
- •Оглавление
- •Актуальні проблеми олімпійського спорту.
- •Визначити і обґрунтувати основні поняття: олімпійський спорт, професійний спорт, спорт вищих досягнень, резервний спорт, дитячо-юнацький спорт, спорт інвалідів.
- •Спорт і Олімпійські ігри Стародавньої Греції.
- •Відродження Олімпійських ігор сучасності. П’єр де Кубертен та його роль у відродженні Олімпійських ігор.
- •Місце і роль спортсмена в олімпійському спорті.
- •Сучасний олімпізм та його основні принципи.
- •Роль і діяльність національних олімпійських комітетів (нок) у загальній міжнародній олімпійській системі, їх характеристика, стосунки з Міжнародним олімпійським комітетом (мок).
- •Основні напрямки діяльності Міжнародного олімпійського комітету. Історія створення, структура, функції.
- •Діяльність міжнародних спортивних федерацій (мсф). Їх характеристика, стосунки з мок.
- •Організація, проведення і програма Олімпійських ігор. Обрання міста-організатора Олімпійських ігор.
- •Олімпійська освіта як напрям діяльності олімпійського руху.
- •Система олімпійської освіти.
- •Комерціалізація олімпійського спорту, її ознаки, сильні та слабкі сторони.
- •Олімпійський спорт і політика. Використання спорту та Олімпійських ігор в ідеологічних і політичних цілях.
- •Проблема любительства і професіоналізації в олімпійському спорті. Міжнародний олімпійський рух та професіональний спорт.
- •“Спорт для всіх” та олімпійський спорт. Рух “Спорт для всіх” і ставлення до нього з боку мок.
- •Спорт інвалідів та олімпійський рух. Паралімпійські, Дефлімпійські ігри, Спеціальні олімпіади.
- •Роль засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення) у розвитку олімпійського руху та у висвітленні Олімпійських ігор.
- •Структура та зміст сучасного олімпійського руху в Україні.
- •Спорт як соціальний інститут, його функції у суспільстві.
- •Гуманістична природа спорту, її збереження та поглиблення.
- •Нормативно-правова база розвитку олімпійського та професійного спорту.
- •Сучасний розвиток галузі “Фізична культура і спорт”. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту.
- •Олімпійський спорт та охорона навколишнього середовища.
- •Правові аспекти та основи трудових взаємовідносин у професійному спорті.
- •Тенденції розвитку на сучасному етапі і перспективи становлення професійного спорту в світі та в Україні.
- •Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2007-2011 роки.
- •Напрямки розвитку дитячого та юнацького спорту в Україні.
- •Професійна діяльність та підготовленість тренера в юнацькому спорті.
- •Позазмагальні і позатренувальні фактори підготовки спортсменів в олімпійському спорті
- •Науково-методичне забезпечення підготовки спортсменів в олімпійському спорті.
- •Проблема допінгу в олімпійському спорті.
- •Засоби відновлення і стимулювання працездатності спортсменів і основні напрями їх використання у системі підготовки спортсменів.
- •Загальні положення моделювання в спорті. Види моделей та їх використання у системі управління процесом підготовки спортсменів.
- •Методи і види прогнозування у системі підготовки і змагальної діяльності спортсменів.
- •Контроль, його види і місце у системі підготовки спортсменів.
- •Теорія управління у фізичному вихованні і спорті. Умови управління у фізичному вихованні і спорті.
- •Психологічна підготовленість спортсменів та основи її вдосконалення.
- •Координаційні можливості. Фактори, що обумовлюють розвиток координаційних можливостей. Методика розвитку.
- •Гнучкість, її види. Фактори, що її обумовлюють. Методика розвитку.
- •Витривалість, її види, фактори, що обумовлюють її розвиток. Методика розвитку.
- •Швидкісні здібності спортсменів. Форми проявлення бистроти. Фактори, що її лімітують. Основи методики розвитку.
- •Силові якості спортсменів, види та фактори, що обумовлюють розвиток сили. Основні методики розвитку.
- •Тактична підготовленість та основи її вдосконалення.
- •Технічна підготовленість спортсменів і основи її вдосконалення.
- •Структура тренувальних занять та її фізіологічне обґрунтування. Побудова програм занять.
- •Циклічність тренувального процесу. Загальні основи побудови процесу підготовки: макроцикли, мезоцикли, мікроцикли.
- •Відбір та орієнтація спортсменів на різних етапах багаторічної підготовки.
- •Теорія адаптації як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Теорія стомлення та відновлення як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Структура та особливості змагальної діяльності спортсменів в олімпійському спорті.
- •Основи побудови підготовки спортсменів на різних етапах багаторічного вдосконалення.
- •Загальна структура багаторічної підготовки і фактори, що її визначають.
- •Система спортивних змагань. Змагання у системі підготовки спортсменів.
- •Основні засоби і методи спортивної підготовки, їх характеристика.
- •Основні принципи спортивної підготовки, їх характеристика.
- •Загальна характеристика сучасної системи підготовки спортсменів в олімпійському спорті.
- •Сучасні наукові методи досліджень у галузі «Фізична культура і спорт».
- •Психологія особистості і характеристика структури особистості спортсмена.
- •Психологічні особливості спілкування у спорті вищих досягнень.
- •Психологічна характеристика взаємин у системах “тренер - спортсмен”, “тренер - команда”, “спортсмен - спортсмен”.
- •Психодіагностика у спорті вищих досягнень.
- •Психологічне забезпечення професійної спортивної діяльності.
- •Психологічний захист особистості спортсмена.
- •Теорія мотивації діяльності як наукова засада фізичного виховання.
- •Підготовка жінок у різних видах спорту з урахуванням особливостей жіночого організму.
- •Фізіологічні механізми адаптації організму спортсмена до напруженої м’язової діяльності.
- •Фізіологічні механізми розвитку і вдосконалення рухових якостей.
- •Морфофункціональна і метаболічна характеристика м’язової сили, витривалості.
- •Морфофункціональна і метаболічна характеристика швидкості, гнучкості, спритності.
- •Фізіологічні закономірності відновлення функцій після фізичних навантажень.
- •Механізми розширення функціональних резервів організму спортсмена у зв’язку з проблемою відновлення.
- •Теорія функціональних резервів як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Фізіологічний моніторинг у спорті.
- •Діяльність соматичної та вегетативних систем у спокої та при фізичних навантаженнях у тренованого та нетренованого спортсменів.
- •Особливості харчування спортсменів у різних видах спорту.
- •Ергогені засоби та їх застосування у спорті вищих досягнень.
- •Теорія і методика фізичного виховання як базова дисципліна фізкультурної освіти.
- •Характеристика системи фізичного виховання, її мета, завдання та принципи.
- •Теорія вікового розвитку як наукова засада фізичного виховання і спортивного тренування.
- •Физическое развитие характеризуется изменениями трех групп показателей.
- •Теоретичні основи навчання фізичним вправам.
- •Поняття техніки фізичних вправ та критерії її ефективності. Структура фізичних вправ.
- •1. Теорія тренувальних навантажень: класифікація навантажень, зовнішня та внутрішня сторона навантажень. Особливості впливу навантажень на організм спортсменів різної кваліфікації та підготовленості.
- •Біомеханічні ергогені засоби у спорті.
- •Відеокомп’ютерний контроль у спортивному тренуванні.
- •Основи застосування технічних засобів у тренуванні.
- •Інформаційне забезпечення галузі та безпосередньо процесу підготовки спортсменів.
- •Сучасні програмні засоби і системи для вирішення прикладних завдань спортивного тренування.
- •Використання новітніх технологій у сфері фізичної культури і спорту.
Координаційні можливості. Фактори, що обумовлюють розвиток координаційних можливостей. Методика розвитку.
Ловкость — сложное комплексное двигательное качество, уровень развития которого определяется многими факторами. Наибольшее значение имеют высокоразвитое мышечное чувство и так называемая пластичность корковых нервных процессов. От степени проявления последних зависит срочность образования координационных связей и быстроты перехода от одних установок и реакций к другим. Основу ловкости составляют координационные способности.
Под двигательно-координационными способностями понимаются способности быстро, точно, целесообразно, экономно и находчиво, т.е. наиболее совершенно, решать двигательные задачи (особенно сложные и возникающие неожиданно).
Объединяя целый ряд способностей, относящихся к координации движений, их можно в определенной мере разбить на три группы.
Первая группа. Способности точно соизмерять и регулировать пространственные, временные и динамические параметры движений.
Вторая группа. Способности поддерживать статическое (позу) и динамическое равновесие.
Третья группа. Способности выполнять двигательные действия без излишней мышечной напряженности (скованности).
Специальные упражнения для совершенствования координации движений разрабатываются с учетом специфики избранного вида спорта, профессии. Это координационно сходные упражнения с технико-тактическими действиями в данном виде спорта или трудовыми действиями.
