільки як сервер і не використовується як клієнт або робоча станція. Він оптимізований для швидкої обробки запитів від мережевих клієнтів і для підвищення захищеності файлів і каталогів.

При збільшенні розмірів мережі і обсягу мережевого трафіку необхідно збільшувати кількість серверів. Розподіл завдань між декількома серверів гарантує, що кожне завдання виконуватиметься найефективніше. Перелік завдань, які повинні виконувати сервери, величезний і складний. Для того, щоб сервери відповідали сучасним вимогам користувачів, у великих мережах їх роблять спеціалізованими (specialized). Наприклад, в мережі Windows NT можуть працювати різні типи серверів: •Сервери файлів і друку.

Сервери файлів і друку управляють доступом користувачів відповідно до файлів і принтерів. Так, щоб працювати з текстовим процесором, перш за все Ви повинні запустити його на своєму комп'ютері. Документ текстового процесора, що зберігається на сервері файлів, завантажується в пам'ять вашого комп'ютера, і тепер Ви можете працювати з цим документом на своєму комп'ютері. Іншими словами, сервер файлів призначений для зберігання даних.

•Сервери додатків.

На серверах додатків виконуються прикладні частини клієнт-серверних додатків, а також знаходяться дані, доступні клієнтам. Наприклад, щоб прискорити пошук даних, сервери зберігають великі обсяги інформації в структурованому вигляді. Ці сервери відрізняються від серверів файлів і друку. У останніх файл або дані цілком копіюються на той комп'ютер, що подав запит. А в сервері додатків на клієнтський комп'ютер пересилаються тільки результати запиту. Програма-клієнт на віддаленому комп'ютері дістає доступ до даних, що зберігаються на сервері додатків. Проте замість всієї бази даних на Ваш комп'ютер з сервера завантажуються тільки результати запиту. Наприклад, замість повного переліку співробітників Ви можете одержати список тільки тих, хто народилися в листопаді.

•Поштові сервери.

Поштові сервери управляють передачею повідомлень електронної пошти між користувачами мережі.

•Сервери факсів.

Сервери факсів управляють потоком факсимільних повідомлень, що поступають і надсилаються через один або декілька факс-модемів.

•Комунікаційні сервери.

Комунікаційні сервери (сервери зв'язку) управляють потоком даних і поштових повідомлень, що проходить через модем і телефонну лінію між своєю мережею і іншими мережами.

2 Питання Під'єднання комп'ютера до мережі Інтернет

Розглянемо алгоритм під'єднання комп'ютера до мережі Інтернет. Передусім необхідно вибрати провайдера та визначити тип під'єднання.

Провайдер — це організація, яка надає платний доступ до служб Інтернету. Вибір провайдера головно залежить від ціни, яку необхідно заплатити за надані послуги, якості ка­налів зв'язку та віддаленості його від абонента. Якщо провай­дер використовує не дуже якісний зв'язок або в нього заба­гато клієнтів, то, навіть за порівняно низьких цін за послуги, продуктивність праці клієнта буде невисокою. З огляду на це рекомендують спробувати попрацювати з декількома провай­дерами, щоб вибрати найліпшого.

Під'єднання до мережі головно можна класифікувати декількома параметрами:

• масовість використання лінії зв'язку;

• спосіб під'єднання;

• тип під'єднання;

• віддаленість абонента від провайдера.

За масовістю використання ліній зв'язку вирізняють ін­дивідуальні та колективні під'єднання. Під час індивідуаль­ного під'єднання кожний абонент використовує виділений спеціально для нього канал (модем, радіоантену тощо). Під час колективного під'єднання прокладається спеціальна ме­режа сумісного використання як для виходу в Інтернет, так і для зв'язку між всіма комп'ютерами, об'єднаними цією мере­жею. Прикладом такого під'єднання може бути доступ за допомогою телевізійного кабелю тощо.

