7. Суть і завдання естетичного виховання в українській етнопедагогіці. Народні погляди українців на курс та залучення дітей до прекрасного.

Український народ постійно пропагував гуманістичну ідею - виховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Необхідним компонентом всебічного і гармонійного розвитку він вважав естетичне виховання. Причетність до прекрасного, естетичне ставлення до дійсності завжди були характерними для народних поглядів. Народ завжди прагнув бачити своїх дітей красивими і обличчям, і одягом, і думками, і вчинками, і душею, і серцем. Звідси і основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання - навчити дітей жити за законами краси і благородства, навчити дітей бачити, розуміти, творити прекрасне в житті, формувати їхні естетичні ідеали, виробити емоційні відчуття, смак, потяг до прекрасного, пробудити творчі естетичні здібності в різних видах діяльності, сформувати щирі і доброзичливі взаємини, виробити красиву технологію людського спілкування, сформувати естетичну культуру особистості, чемність, мовленнєвий етикет, активну позицію до проявів безкультур'я, порушення естетичних норм і правил, до збереження народних естетичних цінностей, їх глибокого шанування.

Народ постійно відшукував красу, творив її сам, мріяв утвердити її в житті, праці, побуті. Сучасників дивують спостережливість і гострий розум народу. Так, наприклад, люди дали багато влучних назв рослинам: мати-й-мачуха, Іван-чай, вороняче око, ведмежі вушка, нечесана бариня, кораловий цвіт, братки, маргаритки, перекотиполе, Петрові батоги, серпоріз, череда, кручені паничі, чорнобривці, чобітки, шовкова травка та ін. Насолоджуючись красою квітів, бачучи в них прикрасу життя, народ говорить: «Нема рослини красивішої за квітку». Маючи на увазі естетичну насолоду, народ радить: «Дай другові потримати квіти».

Система естетичного виховання і засоби естетичного впливу на особистість

У центрі уваги народної педагогіки завжди були естетичні почуття, естетичні смаки, естетичні потреби, вчинки та дії. Народна педагогіка розглядає естетичне почуття як вище почуття духовної насолоди, яке містить у собі переживання, судження і оцінку, відповідність чи невідповідність об'єкту естетичного виховання загальноприйнятим нормам прекрасного.

Естетичний смак - це здатність оцінювати предмети, явища, ситуації з погляду їх естетичних якостей. Він виражає загальні принципи, художні ідеали, погляди людини.

Естетична потреба пов'язана з духовними запитами особистості. З нею пов'язані розуміння суті і змісту прекрасного, уміння його оцінити, перетворити естетичні знання в переконання, а переконання - у відповідні вчинки, дії, поведінку.

Народна педагогіка мобілізує всі можливі засоби, методи залучення дітей до прекрасного. Процес цей розпочинається з маминої колискової пісні, в якій опоетизовується природа, любов і ніжність, людяність і добро, усе красиве.

Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей мають іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. Цього прагнули народні умільці, виготовляючи їх гарними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: «гарна, як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».

Дуже важливим засобом естетичного виховання народна педагогіка вважає слово, мовленнєвий етикет. «Слухай тисячу разів - а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше». Основна вимога мовленнєвого етикету - ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників.

Українська народна педагогіка не припускає вживання дітьми грубих і лайливих слів: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається». У мовленнєвому спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів кажуть:«Мовчить, як води в рот набрав».Схвалюючи дітей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка засуджує порожню балаканину, зайве фальшиве прикрашення мови («Красно говорить, а слухати нічого»).

Засобами прилучення до прекрасного є природа і праця. Естетика народу виявлялась у його любові до природи, в умінні насолоджуватись її красою.

У центр уваги дітей народ ставить красу лісу, садка, лугу, поля, квітів, рослин, тварин, життєдайну силу сонця, жита, що половіє, золотисту пшеницю, бджолу-трудівницю, красу людини, красу її вчинків та поведінки, красу неба, красу пір року.

Чинником естетичного виховання народна педагогіка вважає красу побуту, гармонію речей і предметів в оселі, чистоту й охайність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька»), зелені насадження й чарівні квіти в хаті та біля хати, упорядковану земельну ділянку. Шанобливе ставлення до землі, до природи діти спостерігали під час роботи дорослих: «Дай же, Боже, час добрий, щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась (примовляють за першою розсадиною, на Івана Головатого, 25 травня), щоб моя капусточка була із кореня коренистая і із листу головистая (голову собі обіймаючи), щоб не росла високо, а росла широко (присідаючи), щоб була туга, як коліно (посадивши і придавивши коліном), щоб була тверда, як камінець, головата як горщик, а біла, як платок (посадивши розсаду, накривали горшком, на горшок клали камінці, накривали зверху білою хусткою)». .

Народ-педагог ставив на службу естетичного виховання здобутки народної архітектури - естетично привабливі дерев'яні будови з філігранними піддашками, різьбленими сволоками, кронштейнами; настінні розписи та інші різнокольорові прикраси, створені людським розумом і трудовими руками.

Велике педагогічне значення має участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві. Батьки намагалися передати в спадок своїм дітям технологію різьблення, прикрашання одягу, виготовлення художніх виробів з глини, килимарства, ткацтва, вишивання, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу.

У системі естетичного виховання народна педагогіка чільне місце відводить музиці; народним пісням - ліричним, сімейно-побутовим, трудовим, обрядовим; музично-пісенному фольклору;! пісенно-танцювальним діалогам; гаївкам; веснянкам; хороводам; колядкам; щедрівкам; малюванню; художнім картинам; народному театру; іграм; святам; традиціям і обрядам; самій людській красі.