1. Конституційні засади державної служби в Україні.

2. Загальна характеристика чинного законодавства про державну службу в Україні.

3. Державна служба як інститут служіння інтересам народу, суспільству, державі.

4. Державна служба як галузь законодавства.

5. Державна служба як правовий інститут адміністративного права.

6. Визначення та ознаки державної служби, їх характеристика.

7. Основні напрями реформування державної служби в Україні.

8. Функції державної служби: визначення, види, характеристика.

9. Конституційно-правові принципи державної служби.

10. Організаційно-функціональні принципи державної служби.

11. Правові засади служби в органах місцевого самоврядування.

12. Поняття та ознаки служби в органах місцевого самоврядування.

13. Принципи служби в органах місцевого самоврядування.

14. Загальна характеристика проходження служби в органах місцевого самоврядування.

15. Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.

16. Загальна характеристика військової державної служби.

17. Особливості державної служби в органах законодавчої, виконавчої, судової влади.

18. Поняття і види державних службовців.

19. Співвідношення «державного службовця» і «політичного діяча».

20. Поняття та правовий статус посадової особи.

21. Загальна характеристика прав державних службовців.

22. Політичні та соціально-майнові права державних службовців.

23. Обов'язки державних службовців.

24. Службовий обов'язок і особиста відповідальність державного службовця.

25. Професіоналізм і компетентність державного службовця.

26. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу.

27. Адміністративна відповідальність державних службовців.

28. Дисциплінарна відповідальність державних службовців.

29. Матеріальна відповідальність державних службовців.

30. Спосіб заміщення вакантної посади державного службовця.

31. Поняття та принципи атестації державного службовця.

32. Поняття і правова природа дисциплінарного провадження.

33. Принципи дисциплінарного провадження та їхня характеристика.

34. Завдання і принципи управління держаною службою.

35. Система органів управління державною службою.

36. Правовий статус Головного управління державної служби України.

37. Державний контроль у сфері державної служби.

38. Етичні вимоги до державних службовців.

39. Особливості державної (публічної) служби в США.

40. Особливості державної (публічної) служби в країнах Західної Європи.

41. Теорії формування еліт. Сутність понять «Адміністративна еліта», «Управлінська еліта» та «Політичні еліта».

42. Особливості функціонування патронатної державної служби.

43. Державна кадрова політика та її принципи.

44. Основні положення Стратегії державної кадрової політики на 2012-2020 роки.

45. Кадрові процеси у державній службі.

46. Методичні рекомендації з розроблення профілів професійної компетентності посад.

47. Місія, цілі діяльності та структура центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу.

48. Європейські інструменти підтримки розвитку державної служби в Україні.

49. Кадровий резерв у сфері державної служби.

50. Нормативно-правова база профспілкової діяльності у сфері державної служби.

51. Хабар та хабарництво, форми надання хабарів. Відповідальність за одержання хабарів.

52. Національна Стратегія боротьби з корупцією.

53. Особова справа державного службовця: основні вимоги та порядок ведення.

54. Дипломатична служба та її специфіка.

55. Класифікація посад на державній службі.

56. Особливості проходження державної служби в органах законодавчої влади.

57. Бюрократія та бюрократизм як атрибут державної служби.

58. Атестація посадових осіб місцевого самоврядування.

59. Види державної служби. Ознаки, відмінності та специфіка.

60. Врегулювання конфлікту інтересів. Компетенційні спори у сфері державної служби.

1.Конституційні засади державної служби в Україні

Конституція України визначила державну службу як найважливіший інститут у справі розвитку української державності. Сучасна держава має величезну кількість різноманітних завдань і функцій, від успішної реалізації яких залежить функціонування всієї суспільно-політичної системи, а відтак вона не може існувати без професійного службового корпусу. Державна служба є підпорядкованим елементом у структурі держави, який реагує на політичні імпульси з боку політичного керівництва. Політики, які прийшли до влади через вільні вибори та виражають волю населення, здобувають право визначати державну політику (у тому числі державну кадрову політику, що має бути пов’язана правом). Завдання державної служби полягає в тому, щоб запроваджувати в життя державну політику. Її реалізація на практиці може зіткнутися з певними складнощами, оскільки державні службовці є «слугами» держави за змістом самого визначення, але в той же час за принципами державної служби є «слугами» народу і, працюючи в органах державної влади чи апараті органів місцевого самоврядування, можуть мати свої власні погляди на політику, що провадиться. При цьому, за законом, державні службовці, перебуваючи на службі, мають реалізовувати лише державні рішення, а свої політичні переконання виносити за межі виконання посадових обов’язків і повноважень. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони не можуть бути змінені будь-якими законами. Водночас сам текст Конституції містить вказівки щодо необхідності прийняття низки законів, які сприятимуть розвитку положень, закріплених Конституцією у загальній формі. Конституція та закони України регулюють найважливіші суспільні відносини та закріплюють: основи конституційного ладу та державного устрою; основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина; форми та види власності, основи кримінального, адміністративного, цивільного, сімейного та інших галузей законодавства, а також інші принципові напрями життєдіяльності суспільства й держави. Їхня дія має універсальний, загальнообов’язковий характер за колом осіб, у часі й просторі. Державна служба має розвиватися й реформуватися на підставі визначених Конституцією України засад (рис. 3.1): основ конституційного ладу; прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; інституту президентства; інституту законодавчої влади; інституту виконавчої влади; інституту судової влади; інституту прокуратури; інституту місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 92) встановила, що виключно законами України визначаються основи державної служби, організація та діяльність органів виконавчої влади, засади місцевого самоврядування. Конституція України значною мірою регулює питання, пов’язані з визначенням і реалізацією правового статусу державних службовців.

