
- •Оглавление
- •Актуальні проблеми олімпійського спорту.
- •Визначити і обґрунтувати основні поняття: олімпійський спорт, професійний спорт, спорт вищих досягнень, резервний спорт, дитячо-юнацький спорт, спорт інвалідів.
- •Спорт і Олімпійські ігри Стародавньої Греції.
- •Відродження Олімпійських ігор сучасності. П’єр де Кубертен та його роль у відродженні Олімпійських ігор.
- •Місце і роль спортсмена в олімпійському спорті.
- •Сучасний олімпізм та його основні принципи.
- •Роль і діяльність національних олімпійських комітетів (нок) у загальній міжнародній олімпійській системі, їх характеристика, стосунки з Міжнародним олімпійським комітетом (мок).
- •Основні напрямки діяльності Міжнародного олімпійського комітету. Історія створення, структура, функції.
- •Діяльність міжнародних спортивних федерацій (мсф). Їх характеристика, стосунки з мок.
- •Організація, проведення і програма Олімпійських ігор. Обрання міста-організатора Олімпійських ігор.
- •Олімпійська освіта як напрям діяльності олімпійського руху.
- •Система олімпійської освіти.
- •Комерціалізація олімпійського спорту, її ознаки, сильні та слабкі сторони.
- •Олімпійський спорт і політика. Використання спорту та Олімпійських ігор в ідеологічних і політичних цілях.
- •Проблема любительства і професіоналізації в олімпійському спорті. Міжнародний олімпійський рух та професіональний спорт.
- •“Спорт для всіх” та олімпійський спорт. Рух “Спорт для всіх” і ставлення до нього з боку мок.
- •Спорт інвалідів та олімпійський рух. Паралімпійські, Дефлімпійські ігри, Спеціальні олімпіади.
- •Роль засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення) у розвитку олімпійського руху та у висвітленні Олімпійських ігор.
- •Структура та зміст сучасного олімпійського руху в Україні.
- •Спорт як соціальний інститут, його функції у суспільстві.
- •Гуманістична природа спорту, її збереження та поглиблення.
- •Нормативно-правова база розвитку олімпійського та професійного спорту.
- •Сучасний розвиток галузі “Фізична культура і спорт”. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту.
- •Олімпійський спорт та охорона навколишнього середовища.
- •Правові аспекти та основи трудових взаємовідносин у професійному спорті.
- •Тенденції розвитку на сучасному етапі і перспективи становлення професійного спорту в світі та в Україні.
- •Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2007-2011 роки.
- •Напрямки розвитку дитячого та юнацького спорту в Україні.
- •Професійна діяльність та підготовленість тренера в юнацькому спорті.
- •Позазмагальні і позатренувальні фактори підготовки спортсменів в олімпійському спорті
- •Науково-методичне забезпечення підготовки спортсменів в олімпійському спорті.
- •Проблема допінгу в олімпійському спорті.
- •Засоби відновлення і стимулювання працездатності спортсменів і основні напрями їх використання у системі підготовки спортсменів.
- •Загальні положення моделювання в спорті. Види моделей та їх використання у системі управління процесом підготовки спортсменів.
- •Методи і види прогнозування у системі підготовки і змагальної діяльності спортсменів.
- •Контроль, його види і місце у системі підготовки спортсменів.
- •Теорія управління у фізичному вихованні і спорті. Умови управління у фізичному вихованні і спорті.
- •Психологічна підготовленість спортсменів та основи її вдосконалення.
- •Координаційні можливості. Фактори, що обумовлюють розвиток координаційних можливостей. Методика розвитку.
- •Гнучкість, її види. Фактори, що її обумовлюють. Методика розвитку.
- •Витривалість, її види, фактори, що обумовлюють її розвиток. Методика розвитку.
- •Швидкісні здібності спортсменів. Форми проявлення бистроти. Фактори, що її лімітують. Основи методики розвитку.
- •Силові якості спортсменів, види та фактори, що обумовлюють розвиток сили. Основні методики розвитку.
- •Тактична підготовленість та основи її вдосконалення.
- •Технічна підготовленість спортсменів і основи її вдосконалення.
- •Структура тренувальних занять та її фізіологічне обґрунтування. Побудова програм занять.
- •Циклічність тренувального процесу. Загальні основи побудови процесу підготовки: макроцикли, мезоцикли, мікроцикли.
- •Відбір та орієнтація спортсменів на різних етапах багаторічної підготовки.
- •Теорія адаптації як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Теорія стомлення та відновлення як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Структура та особливості змагальної діяльності спортсменів в олімпійському спорті.
