6.Погляди м Монтессорі на роль педагога у становленні особистості дитини.

Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом.

Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання. Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім — самостійно виконуючи різноманітні вправи. На цій підставі у педагогічній системі Монтессорі можна виокремити такі ключові моменти:

За системою Монтессорі діти самі вибирають собі діяльність , слідуючи своїм внутрішнім спонуканням , педагог при необхідності тільки допомагає самостійно зробити вибір ( допомагає дитині організувати свою діяльність в Монтессорі-середовищі , піти своїм власним, унікальним шляхом , реалізувати свій потенціал) .

Монтессорі- педагог втручається в роботу дитини дуже тактовно і лише при гострій необхідності. Тільки в таких умовах у дитини є можливість самостійної діяльності , розвитку допитливості розуму , терпіння , впевненості в собі , задоволення від власної діяльності.

Одним із завдань Монтессорі-педагога є розширення Монтессорі -середовища. Суть розширення середовища - доповнити її всім тим , що повною мірою реалізувало б потреби і потенціал кожної дитини , що працює в середовищі .

Монтессорі- педагог зробить все можливе , щоб розбудити думку дитини , навчити його думати , міркувати , аналізувати , робити висновки. Будь-яка думка малюка має право на існування ! Завдання вчителя - допомогти дитині шляхом його власних роздумів знайти правильну відповідь . Тільки в цьому випадку ця відповідь буде по-справжньому йому зрозумілий.

Монтессорі-педагог повинен домогтися того , щоб дитина відійшла від роботи з матеріалом з почуттям успіху і впевненості в тому , що вона вирішила задачу самостійно , що , безумовно , формує в дитині ініціативність і впевненість у своїх силах.

У Монтессорі-системі соціальне виховання вважається важливою складовою загального розвитку дитини. Монтессорі-педагог допомагає дітям знаходити оптимальні рішення в конфліктних ситуаціях , вчить шанобливого спілкуванню один з одним , способам взаємодії з однолітками , старшими та молодшими дітьми.

Педагог так вибудовує взаємодію дітей один з одним , щоб у старших розвивалося почуття відповідальності за молодших , поряд з цим реалізовувалися потреби в почутті власної значущості , впевненості у власних силах.

Активними учасниками процесу навчання є самі діти , готуючи так звані повідомлення і розповідаючи їх іншим дітям . У цей момент вони зовсім як педагоги ведуть весь процес.

Монтессорі- педагог в дитині бачить рівноправного партнера , поважає його прагнення та індивідуальність!

7.Концептуальні засади педагогічної технології «Школа для життя, через життя» о.Деклорі.

Основою педагогічної технології Ж.-О. Декролі є принцип антропоцентризму, який наприкінці XIX — на початку XX ст. сприяв новому осмисленню поняття «виховання». Відповідно до нього виховання розглядалось як процес розвитку дитини, що враховує її індивідуальні потреби, можливості, мотиви та інтереси. Декролі проголосив дитину центром своєї системи навчання і виховання: Педагогічна система Ж.-О. Декролі постала як заперечення таких недоліків традиційної педагогіки:

Насамперед Ж.-О. Декролі ліквідував дроблення і відокремленість окремих галузей знань, запровадивши натомість принцип концентрації освітньої програми навколо центрів інтересів, згідно з яким уся педагогічна робота повинна концентруватися навколо дитини та її потреб. Основними потребами він вважав потребу в їжі, самозбереженні, самозахисті, спілкуванні, спільній діяльності, відпочинку, самовдосконаленні. Кожна з них, на його погляд, є генератором уваги і думок дитини, своєрідним «центром інтересу». Відомо, що потреби породжують окремі групи інтересів. Наприклад, потреба у самозахисті зумовлює інтереси, пов´язані з тваринами, рослинами, водою, вогнем, сонцем, мінералами, сім´єю, суспільством. Дитину цікавить, які засоби самозахисту є в неї, у тварин, рослин; які небезпеки можуть бути від води, вогню, землетрусів, отруйних газів; яку допомогу можна надати (отримати) в разі небезпеки тощо.