2. Загальна характеристика чинного законодавства про державну службу в Україні.

Як галузь законодавства державна служба — це система нормативних актів, в яких урегульовані державно-службові відносини. У перспективі можна передбачити, що ця система поступово перетвориться в окрему комплексну галузь — право державної служби, в якій за цільовою ¹ та предметною ² ознаками об’єднуєть­ся різний правовий матеріал, пов’язаний з організацією та функціонуванням усіх інститутів державної служби ³.

До права державної служби як комплексної галузі законодав- ства належать норми кількох галузей права, що регулюють різні за видовим змістом суспільні відносини, які являють собою досить самостійну сферу суспільного життя та пов’язані з організацією й функ­ціонуванням державної служби. Державно-службові правовідносини, що тією чи іншою мірою є предметом різних галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, фінансового, кримінального та ін.), воднораз мають певну єдність, зумовлену спільними цілями й завданнями державно-службового правового регулювання.

Як галузь законодавства право державної служби має порівняно вузький предмет правового регулювання, а саме: відносини в частині організації та функціонуванні державної служби. Проте нормативний матеріал, присвячений цій темі, досить обсяговий і різноманітний. Це зумовлює потребу систематизації і кодифікації законодавства про державну службу. Кодифікація цього законодавства є фактором, що сприятиме реформі державної служби і удосконаленню системи цієї правової галузі. Уже сьогодні доціль­но кодифікувати весь нормативно-правовий матеріал про держав­ну службу, звести всі законодавчі акти в один і створити Кодекс державної служби, норми якого регламентували б усе коло державно-службових відносин в Україні.

У грудні 1993 р. був прийнятий Закон України «Про державну службу», який спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних і соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. В преамбулі Закону стверджується, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади. Разом з тим Закон про державну службу — це перший законодавчий акт в історії України, направлений на врегулювання однієї із найважливіших сторін (або частин) діяльності держави. В законі вперше на офіційному рівні сформульовано поняття державної служби в Україні (ст. 1), як професійної діяльності осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну платню за рахунок державних коштів. Є всі підстави рахувати, що це певною мірою удача українських законодавців, оскільки таке поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; в) ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів і інших організацій та правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; д) особливість державної служби пов'язана з оплатою праці відповідних осіб з державних коштів. Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави, у вирішенні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань і функцій. В той же час, у Законі не дається поняття державного службовця, а робиться ремарка, яка відносить осіб, що займають посади в державних органах і їх апараті та мають відповідні службові повноваження до державних службовців. Державні службовці виконують покладені на них обов'язки на постійній чи на тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правовий стан. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює. Вперше в законодавстві України про державну службу закріплено етику поведінки державного службовця, відповідно до якої державний службовець мусить сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співпрацівників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення. Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Її основними напрямками є визначення цілей, завдань і принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної політики та функціонального управління державною службою існують Головне управління державної служби України, та координаційну рада з питань державної служби. У Законі про державну службу закріплені основні обов'язки та права державних службовців. Державні службовці зобов'язані додержуватися Конституції та інших актів законодавства України, забезпечувати ефективну роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушення прав і свобод людини та громадянина, безпосередньо виконувати покладені на них службові обов'язки, зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати професійну кваліфікацію. Зазначимо, що державний службовець не тільки вправі, а зобов'язаний у разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, невідкладно, у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу. Правда, не зрозуміло, чому тільки у письмовій формі може бути зроблене таке повідомлення. Форма може мати значення лише у випадку, якщо посадова особа, що дала неправомірне доручення наполягає на його виконанні. Зарубіжній практиці цей інститут відомий давно. Зміст його зводиться до того, що в розріз з загальним правилом, коли не можуть бути обраними або прийнятими на посаду в державному органі та його апараті особи, які є їх близькими родичами чи свояками, керівники вищих державних органів вправі самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно зі штатним розписом і категорією, що відповідає посаді. На такі посади, отже, можуть добиратися родичі, свояки, друзі і та ін. Правом добирати собі на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з Законом про державну службу наділені Президент, Голова Верховної Ради, члени уряду України — так зване «політичне» керівництво країни, а також голови місцевих державних адміністрацій. Процес організації державної служби пов'язаний зі встановленням правового статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній службі та умов вступу на неї, а також підготовкою, добором і розстановкою кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади. При практичному здійсненні державної служби відповідні відносини складаються як у процесі діяльності державного службовця у межах державного органу чи його апарату, де він займає посаду, так і за їх межами