3. Поняття централізації та децентралізації в організації
Вертикальний поділ організації супроводжується виникненням проблем централізації і децентралізації управління.
Централізовані організації – це організації, в яких керівники вищої ланки залишають за собою більшу частину повноважень необхідних для прийняття важливих рішень.
Децентралізовані організації – це такі організації в яких повноваження розподілені між нижчестоящими рівнями управління.
Однак на практиці практично не існує чисто централізованих чи децентралізованих організацій тому говорять про відносну централізацію стосовно інших організацій.
Виділяють такі переваги централізації: 1) покращується контроль за роботою підлеглих; 2) зменшується кількість помилкових рішень; 3) дозволяє використовувати професійні знання центрального апарату.
Переваги децентралізації: 1) можливість управління великими організаціями; 2) можливість професійного росту підлеглих; 3) стимулювання ініціативи.
Кросворд до теми:
По горизонталі: 1. Обмежене право використовувати ресурси. 2. Розподіл повноважень між співробітниками. 3. Визначення відповідальних за певні функції. 4. Надання підлеглому обмеженого права. 5. Повноваження, які безпосередньо передаються підлеглим. 6. Апарат управління для надання консультацій. 7. Апарат управління для виконання основних функцій. 8. Повноваження, що дають право як забороняти, так і пропонувати рішення лінійним керівникам.
По вертикалі: 1. Сукупні повноваження. 2. Наслідок виконання завдань вищого керівництва. 3. Повноваження відхиляти рішення лінійних керівників. 4. Апаратні повноваження для надання консультацій. 5. Тип апарату управління. 6. Одна з функцій менеджменту. 7. Встановлення правил, процедур для обмеження повноважень.
Контрольні завдання
Охарактеризуйте зміст категорій, на яких ґрунтується реалізація функції організування.
Порівняйте процеси передавання лінійних та функціональних повноважень.
Охарактеризуйте бюрократичні організаційні структури управління й адаптивні організаційні структури управління.
Дайте характеристику процесу побудови організації.
Тема: Мотивування як загальна функція менеджменту. Сутність і основні завдання мотивування. Мотиваційні теорії
1. Мотивація як загальна функція менеджменту. Сутність та види мотивування
Після визначення перспектив організації та завершення її побудови особливого значення набувають питання створення максимальної зацікавленості працівників у результатах діяльності організації, тобто мотивування.
Мотивування – вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.
У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:
- застосування політики „батога та пряника”;
- використання методів психології і фізіології (згідно з доктринами Зігмунда Фрейда (1856-1936), Е. Мейо, М. Туган-Барановського та ін.).
Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби – відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь і винагороди – те, що людина вважає цінним для себе.
Потреби поділяють на первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні); винагороди – на внутрішні (отримують у процесі роботи, від змісту трудового процесу, відчуття самоповаги тощо) і зовнішні (зумовлені заробітною платою, просуванням за службовою ієрархією, кабінетом, службовим авто, додатковою відпусткою тощо). Узагальнену модель мотивації через потреби можна зобразити графічно (рис. 11).
Потреби породжують у свідомості людини інтерес, а він – мотиви (усвідомлене спонукання до дії). Відповідно мотиви зумовлюють певну поведінку людини, спонукають її до вчинків і дій з метою отримання винагороди та досягнення особистих цілей. Результатом цього може бути повне задоволення, часткове задоволення чи незадоволення потреб індивіда.
Рис. 11 Модель мотивації через потреби