Фізіологічні основи уваги

Увага, як і будь-який психічний процес, пов'язана з певними фізіологічними явищами. Відбір значущих впливів можливий тільки на тлі загального неспання організму, пов'язаного з активною мозковою діяльністю. Зазвичай виокремлюють я 'ять стадій неспання: глибокий сон, стан дрімоти, спокійне неспання, активне (насторожене) неспання, надмірне неспання. Ефективна увага можлива лише на стадіях спокійного і активного неспання, водночас як на інших стадіях головні характеристики уваги змінюються і можуть виконувати лише окремі функції.

Загалом фізіологічну основу виділення окремих подразників і перебігу процесів у певному напряму складає збудження одних нервових центрів і гальмування інших. Вплив подразника на людину викликає активізацію мозку, яка забезпечується ретикулярною формацією. Крім того, в активізації мозку задіяні дифузна таламічна система, гіпоталамічні структури. „Пусковим" механізмом ретикулярної формації є орієнтувальний рефлекс. Він є вродженою реакцією організму на будь-яку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. Цей рефлекс І.П.Павлов назвав рефлексом „що таке ?".

Але цього недостатньо для пояснення вибіркового характеру увага і необхідно більш глибоко ознайомитися із складними процесами, що відбуваються в організмі. У психологічній літературі розглядають дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтрацію подразнень із середовища: периферичні та центральні.

До периферичних механізмів можна віднести налаштованість органів чуття на сприймання сигналу. Так, прислуховуючись до слабкого звуку, людина повертає голову в бік звуку, і одночасно відповідний м'яз натягує барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дуже сильному звукові натягування барабанної перетинки послаблюється, що погіршує передачу коливань у внутрішнє вухо. Затримка дихання в моменти найвищої концентрації уваги також сприяє загостренню слуху.

Центральні механізми уваги пов'язані із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших. Саме на цьому рівні відбувається виокремлення зовнішніх впливів, що пов'язано з силою викликаного ними нервового збудження. Виокремлення зовнішніх подразників і перебіг процесів уданому напряму визначається насамперед силою нервового збудження, яка залежить від сили зовнішнього подразника. Сильніші збудження пригнічують слабші збудження, що виникають одночасно, і визначають перебіг психічної діяльності у відповідному напряму. Можливе поєднання двох або кількох одночасних подразників, що підсилюють дію один одного. Цей вид взаємодії збуджень також є одним із підґрунть виокремлення подразнення і перебігу процесів у певному напряму.

2.Пояснити в чому полягає поєднання мети виховання й освіти? Яка основна мета виховання,чим зумовлена, і від чого залежить.

Виховання як цілеспрямований процес завжди підпорядковане конкретній меті. Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і узагальнено виражає ідеал людини. Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства. З розвитком суспільства змінюється і мета виховання. Актуальність мети і завдань виховання підкреслював К. Ушинський: "Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді". Програмою людської особи, людського характеру вважав виховання український педагог Антон Макаренко (1888-1930).

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з а фінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія - ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в педагогічних поглядах французьких письменників, педагогів-гуманістів Франсуа Рабле (1494-1553) і Мішеля Монтеня (1533-1592). Ф. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі слід вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виокремлював розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

3. Поясніть в чому полягає гуманістичний зміст підготовки майбутнього вчителяпочаткових класів?

Білет №10

1. Поясніть у чому полягає суть індивідуального підходу в навчанні. Як він може реалізувати на практиці.

Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.

Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

Педагоги, які обстоюють доцільність орієнтації навчального процесу в першу чергу на знання, підкреслюють свою практичність. Насправді така освіта в сучасних умовах вкрай непрактична - і в особистісному, і в суспільному вимірі.

В сучасному суспільстві знання змінюються дуже швидко, і ні школа, ні вуз не можуть забезпечити людині обсяг знань і навичок, достатніх для успішної діяльності бодай протягом кількох років по їх закінченні, не кажучи вже про все життя. Спроба вийти з цієї ситуації за рахунок збільшення самого обсягу знань приводить лише до ускладнення навчальних програм і перевантаження учнів. До негативних наслідків такого підходу можна віднести скорочення у дітей вільного часу, необхідного для саморозвитку; різке погіршення їх здоров’я; перевантаження пам’яті величезною кількістю непотрібної інформації; вкорінення орієнтації на репродуктивні форми діяльності. Фактично величезні зусилля діти витрачають марно або з низькою віддачею, намагаючись запам’ятати і систематизувати інформацію, яка ніколи не стане їм у пригоді. Ці безрезультатні зусилля - втрата і для суспільства, і для індивіда.