- •Основи побудови підготовки спортсменів на різних етапах багаторічного вдосконалення.
- •Загальна структура багаторічної підготовки і фактори, що її визначають.
- •Система спортивних змагань. Змагання у системі підготовки спортсменів.
- •Основні засоби і методи спортивної підготовки, їх характеристика.
- •Основні принципи спортивної підготовки, їх характеристика.
- •Загальна характеристика сучасної системи підготовки спортсменів в олімпійському спорті.
- •Сучасні наукові методи досліджень у галузі «Фізична культура і спорт».
- •Психологія особистості і характеристика структури особистості спортсмена.
- •Психологічні особливості спілкування у спорті вищих досягнень.
- •Психологічна характеристика взаємин у системах “тренер - спортсмен”, “тренер - команда”, “спортсмен - спортсмен”.
- •Психодіагностика у спорті вищих досягнень.
- •Психологічне забезпечення професійної спортивної діяльності.
- •Психологічний захист особистості спортсмена.
- •Теорія мотивації діяльності як наукова засада фізичного виховання.
- •Підготовка жінок у різних видах спорту з урахуванням особливостей жіночого організму.
- •Фізіологічні механізми адаптації організму спортсмена до напруженої м’язової діяльності.
- •Фізіологічні механізми розвитку і вдосконалення рухових якостей.
- •Морфофункціональна і метаболічна характеристика м’язової сили, витривалості.
- •Морфофункціональна і метаболічна характеристика швидкості, гнучкості, спритності.
- •Фізіологічні закономірності відновлення функцій після фізичних навантажень.
- •Механізми розширення функціональних резервів організму спортсмена у зв’язку з проблемою відновлення.
- •Теорія функціональних резервів як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Фізіологічний моніторинг у спорті.
- •Діяльність соматичної та вегетативних систем у спокої та при фізичних навантаженнях у тренованого та нетренованого спортсменів.
- •Особливості харчування спортсменів у різних видах спорту.
- •Ергогені засоби та їх застосування у спорті вищих досягнень.
- •Теорія і методика фізичного виховання як базова дисципліна фізкультурної освіти.
- •Характеристика системи фізичного виховання, її мета, завдання та принципи.
- •Теорія вікового розвитку як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Физическое развитие характеризуется изменениями трех групп показателей.
- •Теоретичні основи навчання фізичним вправам.
- •Поняття техніки фізичних вправ та критерії її ефективності. Структура фізичних вправ.
- •1. Теорія тренувальних навантажень: класифікація навантажень, зовнішня та внутрішня сторона навантажень. Особливості впливу навантажень на організм спортсменів різної кваліфікації та підготовленості.
- •Біомеханічні ергогені засоби у спорті.
- •Відеокомп’ютерний контроль у спортивному тренуванні.
- •Основи застосування технічних засобів у тренуванні.
- •Інформаційне забезпечення галузі та безпосередньо процесу підготовки спортсменів.
- •Сучасні програмні засоби і системи для вирішення прикладних завдань спортивного тренування.
- •Використання новітніх технологій у сфері фізичної культури і спорту.
Олімпійський спорт і політика. Використання спорту та Олімпійських ігор в ідеологічних і політичних цілях.
Олимпи́йское движе́ние и полити́ческий проте́ст — диалектически связанные между собой явления. Акты демонстративного публичного политического протеста в ходе подготовки и/или проведения очередных Олимпийских игр неизбежно привлекают внимание мирового общественного мнения и изменяют политическую повестку дня. Поэтому протесты служат действенным, хоть и далеко не всегда конвенциональным, инструментом постановки перед властью и обществом тех или иных актуальных, по мнению организаторов протеста, проблем.
Проблема
Одним из основополагающих принципов современного олимпийского движения, разработанных его создателем бароном Пьером де Кубертеном (фр. Pierre de Coubertin) является принципиальное и жёсткое, под угрозой серьёзных санкций, отграничение политики от олимпизма. Согласно Олимпийской хартии, игры «…объединяют спортсменов-любителей всех стран в честных и равноправных соревнованиях. По отношению к странам и отдельным лицам не допускается никакой дискриминации по расовым, религиозным или политическим мотивам».
В то же время сам де Кубертен не отрицал, что стремится возродить Олимпийские игры не только с общечеловеческой целью преодолеть национальный эгоизм и сделать вклад в борьбу за мир и международное взаимопонимание, но и по сугубо национальным политическим мотивам. Он ставил вопрос так: «Германия раскопала то, что осталось от древней Олимпии. Почему Франция не может восстановить былое величие?». По мнению де Кубертена, именно слабое физическое состояние французских солдат стало одной из причин поражения французов во франко-прусской войне (1870—1871 годов) — и Олимпийские игры были призваны, по его замыслу, изменить положение с помощью улучшения физической культуры французов.
