1 Питання Складові частини комп’ютерної мережі.
Будь-яка комп'ютерна мережа характеризується своєю архітектурою, яка визначається (рис. В.1) її топологією, протоколами, інтерфейсами, мережевими технічними і програмними засобами.
Топологія комп'ютерної мережі відображає структуру зв'язків між її основними елементами. Через низку причин існує відмінність між топологіями глобальних і локальних мереж. Топологія глобальних мереж характеризується достатньо складною, неоднорідною структурою. У свою чергу, топологія локальної мережі, зазвичай, має визначену структуру: лінійну, кільцеву або деревоподібну.
Рис. В.1. Компоненти архітектури комп'ютерної мережі
Протоколами називають правила взаємодії функціональних елементів мережі.
Інтерфейси — це засоби сполучення функціональних елементів мережі. Варто звернути увагу, що у ролі функціональних елементів можуть виступати як окремі пристрої, так і програмні модулі. Відповідно до цього, існують апаратні і програмні інтерфейси.
Під мережевими технічними засобами мають на увазі різноманітні пристрої, що забезпечують об'єднання комп'ютерів в єдину комп'ютерну мережу. До цих пристроїв відносяться мережеві контролери, вузли комутації та ін.
Мережеві програмні засоби керують роботою комп'ютерної мережі і забезпечують відповідний інтерфейс з користувачами. До мережевих програмних засобів належать мережеві операційні системи і допоміжні (сервісні) програми.
Кожна із складових архітектури комп'ютерної мережі характеризує її окремі властивості, і тільки їх сукупність характеризує всю мережу загалом. Таким чином, вибір комп'ютерної мережі може бути зведений до вибору її топології, протоколів, апаратних засобів і мережного програмного забезпечення. Кожна з цих компонент є відносно незалежною. Наприклад, мережі з однаковою топологією можуть використовувати різні методи доступу, протоколи і мережеве програмне забезпечення. У різних мережах можуть застосовуватись однакові протоколи і (або) мережеве програмне забезпечення. Це розширює можливість вибору найбільш оптимальної архітектури комп’ютерної мережі.
Сьогодні можна виділити два типи мереж, що суттєво відрізняються за технологічними вирішеннями: локальні інформаційні мережі (ЛМ) та глобальні інформаційні мережі (ГМ). В англомовній літературі для них використовують відповідно терміни Local Area Network (LAN) та Wide Area Network (WAN).
• Локальні інформаційні мережі. За допомогою ЛМ інформацію передають на невелику Відстань. Однією з визначальних ознак ЛМ є наявність високошвидкісного каналу передавання даних, швидкість у ньому на порядок вища, ніж швидкість периферійних пристроїв комп'ютерів, та наближається до швидкості внутрішньої шини комп'ютера. Тому в деяких популярних виданнях ЛМ трактують як комп'ютер з комп'ютерів. Наявність швидкісного каналу дала змогу створити на базі ЛМ єдину цілісну інформаційну систему, в якій витрати часу на зв'язок суттєво не впливають на час виконання функцій. Таку систему телеопрацювання даних називають розподіленою. Оскільки головним завданням такої системи є опрацювання інформації, її ще називають розподіленою інформаційною системою (РІС). У РІС реалізовано новий (не фон-Нейманівський), паралельний порядок опрацювання інформації, що створює нові можливості для підвищення потужності та ефективності інформаційних систем. А це ставить перед ученими та інженерами нові теоретичні та практичні проблеми. Науковці виділяють три ступені використання РІС.
Розподіл ресурсів. Задачі сумісно використовують ресурси системи (пам'ять, дискові накопичувачі, принтери). Таке використання РІС сьогодні найпоширеніше.
Розподіл навантаження. Задачі, які надходять у систему, передаються на вільні ЕОМ.
Розподілене опрацювання даних. Сукупність елементів опрацювання, пов'язаних логічно та фізично децентралізованим керуванням ресурсами з метою сумісного виконання прикладних програм. Елементи розподілу навантаження та розподіленого опрацювання даних реалізовані в нових версіях операційних систем Netware, Unix, Windows NT.
У локальних мережах найдорожчими є пристрої опрацювання інформації, а не комунікації. Ефективність системи ЛМ можна підвищити, якщо головну увагу приділити ефективному використанню прикладної частини (апаратура+програми+персонал).
Глобальні інформаційні мережі. ГМ територіально не обмежені. Для передавання даних у ГМ найчастіше використовують наявні телефонні канали з малою швидкістю передавання (=1-3 Кбіт/с) та великим впливом завад. Тому швидкість передавання в ГМ невелика. Це унеможливлює використання ГМ у реальному масштабі часу. Тому й не дивно, що найчастіше ГМ сьогодні застосовують для вирішення завдань, які не потребують оперативності (електронна пошта, електронні довідники тощо).
З економічного погляду найдорожчий компонент ГМ - обладнання зв'язку. Для ефективнішого використання системи зв'язку в ГМ застосовують спеціальні процесори зв'язку. Розбіжність між локальними та глобальними мережами в майбутньому можна буде ліквідувати за допомогою ATM технології передавання даних.
Крім локальних та глобальних, виділяють регіональні мережі (Metropolitain Area Networks (MAN)) - мережі масштабу міста, району, області. Залежно від конкретної реалізації ці мережі можуть базуватися на технології локальних (FDDI) або глобальних мереж.
Останнім часом, у результаті розвитку мережевих технологій та об'єднання окремих локальних мереж великих фірм у єдине ціле, виникло поняття корпоративних (територіальних) мереж. Корпоративна мережа - це об'єднання деякої кількості ЛМ за допомогою телефонних, супутникових, ТІ або інших каналів ГМ у єдину мережу фірми.