Проте з гуманітарної точки зору найгірше в цій ситуації те, що знання в якості самоцілі навчального процесу витісняють з нього людину. Учні перетворюються просто в інструмент досягнення абстрактних і в принципі чужих їм завдань - виконання програми, засвоєння матеріалу, успішної здачі теми чи у відповідності з планом успішно проведеного уроку. В умовах подібного підходу до організації навчання учні практично не мають можливості стати його повноправними суб’єктами і приречені залишатися безправними і пасивними об’єктами, яких пристосовують до «засвоєння знань». Різко суперечить гуманістичним принципам освіти виведення критеріїв оцінки навчального процесу за рамки індивідуальних рис учня. Орієнтири навчання знаходяться виключно у сфері зовнішніх по відношенню до учнів явищ - адже знання і їх конкретні форми - програми, предмети, теми - абсолютно індиферентні до особливостей дітей. Тому звужуються і можливості індивідуального навчання, яке є одним з основних пріоритетів гуманістичної освіти.

Система критеріїв оцінки успішності навчального процесу - і об’єктивна, у вигляді державних стандартів і програм; і суб’єктивна, у вигляді навчальних орієнтирів педагогів та керівників освіти - практично ігнорує особистість, потреби її розвитку, характерні особливості, внутрішню мотивацію тощо. Основою оцінки навчання учня є сума знань, навичок, умінь, що мають застосовуватися до кожного учня як однаковий стандарт. Фактично наша шкільна освіта виходить з досить вірного положення - з того, що є певна сума знань та навичок, які необхідні для кожного індивіда для нормальної соціалізації в суспільстві та досягнення життєвого успіху. Але ж існує і інша детермінанта організації навчального процесу. Учні різні за здібностями, схильностями, темпераментом, світосприйняттям тощо. І ці відмінності як мінімум не менш важливі, ніж те, що їх об’єднує в процесі навчання. З нашої точки зору - так і більш важливі, оскільки саме вони визначають специфіку формування особистості і автоматично не враховуються соціальним оточенням - а тому мають враховуватися школою як спеціалізованим і керованим соціальним інститутом навчання та виховання.

2. Назвати, яка сучасна система освіти? Назвати основні типи освітніх закладів у сучасній системі освіти України

У сучасній Україні система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Освіта як вид економічної діяльності охоплює нині в Україні не тільки державну і приватну освіту, котра надається різними закладами, що належать до традиційної системи навчання, за різними рівнями (дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту) та за всіма галузями, у тому числі заочну, а також освітні передачі по радіо і телебаченню. Вона включає й освіту дорослих, післядипломну освіту, навчання в аспірантурі та докторантурі, самоосвіту тощо [5, 140]. Причому ми переконані: освітня сфера суспільства працюватиме ефективно лише в тому випадку, якщо всі її елементи складатимуть дійсно єдину, цілісну систему освіти.

Вітчизняний соціальний інститут освіти охоплює насамперед постійні дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації, підготовку аспірантів та докторантів.

До загальноосвітніх навчальних, закладів належать: школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, навчально-виховні комплекси (об'єднання), санаторні школи всіх ступенів, а також спеціальні школи (школи-інтернати) та школи соціальної реабілітації.

До складу навчально-виховних комплексів входять школи, дитячі садки. Загальноосвітні навчальні заклади першого ступеня (початкова школа) забезпечують початкову загальну освіту, другого ступеня (основна школа) - неповну загальну середню освіту, третього ступеня (старша школа) - повну загальну середню освіту.

3. Характеристика емоційної сфери особистості. Емоції та почуття

Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи:

1. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів - це емоції.

2. Стійке й узагальнене ставлення до об'єктів - це почуття (Г. С. Костюк).

Взаємовідношення між емоціями і почуттями діалектичне. Вони співвідносяться як становлення і стале. Почуття потребують Для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часове накопичення емоцій. Емоції - фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їхнього перебігу. Почуття є фазою Розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Емоції - це ті безпосередні переживання, з яких внормується ставлення. Почуття ж - це саме ставлення. Емоції людини знімаються в почуттях, що фіксується в мові людини. Ми промовляємо "почуття страху", маючи на увазі емоцію страху як негативну за знаком. Ми звично, як синоніми, вживаємо слова "емоції радості", "радісні емоції", "почуття радості", не розрізняючи, що з них емоції, а що почуття. І разом з тим, коли ми чітко усвідомлюємо життєве значення об'єктів, предметів, інших людей для нас, то говоримо про почуття кохання, почуття патріотизму, пов'язані з цілою гамою емоцій, різних за знаком і модальністю. Слід підкреслити таку дуже важливу властивість емоцій, як амбівалентність, тобто поєднання двох протилежних за знаком емоцій в одному почутті. Так, почуття ревнощів складається з емоцій радості та гніву.

