57. Частини мови в різних мовах

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови - ім'я та дієслово - виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, а також прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення так званих "зображувальних слів", тобто таких, які імітують звук або є "образними", як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію слів за частинами мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.

58. Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками хто або що. Первинна синтаксична функція іменника - бути в реченні підметом і додатком.

Прикметнику властиве граматичне значення ознаки (якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Залежність прикметника від іменника реалізується у формі узгодження з іменником або, як то маємо в англійській мові, позиційно. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а залежать від поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну підпорядкованість прикметника іменнику. Прикметник має супутні ознаки якісності/відносності і ступенів порівняння. Первинна синтаксична функція прикметника - виконувати функцію означення або іменної частини присудка.

Дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова - виступати в реченні присудком.

Крім власне дієслів, існують ще вербоїди - гібридні слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійської мови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, а також дієприкметник, який має властивості дієслова (стан, вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник, в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії).

Гібридними є й недієслівні предикативи (категорія стану як частина мови), які омонімічні з прислівниками (весело, холодно, незручно, лячно), іменниками (пора, час, лінь, гріх), прикметниками (радий,рада,раде,раді), але на відміну від них виражають стан людини (мають граматичне значення стану), характеризуються категоріями часу та способу, поєднуються з іменниками та займенниками у формі давального відмінка і виконують у реченні роль присудків.

Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки" (дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсім дитина), не змінюється і не має граматичних категорій, крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Від прислівника може залежати лише прислівник (дуже холодно, надто цікаво, страшно лячно).

Числівнику притаманне граматичне значення кількості або порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються з іменниками і співвідносяться з іменниками (два, п'ять, сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька), прикметниками (другий, двадцятий).

Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:

1) не називають предмет безпосередньо, а вказують на нього, тобто виконують дейктичну функцію;

2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом (я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви - зі слухачем, інші займенники відсилають до певних об'єктів);

3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення, тобто завжди мають контекстуально зумовлений зміст.

До службових частин мови належать прийменники (в деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники.

Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні слова (безперечно, можливо, здається, нібито, може бути, мабуть, навряд, ледве чи, кажуть, чувати, мовляв тощо). Вони виражають відношення мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцінку достовірності факту). У реченні використовуються як вставні слова.

Осібне місце посідають вигуки - слова, які служать для вираження емоцій. Для них характерна синтаксична відокремленість: можуть функціонувати як еквіваленти речень або вводитися в речення як свого роду посторонні вкраплення.

59. Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком. 

Словосполучення бувають:

• сурядні

• підрядні. Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні - відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний - два і більше. Стосовно підрядного зв'язку слід розрізняти два його різновиди: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає в тих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто коли поширення слова передбачене й зумовлене його лексико-граматичними властивостями; без поширення воно не є самодостатнім. За слабкого зв'язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного (стрижневого) слова, реалізуються означальні відношення. Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком і непредикативні. Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері; 2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом; 3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним.

• двочленними, тричленними і чотиричленними. Двочленні словосполучення утворюються на основі одного зв'язку. Тричленні й чотиричленні словосполучення утворюються на основі подвійного й потрійного сильного зв'язку.

• Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом.

• Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень.

• Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим) у словосполученні, розрізняють іменні, в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники, дієслівні, де стрижневим словом є дієслово і прислівникові, де головним словом є прислівник.

60. Як було вже зазначено, словосполучення грунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

Узгодження - тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими..

Керування - тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом.

Координація - це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі, в роді та числі, у числі, у числі та особі тощо.

Прилягання - зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова (прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова).

Тяжіння - це узгодження предикативного означення з підметом.

Замикання - синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів.

Ізафет - атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких е означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові.