Виборчі системи країн Європи та сша

1.Функції та технологія виборів за різних типів політичних режимів.

Вибори-це комплекс заходів, пов’язаних з формуванням керівних органів держави на всіх її рівнях – загальнонаціональному, федеральному та місцевому. У процесі виборів відбувається передача громадянами свого права керувати державою через індивідуальне голосування представникові (президенту, губернатору, меру чи конкретному представницькому інститутові, наприклад, парламенту) на чітко окреслений тимчасовий період. Вибори завжди регламентуються конституціями та спеціальним законодавством. Важливою умовою виборів є наявність кандидатів – претендентів.

Потрібно чітко розмежовувати поняття вибори та референдум.Референдум-це спосіб прийняття законів або інших рішень з найважливіших питань державного життя прямим волевиявленням громадян шляхом всенародного голосування.

В Україні за часів незалежності було два референдума 1991р і 2000 року.Коли в 2000році виникали казуси пов’язані з тим.що до кінця не розуміли що таке референдум.Замість таблиць для голосування виставляли на будівлях таблиці виборчих дільниць.Принципова різниця полягає в тому,що ми голосуємо але не вибираємо безпосередньо когось.

Є різні критерії, за якими ми можемо поділяти вибори:

1.з огляду на предмет обрання:

-призедентські

-парламентські

-муніципальні(в органи місцевого самоврядування)

-партійні вибори

2.за часом проведення:

-строкові або чергові (відбуваються у термін визначений Конституцією)

-дострокові(дочасні).

-додаткові вибори(ці вибори застосовуються до виборів до парламенту або місцевого самоврядування,коли в силу ситуацій які склалися потрібно провести додаткові вибори в певному окрузі-так як зараз замість Сича обрали Шевченка).

3.За правовими наслідками:

— дійсні — вибори, що проведені згідно з виборчим законодавством;

— недійсні — вибори, під час яких відбулися порушення, котрі вплинули на результати голосування.

Функції виборів (у демократичному суспільстві):-Узгодження, захист, артикуляція(певні вимоги-вік наприклад), агрегація(обєднання людей навколо певних політичних сид чи кандидатів) і представництво різних інтересів населення (виборчі платформи спираються на інтереси народних мас)

-Контроль за інститутами влади (у ході виборів створюється важливий інститут контролю за урядом – тобто парламент, а також формується опозиція, яка особливо ретельно слідкує за дотриманням Конституції і закону. Крім того, самі вибори – це

інститут контролю, оскільки вони допомагають виборцям змінювати склад парламенту, органів влади, корегувати політичний курс)

-легітимація та стабілізація виборчого процесу

-Інтеграція різноманітних думок і формування загальної спільної політичної волі (відбувається об’єднання більшості навколо певної політичної платформи і її лідерів)

-Мобілізація виборчого корпусу на вирішення актуальних суспільних задач (кандидати переконують електорат голосувати за ті чи інші політичні цінності і тим самим мобілізують їх на важливі для країни політичні дії)

-Політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості і політичної участі (громадяни отримують навички і досвід)

-Рекрутуювання політичної еліти (громадяни отримують шанс увійти в склад еліти)

Формування ефективної опозиції і її підготовка до виконання функцій політичного керівництва

Для тоталітарних режимів як правило якщо вибори проводяться то це є псевдо вибори. Вони є формальною процедурою в результаті якої влада намагається приховати свій недемократичний характер. Так як в СРСР вибори були але вибирати небуло з кого,так як була лише одна кандидатура.

У авторитарному суспільстві де все ж таки є певні елементи демократії.Тут може бути під час виборчої кампанії певна демократичність –альтернативні кандидатури.Але влада намагатиметься зробити все для того щоб альтернативні кандидати нестановили реальної загрози для представників влади(були ті кандидати,які не могли реально перемогти).Також під час виборчої кампанії може застосовуватися критика,але така критика несе незначний характер.Тобто можна було критикувати не тому.що вона бездарна а тому,що влада перепрацювалася чи не дбає про своє здоров*я.Також характерними є фальсифікації.

2. Поняття виборчої системи та її типологія.

Виборча система-сукупність передбачених законом процедур, пов’язаних з формуванням органів влади, які функціонують в рамках виборчого права.

Спочатку виборче право мало майновий ценз. Тепер майновий ценз зник але є віковий ценз. Є активне і пасивне виборче право. Активне виборче право-це право самостійно голосувати. Пасивне виборче право-це право висувати свою кандидатуру на виборах і це право має більший віковий ценз.

Основні стадії виборчого процесу:

1.Підготовчий етап (призначення виборів та визначення дати їх проведення, визначення меж виборчих округів виборчих дільниць, утворення виборчих комісій, складання списку виборців).

2.Висунення кандидатів та їх реєстрація (найбільш поширеною є збір підписів (у різних країнах від 1 млн. до як у Англії – декілька підписів).Є дві форми висунення кандидатів:збір підписів за даного кандидата і грошова застава.

3.Агітаційно-пропагандистська кампанія (рівні для всіх можливості).

4.Голосування і підведення підсумків виборів.

5.Проведення в разі необхідності повторного голосування чи виборів.

Основні принципи вільних демократичних виборів :

Є дві групи таких принципів:

а) принципи виборчого права, які визначають статус кожного громадянина на виборах:

-І. Всезагальність (створення рівних за чисельністю виборчих округів);

-ІІ. Рівність (кожен має лише 1 голос);

-ІІІ. Таємні вибори;

-ІV. Пряме голосування (без посередників).

б) загальні принципи організації виборів:

-І. Свобода виборів (відсутність будь-якого тиску);

-ІІ. Наявність альтернативних кандидатів;

-ІІІ. Змагальність, конкурентність виборів;

-ІV. Лояльність;

-V. Періодичність і регулярність виборів;

-VІ. Рівність можливостей політичних партій і кандидатів (для цього встановлюються максимальні для партій рівні розходів для проведення виборів, обмеження щодо розмірів спонсорства, однаковий час в ефірі тощо);

-VІІ. Нейтралітет державного апарату, його невтручання в хід передвиборної боротьби.

Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану (мажоритарно-пропорційну).

Мажоритарна виборча система (лат. majorite — більшість) — виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб'єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Залежно від способу встановлення переможця, виділяють:

1. Мажоритарну систему абсолютної більшості (переможцем стає той кандидат, котрий набрав понад 50 % голосів виборців). Якщо жодний із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.

2. Мажоритарну систему відносної більшості (переможцем стає кандидат, котрий набрав найбільшу кількість голосів, порівняно з іншими кандидатами, але не обов'язково більше половини).

3. Мажоритарну систему кваліфікованої більшості (кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість, зазвичай 2/3чи 3/4 голосів виборців). Застосовують вкрай рідко через високу нерезультативність.

Переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;

2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;

6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;

7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.

Мажоритарна виборча система має й низку недоліків:

1) суттєва розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) велика моясливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

4) перешкоджання розвитку малих і середніх партій.

Пропорційна виборча система (лат. proportionalis — співрозмірний) — система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. За впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:

1) із жорсткими списками;

2) з напівжорсткими списками;

3) з преференціями.

За жорстких списків виборець голосує за партію загалом і не може вплинути на розташування кандидатів. При застосуванні преференцій виборець не лише голосує за список, а й віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця. Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість голосувати як за список загалом, так і можливість надавати перевагу певному кандидату.

Для того, щоб не допускати швидкого зростання малих непредставницьких партій та роздрібненості парламенту, застосовують виборчий поріг — певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.