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень активної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це - рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної ескери, до якої вони належать.

Білет №11

1.Пояснити: техніка використання методу «Портфоліо» у професійному розвитку педагога

Одним з найбільш сучасних методів професійного розвитку є метод «портфоліо ». Він призначений для того, щоб систематизувати досвід, що накопичується фахівцем, його знання, чіткіше визначити напрямки його розвитку, полегшити консультування його з боку більш кваліфікованих психологів та адміністрації, а також зробити більш об'єктивної оцінку його професійного рівня. Портфоліо являє собою: • набір документів, що фіксують професійний розвиток (дипломи, сертифікати, довідки, грамоти, укладення атестаційних комісій, характеристики, рекомендації тощо); • методичний «портфель» - описи використовуваних методів роботи з аналізом їх ефективності, найбільш вдалі методичні розробки, приклади творчих чи інших робіт дітей; • опис процесу і результатів роботи з наставником (передбачувані цілі роботи, плани, програми, результати спостереження супервізора та оцінки роботи з його боку); • результати атестацій та інших видів оцінки роботи педагога-психолога. Перш ніж почати збирати портфоліо, необхідно як можна більш точно визначити мету цієї роботи. Залежно від цього, в нього можуть бути включені різні документи і навіть добірки матеріалів по темі. Якими ж можуть бути основні мети роботи над портфоліо? 1. Допомога у розвитку кар'єри психолога-педагога. У тому випадку, якщо фахівець претендує на більш високу посаду у своїй школі, більш високий розряд оплати або атестаційну категорію, адміністративну роботу або збирається поміняти роботу, йому необхідно відобразити в своєму портфоліо інформацію, що показує, що він дійсно досяг вищого рівня в своєму професійному розвитку. Почати краще з невеликого есе, в якому будуть повно і точно сформульовані погляди педагога-психолога на свою професію, вчителів, дітей, батьків, процеси навчання і виховання. Мета написання такого есе - виявити ціннісні орієнтири і спрямованість фахівця, його мотивацію і основні змістовні мети в роботі. Есе, навіть якщо воно вимагає багато часу для написання, слід закінчити обов'язково. Воно допоможе педагогу-психологу точно і повно формулювати свої думки під час співбесіди при прийомі на нову роботу або розмови з адміністрацією при підвищенні на посаді. Точне формулювання думок зробить позицію психолога більш виграшній в очах адміністраторів всіх рівнів. Добре, якщо будуть зроблені відеозаписи фрагментів роботи - діагностики, консультування, уроку і т. д. Зрозуміло, вони повинні бути зроблені і можуть демонструватися з дозволу дітей або батьків. Відеозаписи слід супроводити невеликим рефлексивним коментарем, відображає ефективність даної форми діяльності, вміння фахівця з аналізу роботи. Приклади діагностики з обробкою матеріалу, програми консультування або їх фрагменти, резюме після проведеної роботи, матеріали, що відображають динаміку розвитку дітей, прогрес дітей в ході роботи з ними психолога також повинні бути відображені в портфоліо. Мета таких прикладів - відобразити вміння фахівця з планування своєї діяльності, з постановки цілей в роботі і досягненню їх адекватними методами при адекватних витратах сил і часу. Крім того, дані приклади можуть показати адміністрації діагностичні та прогностичні можливості педагога-психолога. Приклади можна доповнити описом найбільш часто використовуваних методів роботи, способів вибору методу залежно від ситуації, тобто свого роду методичним портфелем. Якщо педагог-психолог претендує на адміністративну посаду, необхідно відобразити основні навички адміністративної роботи (планування, контроль, оцінка, робота в команді та ін.) Для показу умінь з планування можна включити річні або щоденні плани роботи, забезпечені необхідними коментарями. 2. Відображення професійного шляху, поглядів і планів фахівця. Іноді портфоліо збирається як «методична скарбничка», відображення поглядів людини на свою професію. У цьому випадку розділи в ньому визначаються самим фахівцем, але існують і загальні рекомендації, які допомагають його підбору і більш ефективному використанню. Краще, якщо матеріали в ньому збираються по роках роботи. У цьому випадку педагогу-психологу легше простежити динаміку свого розвитку, зміна поглядів на себе і професію, методів і підходів. Іноді трапляється так, що невживані роками методи раптом знову стають «улюбленими» і ефективними.