Провайдери передають інформацію через спеціальні високошвидкісні канали — волоконно-оптичні кабелі, супутник або радіозв'язок.

Є декілька способів під'єднання до глобальної мережі Інтернет: за допомогою супутника; використовуючи радіозв'я­зок, виділену лінію; за допомогою звичайних телефонних ліній; засобів мобільного зв'язку тощо. Розглянемо детальніше кожен з цих способів.

Супутниковий зв'язок використовують у разі необхід­ності досягти якомога швидшого прийому даних з мережі. Для організації такого виду зв'язку необхідно встановити сателітарну антену для прийому інформації з глобальної мережі і модем (для передачі інформації в мережу, тобто спочатку до провайдера). Також необхідно встановити на комп'ютері ко­ристувача спеціальну DVD-карту та відповідне програмне за­безпечення.

Радіозв'язок застосовують у випадках, коли потрібна досить висока швидкість передачі даних, а також коли важко або неможливо провести кабель від провайдера до абонента. Для такого під'єднання встановлюють спеціальну базову стан­цію з антеною, яка під'єднана до Інтернету.

Сьогодні організація супутникового або радіозв'язку є досить дорогою як в обслуговуванні, так і в плані придбання додаткового недешевого обладнання. Тому бездротовий зв'я­зок використовують переважно тоді, коли неможливо про­вести кабель від провайдера до комп'ютера абонента.

Під'єднання до Інтернету за допомогою локальної мере­жі зазвичай використовують в навчальних закладах, на вели­ких фірмах, у будинках з достатньою кількістю зацікавлених мешканців. Для створення мережі комп'ютери з'єднують між собою через мережні адаптери, а на виході з мережі встанов­люють спеціальне обладнання та комп'ютер-шлюз з відповід­ним програмним забезпеченням, за допомогою якого відбува­ється під'єднання до Інтернету. Комп'ютери, об'єднані в ме­режу, можуть обмінюватись інформацією між собою за прави­лами локальної мережі. Оплата провайдерові переважно здій­снюється за трафік (обсяг отриманої інформації).

Виділена лінія характеризується тим, що від провайдера до комп'ютера абонента прокладають новий кабель або спеці­альним чином застосовують наявний телефонний. Такий вид зв'язку забезпечує високу швидкість обміну інформацією та якісний надійний зв'язок. Оскільки прокладання кабелю є досить дорогою та складною операцією, то виділені лінії зде­більшого використовують для під'єднань локальних мереж великих організацій.

Під'єднання до Інтернету за допомогою телефонної лінії сьогодні є одним з найпопулярніших. Такий спосіб під'єднан­ня можна поділити на два основних типи: зв'язок додзвонюванням Dial-Up та з'єднання за допомогою технологій DSL (модель режиму «виділена лінія»).

Зв'язок додзвонюванням Dial-Up є найповільнішим з наявних. Він характеризується малою швидкістю передачі даних. Згідно досліджень Шеннона для такого зв'язку не­можливо досягти швидкості передачі, більшої від 33,6 Кбіт/с. Проте цей зв'язок є дешевим і доступним кожному, хто має звичайний телефон. Для досягнення максимальної швидкості важливе значення має якість телефонного зв'язку між клієн­том і провайдером. Деякі провайдери пропонують канали на різних АТС, що дає змогу користувачам вибрати найліпший (найменш завантажений) канал. Для організації такого виду зв'язку необхідно придбати лише модем та мати вдома телефон.

Є два головні типи під'єднання до Інтернету — сеансове та постійне. Вони відрізняються якістю зв'язку та часом ро­боти клієнта в Інтернеті і залежать від обраного користу­вачем способу під'єднання. У сеансовому під'єднанні зв'язок відбувається порівняно недовго й оплата здійснюється похвилинно. Дані передаються в аналоговому вигляді. У разі по­стійного під'єднання комп'ютер підключений до Інтернету постійно, а оплата залежить від обсягу переданої інформації. Дані передаються у цифровому вигляді.