Аналогічно формується комплекс інтересів на основі кожної потреби. Отже, центри інтересів передбачають комплексну роботу на основі врахування основних фізичних і духовних потреб дитини. В цьому процесі вибудовується цілісна система, яку Ж.-О. Декролі назвав програмою асоційованих ідей. Вона утворена з двох великих розділів:

1. Дитина та її потреби.

2. Дитина і середовище.

Другий розділ охоплює такі блоки:

а) Дитина і природне середовище:

- дитина і мінерали;

- дитина і рослини;

- дитина і тварини.

б) Дитина і соціальне середовище:

- дитина і сім´я;

- дитина і дитячий садок (школа);

- дитина і суспільство (рідний край, Батьківщина, людство).

Особливо значущий у цій програмі соціальний аспект, тобто спільна праця як логічний результат елементарних потреб (потреба в їжі, боротьба з негодами, захист від небезпеки і ворогів

На його думку, потреби дитини задовольняються за рахунок навколишнього середовища (природного і соціального), яке діє на неї, і на яке вона постійно впливає власною діяльністю. Цим обумовлена необхідність вивчення середовища, з яким дитина перебуває в постійній взаємодії. Її цікавить, звідки з´явилися «хліб, масло, м´ясо, яке вона їсть; молоко, яке вона п´є; одяг, який вона носить; вона хоче знати походження тарілки, ножика, шоколаду, цукру, цегли, пароплава, тролейбуса, літака тощо... Нарешті, дитина хоче тримати в руках сировину, переробляти її, виготовляти предмети, необхідні для задоволення своїх потреб або потреб інших людей...». Спочатку вона розглядає матеріал у теперішньому часі і в близькому середовищі (сім´я, місцевість, Батьківщина, людство), а потім — у середовищі віддаленому (життя у просторі, часі).

Крім вивчення природного і соціального середовища, з яким дитина постійно взаємодіє, матеріалом для визначення змісту «програми асоційованих ідей» є самовивчення дитини. Отже, першою умовою цілісного духовного життя, на думку Декролі, є розкриття таємниці власної особистості, усвідомлення свого «Я», а метою навчання та виховання дітей — культивування закладених природою потреб і формування на їх основі моральних якостей. Людина в його концепції представлена з психолого-антропологічних позицій як живий об´єкт у сукупності зовнішніх і внутрішніх зв´язків із середовищем існування, з навколишнім життям.

Елементи технології Декролі — асоціацію та вираження.

Роль асоціацїі у навчальній діяльності дитини. Передумовою виникнення асоціації є міждисциплінарна інтеграція, яка охоплює актуальну ситуацію в мікросередовищі, ситуацію інших країн і народів, ситуацію минулого аж до витоків людської історії. Цей краєзнавчо-географічний та історико-етнологічний аспект у поєднанні з дитячим досвідом таїть у собі неабиякі можливості для соціального виховання.

Асоціація є продуктом мислення дитини, у розвитку якого Ж.-О. Декролі важливу роль відводив методу порівняння за подібністю і відмінністю. Особливо важливим для розумової діяльності дитини він вважав порівняння за відмінністю.

Вираження як елемент навчальної діяльності дитини. Вираженням Ж.-О. Декролі вважав усе те, що представляє думку в зрозумілій для інших формі. Форма вираження може бути конкретною (малювання, ліплення, плетіння, вирізування) й абстрактною (читання, письмо, бесіда, конспектування та аналіз літератури). У школі Декролі для таких дитячих робіт використовували «зошити-зразки», які згодом один із дослідників його педагогічної спадщини назвав «книгами життя». Стосовно навчального матеріалу вираження може бути програмовим (стосується систематичного програмного матеріалу) та епізодичним (пов´язане зі спонтанними, актуальними питаннями).

Отже, вивчення матеріалу охоплює такі послідовні етапи:

- спостереження за явищами життя з метою встановлення причинно-наслідкових зв´язків;

- асоціація за місцем і часом;

- вираження засвоєного через розвиток мовлення.