62. Вклад Олександра Довженка у світове кіно

Довженко - класик світового кіно, і його фільми є візитівкою нашого національного кінематографа (попри те, що й досі за кордоном його подекуди сприймають як представника російської культури). “Звенигора” - це результат творчих імпульсів, інтенсивного літературного й мистецького життя України, довкола якого дедалі щільніше стискався ідеологічний зашморг. Багато хто з кінокритиків вважає, що після “Звенигори” Довженко вже не мав змоги реалізувати жодного фільму так, як хотів би і міг. “Арсенал” вийшов під тягарем чужої концепції, “Щорс” був накиненим від початку і до кінця, і не без участі Сталіна. “Аероград” і “Мічурін” - фільми, зроблені на чужині, на чужі теми, з чужими ідеями. Вони могли бути створені ким завгодно. А у “Звенигорі” здійснилася його творча фантазія, якій не судилося повторитися. Вона відродиться лише в українських “шістдесятників”: “Тіні забутих предків”, “Криниця для спраглих”, “Вечір на Івана Купала”, “Камінний хрест”.У 1930 році Довженко створює свою знамениту картину “Земля”.Олександр Довженко створив справжній авторський кінематограф. Він був одним із небагатьох кінорежисерів, кому не було протипоказано писати для себе сценарії. Три його пізніші сценарії - “Поема про море”, “Повість полум’яних літ”, “Зачарована Десна” - ще знайшли своє екранне втілення, а ще два - “Тарас Бульба” і “Відкриття Антарктиди” - так і залишилися нездійсненими. Як не екранізувалася і навіть не публікувалася в той час його кіноповість “Україна в огні”.Відомими стали й інші фільми О.Довженка : «Ягідка кохання», « Сумка дипкур'єра», «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Щорс», «Буковина, земля українська» та ін..

63. Актор, режисер і сценарист Іван Миколайчук

15 червня 1941 року в селі Чортория Чернівецької області народився Іван Миколайчук — знаменитий український актор, режисер, сценарист. Іван Миколайчук — людина всебічно обдарована, його талант багатогранний, в якій би іпостасі він не виступав — актора, режисера, укладача музики до фільму — було вміння узгодити й гармонізувати всі різновиди творчості. 60-80-ті роки — це часи злету українського кіно, український кінематограф переживав творче піднесення. Майже жоден фільм не обходився без участі Івана. Знімаючись у різних режисерів він у кожен фільм приносив не тільки високу професійну акторську майстерність, — він приносив себе, свої думки, своє відчуття правди і кривди нашого народу. Шлях у мистецтві починався з музики — першу професійну освіту Іван здобував у Чернівецькому музичному училищі (нині — ім. С. Воробкевича). По тому навчався в акторській студії при Чернівецькому театрі ім. О. Кобилянської, паралельно працюючи актором цього театру, а третю — на акторському відділені кіно факультету Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Перші акторські ролі у фільмах «Сон», «Тіні забутих предків» принесли Івану Миколайчуку неймовірну популярність, але слава не була його метою. Олімп кінематографічних професій він почав завойовувати написанням кіносценаріїв. Миколайчук вважав, що кіно й література мають доповнювати й збагачувати одне одного, саме тому його літературно вишукані сценарії так органічно перетворюються на фільми. Він не бачив прірви між словом та екраном. За своє життя він написав 12 сценаріїв, 10 з яких — у співавторстві. Його літературну творчість можна поділити на три етапи.

Перший — так би мовити, проба пера — охоплює ранню п'єсу «Живий хрест в мертвій діброві» та сценарій «Камінна душа» за Гнатом Хоткевичем, написаний спільно з Б. Дзюбою та Б. Івченком. Між п'єсою і сценарієм відстань у десять років, і можна побачити, як стрімко розвивався талант Миколайчука. Сценарій написано кваліфіковано і свідчить про вміння працювати з літературним джерелом.Другий етап — час, коли творчість Івана була на злеті. Отже «Білий птах з чорною ознакою» і став тим рідким випадком, коли своїм успіхом фільм завдячує висококласному сценарію. Наступні роботи — «По цей бік ночі», «На поклони!» написані з великим натхненням і сповнені проблем, які хвилюють Миколайчука: любов до України та випробування актора славою, як не піддатись спокусі легкого життя, не зрадити таланту. Наступні три сценарії, хоча були написані у найтяжчий для Івана час, також належать до цього етапу. Миколайчука як автора заборонили, але його підтримували друзі. Зокрема Роман Балаян запропонував спільно написати сценарій за оповіданням Тургенєва «Відлюдько». Іван тонко і глибоко знає ліс, а саме ліс був однією з головних осіб цього твору. Пропозиція Бориса Івченка стосувалася написанню спільно з письменником-фантастом Ігорем Росоховатським сценарію «Під сузір'ям Близнюків». Тоді ж Миколайчук береться за роман Василя Земляка «Лебедина зграя». «Вавілон ХХ» — результат вдумливого прочитання цього твору і тріумф режисерської фантазії.Третій етап обіймає останні шість років життя і чотири сценарії: «Київська фантазія», «Украдене щастя», «Небилиці про Івана» та «Острів сліз», які були близькими до втілення, але, на жаль, жодного втілити не вдалося: через заборону і через хворобу. Хоча нібито прямої заборони ставити «Украдене щастя» чи «Небилиці...» не було, проте існували підводні течії, бюрократичні бар'єри, долати які сил уже не вистачало.3 серпня 1987 року обірвалося життя талановитого митця, але прожиті роки були плідними. Іван Миколайчук був душею української культури, а його герої символізували українське кіно як мистецьке явище. На честь Івана Миколайчука проводиться республіканський кінофестиваль. У селі Чортория, де народився актор, відкрито Меморіальний музей, на Київській кіностудії імені О. Довженка — меморіальну дошку. А ще, йому присвоєно звання лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка посмертно.Акторські роботи: «Тіні забутих предків» (Іванко), «Сон» (Тарас Шевченко), «Гадюка», «Бур'ян» (Давид Мотузка), «Київські мелодії», «Визволення», «Помилка Оноре де Бальзака» (Левко), «Розвідники» (Курганов), «Камінний хрест» (син), «Анничка» (Роман), «Комісари» (Григорій Громов), «Білий птах з чорною ознакою» (Петро Дзвонарь), «Наперекір усьому» (Йона), «Пропала грамота» (Василь), «Коли людина посміхнулась» (Олексій Луганов), «Захар Беркут» (Любомир), «Про Вітю, про Машу і морську піхоту» (Вакула), «Легенда про княгиню Ольгу» (Володимир), «Рада з країни Берендеїв» (Рей), «Народження людини» (Русин), «Наперекір усьому» (Йоко), «Марина» (диригент), «Повість про жінку» (Волощук), «Канал» (Зайченко), «Хвилі чорного моря» (Терентій), «Тривожний місяць вересень» (Гнат), «Спокута чужих гріхів» (Руснак), «Море» (Симохін), «Така пізня, така тепла осінь» (Григор), «Лісова пісня» (дядько Лев, Лісовик), «Повернення Батерфляй» (Антон), «Жменяки» (Жменяк), «На вістрі меча» (Турчин). Режисерські роботи: «Вавілон ХХ», 1979 р. - Фільм отримав головний приз республіканського кінофестивалю «Молодість» (Київ, 1979), диплом журі, приз на Всесоюзному тижні-огляді робіт молодих кінематографістів (Київ, 1979), приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному фестивалі (Душанбе, 1980) і «Така пізня, така тепла осінь», 1981 р.