27. Обґрунтуйте значення дошкільного віку для морального виховання дітей. Дайте визначення змісту мети й розкрийте завдання морального виховання дітей на різних етапах їх розвитку.

На всіх етапах розвитку суспільства мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, є важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) — одним із критеріїв оцінки чеснот людини.

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засво­єння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівно цінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його само­вдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

— цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

— віддаленість у часі результатів роботи (виховання с тривалим процесом, результати якого не можуть бути до­сягнутими відразу);

— неперервність (полягає в систематичності взаємо­впливів вихователя і вихованця);

— визначальна роль педагога (педагог має бути мораль­ним взірцем для дитини);

— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх ви­ховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Дошкільне дитинство є початковим періодом станов­лення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засво­юються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

Процес морального формування особистості відбува­ється нерівномірно. У кожний період дошкільної пори ди­тина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

1. Уявлення про моральні норми.

2. Моральні почуття і мотиви поведінки.

3. Звички моральної поведінки.

4. Основи соціальної компетентності.

Завдання морального виховання

Сучасні концепції дошкільного виховання спрямовують педагогів на особистісно-орієнтований підхід, використання різноманітних форм взаємодії дорослого і дитини, гуманізації педагогічного процесу в дошкільному закладі.

У системі національного виховання серед інших завдань виділяють:

— виховання громадянської й соціальної відповідальності;

— вивчення і пропаганду культурних надбань свого та інших народів;

— озброєння знаннями про пріоритети загальнолюдських цінностей, ознайомлення з проблемами, які набувають життєвого значення для долі цивілізації (охорона най колишнього середовища, атомне роззброєння), готовності жити і діяти за принципами гуманізму;

— оволодіння народною мораллю, етикою;

— ознайомлення з родинною педагогікою;

— виховання поваги до батька, матері, бабусі, дідуся, свого роду.

Формування моральної свідомості (уявлень про моральні норми). Моральна свідомість індивіда існує в уявленнях, поняттях, переконаннях, ідеалах. У дошкільному віці формуються елементарні уявлення про мораль, судження про те, що добре і що погано, що можна робити і чого слід уникати. У цьому процесі дитина вчиться правильно оціню вати вчинки, обирати адекватну ситуації форму поведінки, усвідомлювати свої дії. Оцінювання вчинків відбувається за способом їх здійснення (як вчинив), результатами (які наслідки вчинку) і мотивами (чому так вчинив).

Розвиток навичок моральної поведінки. Навички мо­ральної поведінки є невід'ємною складовою розвитку ди­тини, визначають її вчинки, зумовлюють ставлення до навколишньої дійсності, дорослих і однолітків. Адже важ­ливо не лише те, як дитина поводиться, а й те, як вона приймає рішення про певний вчинок: самостійно чи під впливом дорослих. Звична поведінка дошкільників фор­мується поступово, з набуттям досвіду.

Виховання моральних почуттів. У дошкільному віці рушійною силою поведінки дитини є моральні почуття, які виражають бажання та емоційні стани, забарвлюють психічні процеси.

Результатом морального виховання є соціальна компе­тентність дитини — відкритість до світу людей як по­треба особистості, навички соціальної поведінки, готов­ність до сприймання соціальної інформації, бажання пі­знавати людей, робити добрі вчинки.

28. Поясніть як Ви розумієте сутність понять: «підготовка до школи» і «готовність до школи»? На основі Базового компоненту дошкільної освіти в Україні розкрийте основні вимоги до підготовки дітей до школи. Доведіть навчально-виховну цінність нескладних дослідів як форми організації пізнавальної діяльності дітей. Розкрийте зміст та методику їх проведення.

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною се­редовища її розвитку, а й із відповідними процесами са­моусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові ста­ни. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важли­во, щоб із перших днів перебування в школі вона на кон­кретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можли­ве за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.

Одним із обов'язків сім'ї і дошкільних установ є підго­товка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у шко­лі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою со­ціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опи­няється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов'язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

Готовність до навчання у школі є інтегративною харак­теристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (пси­хологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входжен­ню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності.

Роль дослідницької у пізнавальному розвитку дитини.

Методи організації пошуково-дослідницької діяльності:

1. Спостереження;

2. Евристична бесіда;

3. Навчальні дослідження;

4. Досліди або експерименти;

5. Проективна діяльність.

Дослід – відтворення якого-небудь явища або спостереження за новим явищем у певних умовах з метою вивчення, дослідження.

Експеримент – один із основних методів наукового дослідження – вивчення, дослідження явищ і процесів шляхом відтворення, моделювання в штучних або природних умовах.

Один із головних шляхів розвитку пізнавальної мотивації – дитяче експериментування. Воно спрямоване на пізнання властивостей та зв’язків об’єктів і здійснюється як управління тим чи іншим явищем. У процесі вільного експериментування дитина має можливість викликати або припинити певне явище, змінити його певним часом, отримати нову, часом несподівану інформацію, встановити практичні зв’язки між власними діями та явищами навколишнього світу, тобто здійснює свого роду відкриття, які зумовлюють перебудову як самих дій, так і уявлень про навколишнє. Така діяльність є чітко вираженим моментом саморозвитку: в результаті перетворень об’єкти розкривають нові властивості, які, в свою чергу, дають дитині можливість здійснювати нові, складніші перетворення.

Експериментування дає малюкові можливість випробувати різні способи дії, при цьому знімається скутість мислення готовими схемами.

Особливість експериментування дошкільнят – те, що для них важлива не мета, а сам процес, який забезпечує сміливість ідей і вибір засобів задоволення допитливості. Тож, організовуючи дослідницьку діяльність з малюками, акцент слід робити на розвитку вміння побачити суперечності та систематизувати об’єкти навколишнього світу, на прагненні до новизни у розв’язуванні завдань, на внутрішній свободі і сміливості, гнучкості у виборі мети та шляхів її досягнення, спостереження, рефлективності.

Під час будь-якого експериментування у дитини має залишатися відчуття свободи. Експериментування не має чіткого регламентування, часового обмеження та жорсткого планування у проведенні. При експериментуванні необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини: тим, хто має «дослідницьку жилку» створювати можливість експериментувати частіше. Необхідно враховувати, що дитина має право на помилку, вона може висловлювати власну точку зору.

Роль дорослого у цьому процесі полягає у тому, щоб за потреби показати спосіб дії, а головне, - стимулювати інтерес дітей до предметів та явищ, розвивати їхню допитливість. Предметом особливої уваги є – дотримання безпеки під досліду – це повністю лягає на педагога, адже дошкільники, у силу вікових можливостей, не спроможні систематично стежити за власними діями і діями однолітків, а також передбачити результати своїх вчинків.