На спортивной тренировке применяют две гругщы таких средств:
а) подводящие, способствующие освоению новых форм движений того или иного вида спорта;
б) развивающие, направленные непосредственно на воспитание координационных способностей, проявляющихся в конкретных видах спорта (например, в баскетболе специальные упражнения в затрудненных условиях — ловля и передача мяча партнеру при прыжках через гимнастическую скамейку, после выполнения на гимнастических матах нескольких кувырков подряд, ловля мяча от партнера и бросок в корзину и др.).
Упражнения, направленные на развитие координационных способностей, эффективны до тех пор, пока они не будут выполняться автоматически. Затем они теряют свою ценность, так как любое, освоенное до навыка и выполняемое в одних и тех же постоянных условиях двигательное действие не стимулирует дальнейшее развитие координационных способностей.
Выполнение координационных упражнений следует планировать на первую половину основной части занятия, поскольку они быстро ведут к утомлению.
Гнучкість, її види. Фактори, що її обумовлюють. Методика розвитку.
Под гибкостью понимаются морфофункциональные свойства аппарата движения и опоры, опреде¬ляющие амплитуду движений спортсмена. Термин «гибкость» более приемлем для оценки суммар¬ной подвижности в суставах всего тела. Когда же речь идет об отдельных суставах, правильнее го¬ворить об их подвижности (подвижность в голе¬ностопных суставах, подвижность в плечевых сус¬тавах и др.).
Различают активную и пассивную гибкость. Активная гибкость — это способность выпол¬нять движения с большой амплитудой за счет ак¬тивности групп мышц, окружающих соответствую¬щий сустав. Пассивная гибкость — способность к достижению наивысшей амплитуды движений в результате действия внешних сил. Показатели пас¬сивной гибкости всегда выше показателей актив¬ной гибкости.
При достаточном уровне развития гибкости спортсмена доступная ему амплитуда движений в различных суставах превышает необходимую для эффективного выполнения соревновательных уп¬ражнений. Эта разница определяется как запас гибкости.
Необходимо учитывать, что связь между актив¬ной и пассивной гибкостью незначительна. Часто встречаются спортсмены, имеющие высокий уровень пассивной гибкости при слабо развитой активной, и наоборот. Уровень пассивной гибкос¬ти является основой для повышения активной, од¬нако повышение последней требует специальной целенаправленной работы, часто связанной не только с совершенствованием способностей, не¬посредственно определяющих уровень гибкости, но и с повышением силовых способностей спор¬тсменов. В частности, такое положение наблюда¬ется при большой разнице между активной и пас¬сивной гибкостью: чем выше эта разница, тем в большей мере увеличение силы приводит к увели¬чению подвижности в суставах.
В качестве средств развития гибкости используют упражнения, которые можно выполнять с максимальной амплитудой. Их иначе называют упражнениями на растягивание.
Основными ограничениями размаха движений являются мышцы-антагонисты. Растянуть соединительную ткань этих мышц, сделать мышцы податливыми и упругими (подобно резиновому жгуту) — задача упражнений на растягивание.
Среди упражнений на растягивание различают активные, пассивные и статические.
Активные движения с полной амплитудой (махи руками и ногами, рывки, наклоны и вращательные движения туловищем) можно выполнять без предметов и с предметами (гимнастические палки, обручи, мячи и т.д.).
Пассивные упражнения на гибкость включают: движения, выполняемые с помощью партнера; движения, выполняемые с отягощениями; движения, выполняемые с помощью резинового эспандера или амортизатора; пассивные движения с использованием собственной силы (притягивание туловища к ногам, сгибание кисти другой рукой и т.п.); движения, выполняемые на снарядах (в качестве отягощения используют вес собственного тела).
Статические упражнения, выполняемые с помощью партнера, собственного веса тела или силы, требуют сохранения неподвижного положения с предельной амплитудой в течение определенного времени (6—9 с). После этого следует расслабление, а затем повторение упражнения.
Упражнения для развития подвижности в суставах рекомендуется проводить путем активного выполнения движений с постепенно увеличивающейся амплитудой, использования пружинящих «самозахватов», покачиваний, маховых движений с большой амплитудой.
Основные правила применения упражнений в растягивании: не допускаются болевые ощущения, движения выполняются в медленном темпе, постепенно увеличиваются их амплитуда и степень применения силы помощника.
Основным методом развития гибкости является повторный метод, где упражнения на растягивание выполняются сериями. В зависимости от возраста, пола и физической подготовленности занимающихся количество повторений упражнения в серии дифференцируется. В качестве развития и совершенствования гибкости используются также игровой и соревновательный методы (кто сумеет наклониться ниже; кто, не сгибая коленей, сумеет поднять обеими руками с пола плоский предмет и т.д.).