3. Допомога у професійному розвитку педагога-психолога. Процес визначення цілей професійного розвитку, напрямків спеціалізації або перекваліфікації не завжди легкий. Педагоги-психологи іноді скаржаться на брак часу для професійного розвитку, «текучку», що заважає їх зростанню. Портфоліо допоможе і в цьому випадку. Воно може служити віддзеркаленням професійних досягнень і способом постановки і досягнення цілей розвитку в роботі. 2. Розкрити форми організації навчання в школі,дайте їх характеристику.

Успіх навчально-виховної роботи у значною мірою залежить не лише від використання в ній тих чи інших методів, але й від організаційних форм цієї роботи. У свою чергу, ці форми визначають­ся метою і завданнями навчання, кількістю учнів, характерними особ­ливостями окремих навчальних предметів, місцем і часом навчання учнів, забезпеченістю школи навчальними посібниками тощо.

Таким чином, вибір організаційних форм, як і методів навчання, залежить від багатьох факторів. Однак, якщо методи навчання дають відповідь на питання як навчати в певних умовах, наприклад, на уроці математики, в майстерні, на виробництві, в процесі екскурсії з ботаніки, то форми, обумовлюючи організаційний аспект навчальної роботи, визначають, яким чином повинна бути організована ця робота з урахуванням того, хто, де, коли і з якою метою навчається.

Дискусії навколо проблеми форм організації навчального процесу в школі не стихають на сторінках педагогічної літератури. І це не випадково. Чіткого означення в педагогічній науці понять "форма організації навчання" або "організаційні форми навчання", як і поняття "форми навчальної роботи" як педагогічних категорій поки що немає. Як відзначав І.Ф.Харламов, "на жаль, поняття це не має в дидактиці досить чіткого визначення", і що "багато вчених уникають цього питання і обмежуються щоденним уявленням про суть даної категорії" [31, 231 - 232].

Окремі вчені-педагоги під терміном "форма організації навчання" розуміють класно-урочну та інші системи навчання: урок, екскурсію, семінар, практичні заняття, екзамени, заліки, фронтальну, групову, індивідуальну організацію навчання. Для певного упорядкування множини перерахованих об'єктів запропоновано різні підходи до їх диференціації. Так, М.М.Скаткін, І.Я.Лернер, В.К.Дяченко виділялизагальні (фронтальна, групова, індивідуальна) та конкретні (урок, семінар, екскурсія, практичне заняття тощо) організаційні форми навчання; І.Т.Огородников розрізняв форми організації навчальної роботи (урок, семінарські заняття, факультативи) та фронтальні, групові й індивідуальні заняття в системі уроку; а Г.І.Щукіна - форми організації навчання (урок, домашня робота, семінар, практикум тощо) та форми організації навчально-виховної діяльності учнів на уроці (фронтальна, групова, індивідуальна).

При цьому деякі вчені-педагоги, зокрема М.І. Махмутов, вважають, що в педагогіці існує необхідність вказувати на відмінність двох термінів: "форма навчання" і "форма організації навчання".

"Форма навчання" означає колективну, фронтальну та індивідуальну роботу учнів на уроці, а "форма організації навчання" — будь-який вид заняття – урок, предметний гурток тощо.

Організація навчання має на меті забезпечення оптимального функціонування процесу управління навчальною діяльністю з боку вчителя. 

"Система навчання" визначає організацію вивчення змісту освіти у просторі і часі і передбачає: розподіл навчального матеріалу за роками та протягом року; місце навчання; контингент учнів; обсяг навчальних занять залежно від вікових та індивідуальних особливостей учнів; засоби навчання; пріоритетні форми навчальних занять; відповідну роль учителя в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів тощо.

"Форма навчального заняття" значною мірою визначається пріоритетними видами навчально-пізнавальної діяльності учнів та характером керівництва цією діяльністю з боку вчителя. Важливими критеріями визначення конкретної форми заняття є рівень самостійності учнів, який вона передбачає, а також специфічність застосовуваних засобів навчання.

"Форма навчальної діяльності учнів на занятті" також обумовлюються цілим рядом важливих факторів і може мати колективний або індивідуальний характер і реалізуватися по-різному. Саме в такому розумінні, на думку Ю.І.Мальованого, природно називати узагальнено формами навчання і класно-урочну систему навчання, і урок, і семінар, і екскурсію, колективну й індивідуальну форми навчальної діяльності [414, 9]

В науці поняття "форма" розглядається як з позиції лінгвістичної, так і з позиції філософської. У "Великому тлумачному словнику сучасної української мови" поняття "форма" трактується як "Обриси, контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд; філос. Спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній вираз. Єдність форми і змісту; спосіб здійснення, виявлення будь-якої дії [94, 1328].

Форма будь-якого предмету, процесу, явища обумовлена його змістом і, в свою чергу, здійснює на нього зворотний вплив.