Такой дуализм, изначально заложенный в олимпийскую концепцию, не мог не получить дальнейшего развития и не стать одной из наиболее актуальных и пока не разрешимых проблем мирового спорта. С повышением уровня популярности и международного веса Олимпийских игр последние оказались ареной соперничества не только самих спортсменов и даже не только их национальных сборных, но государств и групп государств за мировое признание и влияние. Спортивные рекорды, успешные выступления соответствующих сборных на олимпиадах, безупречное проведение очередных игр и даже само право на проведение последних стали инструментами увеличения международного политического авторитета стран.
Одним из неизбежных следствий развернувшейся и продолжающейся по сей день вокруг и внутри Олимпийских игр межгосударственной политической борьбы стали и различные способы публичной демонстрации отношения к тем или иным государствам или группам государств (в том числе и со стороны самого Международного олимпийского комитета (МОК)), стремления уменьшить их вес и влияние или их принципиального политического непризнания как таковых. Подобные акты называют политическими протестами.
Проблема любительства і професіоналізації в олімпійському спорті. Міжнародний олімпійський рух та професіональний спорт.
Объективной основой профессионализации олимпийского спорта является то, что при достаточно высоком уровне развития спорта профессионализация становится непременным условием выдающихся результатов (Л.П. Матвеев, 1995, 1999; Ю.А. Фомин, 1979, 1989). Она - закономерность развития спорта не в меньшей мере, чем для других направлений профессиональной деятельности человека . Ведь, чтобы угнаться за рекордами на олимпийской арене, занятия спортом должны начать доминировать в образе жизни спортсмена-олимпийца, становясь при этом сначала существенным, а затем и основным источником денежных средств. Поэтому, укрепляя позиции олимпийского спорта, его руководители, будучи при этом чаще всего приверженцами "чистого любительства", одновременно прокладывали дорогу профессионализму.
Дело в том, что профессиональный и любительский спорт, несмотря на все попытки аристократов ХIХ в. развести их, имеют много общего уже хотя бы потому, что являются разными гранями одного глобального феномена, имя которому - СПОРТ. О роли профессионального спорта в древности было сказано выше, но и современный профессиональный спорт внес большой вклад в развитие культуры. В отечественной литературе прежде никогда не говорилось о роли профессионального спорта как побудительного мотива зарождения современного олимпийского движения. Но вспомним, что развитие профессионального спорта в тот момент обгоняло развитие любительского. П. Кубертен, характеризуя состояние любительского спорта у себя на родине в конце ХIХ в., писал: "истинное любительство находится во Франции еще в зачаточном состоянии..." [1]. Проблема противостояния любительского и профессионального спорта возникла до возрождения Олимпийских игр, поэтому не случайно она стала первой проблемой на пути становления нового движения.
Основные цели олимпийского движения были сформулированы П. Кубертеном. Скорее всего, он не мог предполагать, что, официально запрещая профессионалам участие в Играх, Олимпийская хартия при детальном анализе ее текста открывала им дорогу. В документе было записано, что "Главная цель олимпийского движения состоит в том, чтобы посредством деятельности элиты (выделено нами. - А.П.) привлечь интерес общественного мнения, народов и правительств, с тем чтобы они представили необходимые средства и возможности для участия в спорте всего населения..." [10]. Но элитой спорта в основном были и есть именно профессиональные спортсмены. Так что их участие в Играх, начиная с 80-х гг. 20-го столетия, вполне обосновано с точки зрения олимпийской философии.
Официальное размежевание спорта на любительский и профессиональный в олимпийском движении произошло на Международном конгрессе по изучению и распространению любительских принципов (Париж, 1894 г.). Конгресс, учредивший МОК и возродивший Олимпийские игры, начал работу с обсуждения вопроса "Любительство и профессионализм", который не только был первым в повестке, но и занимал наиболее важное место в работе собрания. Из 10 обсуждаемых вопросов только 3 непосредственно касались "восстановления" Олимпийских игр. Остальные были посвящены противостоянию любительского и профессионального спорта. В частности, обсуждалось следующее:
• определение статуса любителя;
• можно ли быть профессионалом в одном виде спорта и любителем в другом;
• справедливо ли поддерживать различие для видов спорта с точки зрения любительства, в особенности в конном спорте и стрельбе по летающим тарелкам;
• о стоимости предметов искусства, предназначенных для награждения;
• может ли применяться общее определение спортсмена-любителя во всех видах спорта;
• совместимо ли пари с любительским спортом.