5. Етнопедагогічна сутність народних звичаїв і традицій українців. Місце народного календаря в сучасній національній системі виховання.

Звичай – це загальноприйнятий порядок, правило поведінки людей, яке віддавна склалося в процесі їхнього співжиття, увійшло у звичку, побут і свідомість певного народу, суспільної групи чи колективу. Звичаї з’явилися разом з людиною й виникненням людського суспільства внаслідок повторюваності однакових вчинків, що згодом набули загального значення, стали нормою, якою ми керуємось у своєму житті.

Сутність.Вивченню історичного контексту виховних традицій українського народу присвятили свої праці історики, педагоги, етнографи минулого Г. Ващенко, Ф. Вовк, О. Воропай, О. Духнович, І. Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський, П. Чубинський.

Проблеми родинного виховання, його зміст, особливості та тенденції, доцільність звернення до прогресивних ідей народної педагогіки набули висвітлення у працях О. Докукіної, К. Журби, Т. Кравченко, В.Постового, В. Семиченко, О. Хромової та ін. Аналізуючи стан вихованості дітей різного віку, вплив сім’ї на формування дитячої особистості, дослідники доводять доцільність трансформації народних традицій у життєдіяльність сучасної родини, зокрема у контекст її виховної функції.

Серед усього розмаїття засобів народної педагогіки важливе місце посідають традиції, які століттями вибудовувалися на духовних надбаннях українців. Звернення до науково-літературних джерел засвідчує, що споконвіку народ надавав особливого значення формуванню у дітей таких моральних якостей, як честь, совість, почуття обов’язку і відповідальності, працьовитості та ін. Щодо сутності традицій, яких дотримуються сучасні батьки, то у переважній більшості вони пов’язані із святами (Новий рік, Різдво, Водохрещення, Великдень, дні народження членів родини та ін.), де діти доволі часто виступають у ролі пасивних учасників; поза увагою сучасної сім’ї залишається широкий спектр традиційних для українського народу засобів і методів виховання.

Л. Хоменко зауважує, що народні національні традиції – це історія народу, його минуле, незгасима, вічно жива культурна пам'ять поколінь, сьогоднішнє життя та духовні переживання, з якими народ живе і будує своє майбутнє .

В українській етнопедагогіці побутує мало крилатих висловів про народні звичаї та їхню роль у духовному житті людини, про оригінальність їх у кожному краї, як от: «Нема краю без звичаю», «Що край, то звичай, що сторона, то новина», «Інший край – інший звичай».

Українські народні звичаї багатогранні, вони охоплюють своїми настановами всі сторони родинного і суспільного життя. Це звичаї величати новонародженого, хрестити, пеленати, колисати дитину й співати їй колискових пісень, пестити, пригортати й носити на руках; зустрічати гостей хлібом-сіллю на вишитім рушнику;колядувати, щедрувати, віншувати під час різдвяних та новорічних свят; співати веснянки на Великдень; білити стіни хат; у недільні й святкові дні відвідувати церкву; говіти під час посту; дітям пошанівно звертатися до батька й матері на «ви»; в кімнаті на стінах мати вивішені ікони, портрети Шевченка, Франка, родинні фотокартки, родинні малюнки, прикрашені вишитими рушниками.

Завдання українських народних звичаїв і традицій спільне – стабілізувати раціональні родинні й суспільні взаємини, відтворювати їх у житті нових поколінь.

Народний календар і національна система виховання.

Складовою частиною народного календаря є родинний календар. Продовжуючи традиції родоводу, у сім'ях відзначаються дні народження, ювілеї, знаменні події всієї родини, окремих її членів - матері, батька, бабусі, дідуся, синів, дочок, онуків, ювілеї, весілля батька і матері, бабусі і дідуся. Традиції й обряди родинного календаря зміцнюють сім'ю як джерело глибоких людських почуттів, людських взаємин.

Народний календар виконує функцію прогностика погоди, явищ природи, трудової діяльності людини. Він втілює в собі відомості про походження назв місяців, а також крилаті вирази, фольклор, пов'язаний з ними. Кожна людина-трудівник постійно використовує прогностичні функції народного календаря, щоб краще організувати своє життя, господарську діяльність, побут, дозвілля.

У житті часто бувають нестандартні, екстремальні ситуації, тому глибоке знання народного прогнозування, народних методів і прийомів орієнтації в драматичних обставинах сприяє зміцненню здоров'я, запобіганню трагічним випадкам. Народ постійно спостерігав за сонцем, місяцем, небом, хмарами, вітром, рослинами, тваринами, відкриваючи певні закономірності і фіксуючи їх у прислів'ях, приказках, прикметах.

Народ помічав взаємозалежність і взаємообумовленість подій, явищ природи, тому міг безпомилково передбачити погоду, порадити, що найдоцільніше робити в той чи інший час: «Вінця навколо сонця - на дощ», «Небо над лісом посиніло - буде тепло», «Зірки стрибають - на мороз», «Дощ на зелені святки -будуть великі достатки», «На Благовіщення виносять вулики з бджолами», «На Стрітення повертається птиця до гнізда, а хлібороб - до плуга».

Народний календар визначає і час, коли найдоцільніше займатися побутовими справами, проводити дозвілля, реалізовувати певні норми і стиль поведінки: «З Юрія - хороводи, з Дмитра -вечорниці», «Великий піст усім прижме хвіст», «прийде Влас - з печі злазь». Календарне прогнозування, мудрі настанови народу вчать глибше розуміти природу рідного краю, вчасно ставити і розв'язувати природоохоронні завдання, уникати зайвих турбот, ускладнень, не допускати прорахунків у господарських справах.

Традиції і звичаї, обряди народного календаря створюють національний колорит, національну самобутність, трансформуються сьогодні у змісті освіти, навчально-виховному процесі національної школи і національної системи виховання. Завдяки традиціям, звичаям і обрядам народного календаря утверджується прагнення продовжувати заповіти батьків, дідів, прадідів, добрими справами творити свій родослов, будувати в собі все життя храм Добра, Правди і Краси.

Духовні скарби народного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології, біології, математики, медицини, народної кулінарії, землеробської і хліборобської справи. Завдання вчителів, батьків, вихователів - глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний, естетичний потенціал народного календаря й активно прилучати учнів до його вічно пульсуючих джерел, невичерпних духовних скарбів.