3.Місце відчуттів у структурі пізнавальної сфери. Розвиток відчуттів в онтогенезі.

Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття – відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори.

Такими відображеннями об’єктивної дійсності в нашому мозку є відчуття світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови, спраги, голоду і т. д.

Відчуття виникають внаслідок дії матерії, що рухається на органи чуттів людини. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в її мозку. Відчуття являють собою відправний пункт, початок "живого споглядання" людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі властивості, особливості предметів і явищ об’єктивної реальності, вони дають нам перші відомості про них.

Відчуття мають велике значення у взаємодії людини і тварини з навколишнім середовищем. Відображаючи властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, вони орієнтують їх у цій дійсності і регулюють їх дії.

Відчуття є суб’єктивні образи об’єктивного світу. Вони визначаються тими об’єктами, які відображаються. Відображаючи ці об’єкти такими, якими вони є в дійсності, вони дають нам вірні знання про їх особливості. Відчуття залежать і від суб’єкта, що відчуває. Один і той же, наприклад, термічний подразник може відчуватися нами як тепло і як холод в залежності від температури нашої шкіри. Проте ця обставина не зменшує пізнавальної цінності відчуттів тому, що людина завжди спроможна відрізнити вірне від помилкового в процесі відображення дійсності. Критерієм істинності наших відчуттів, як і всякого відображення об’єктивної реальності, є суспільна практика, а найперше – психічне здоров’я.

Білет №12

1. Розкрити суть,завдання і засоби духовного розвитку особистості

Термін "духовний" в широкому значенні пов'язаний з внутрішнім станом людини. У цьому контексті "духовне" відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те, що торкається сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш високими, ніж загальноприйняті – такі, як: етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні.

У процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи:

– криза, що передує духовному пробудженню;

– криза, викликана духовним пробудженням;

– реакція, що слідує за духовним пробудженням.

Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість людини.

Пізнання людиною самої себе, таємниць свого життя – один з її духовних пошуків, що сягає в глибину століть. Потрібно допомогти дитині пізнаючи світ, пізнати себе як людину і сприяти тому, щоб вона була суб’єктом життєтворчості. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному світі, оволодіти культурою життя.

Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності, творчі вміння, самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості.

У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитині знайти зміст життя, створивши для цього повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку і саморозвитку. Тому людське життя під кутом зору суб’єктивних, активно творчих засад виступає як проблема творчого життя особистості, її духовного світу, світогляду, мети та сенсу життя.

Ціннісні орієнтації являються одними з найбільш комплексних, багаторівневих утворень у структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання рівня сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи. Цей факт повинен враховуватися. То ж духовні цінності виявляються спільними для дуже широких кіл людей, безвідносно до їх професії чи особистих уподобань. До таких вищих цінностей завжди належали релігійні переконання, почуття любові до Батьківщини, відданість інтересам нації, рідній мові, а також естетичні цінності.

У процесі утворення і утвердження духовних цінностей важливу роль відіграє притаманне теж людині відчуття справедливості. Духовні переживання можуть бути обмежені, тобто проходити тільки на рівні суперсвідомості, а можуть також включати і пізнання цілісного "Я".

Серед багатьох проблем нашого суспільства, які трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку інтелектуального, духовного та фізичного компонентів людини та безпосередньо молоді. Неперервність освітнього та професійного вдосконалення особистості, звернення до загальнолюдських і національних цінностей, насамперед духовно-моральних.

До показників духовного зростання відносять:

– усвідомлення значущого вибору;

– зростання внутрішньої чесності, заміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної та творчої спрямованості, коли людина починає свідомо творити своє життя;

– зростання почуття гармонії світу, уникнення емоційного ставлення до добра і зла, оскільки це проблема свідомого вибору людиною власного шляху життя, відповідно до її розуміння світової гармонії.

За цим стоїть напружена внутрішня концентрація психічної активності, яка виявляється саме в тому, щоб суттєво знижувалась індивідуальна чутливість до зовнішніх впливів, другорядних внутрішніх переживань, сторонніх дій.

2. Розкрити методи навчання. Дати їх класифікацію.

Методи навчання (від гр. mthodos — спосіб пізнання, шлях дослідження) — це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. У методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання навчальної функції — викладання; а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями та навичками — учіння. Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів: гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання); логіко змістовий (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу); психологічний (урахування психологічних механізмів пізнання); педагогічний (досягнення навчальної мети).

Методи навчання є системними об'єктами, які об'єднують низку взаємопов'язаних дій учителя й учнів, спрямованих на виконання освітньої, розвивальної, виховної і контрольної функцій.