10. Аналіз хвороби (Epicrisis)

Дипілідіоз (Dypilidiosis) — гельмінтозне захворювання собак, котів, хутрових звірів, багатьох диких м'ясоїдних, а також людини, збудником якого є цестода Dypilidium caninum (ціп'як огірковий), родини Dipilidiidae, підряду Hymenolepidata, що паразитує у тонкому відділі кишечника. Хвороба проявляється відсутністю апетиту, блювотою, загальним пригніченням і нервовими явищами (некоординовані рухи, судороги та ін.).

Характеристика збудника.

D. caninum (огірковий ціп'як) — білувато-жовтуватого кольору цестода довжиною 50—60 см, головний кінець дуже тонкий, сколекс маленький, на ньому розміщені чотири присоски і хоботок, озброєний 3—4 рядами дрібних гачечків. Незрілі (молоді) членики витянуті в ширину, а зрілі мають форму огіркового насіння, тому цю цестоду називають огірковим ціп'яком.

Гермафродитні членики мають подвійний статевий апарат. У зрілих члениках матка розпадається на яйцеві капсули або кокони, що містять 8—20 дрібних зрілих яєць сірого кольору.

Розвиток збудника здійснюється з участю дефінітивних живителів (собак, котів, хутрових звірів, рідко людини) та проміжних (собачий волосоїд — Trichodectes canis, собача блоха — Ctenocephalus canis та ін.). У навколишнє середовище м'ясоїдні виділяють зрілі членики або кокони з яйцями огіркового ціп'яка, які розсіюються по підстилці, потрапляють на волосяний покрив тварин і в щілини підлоги. Личинки бліх і волосоїдів проковтують яйця, з яких у їх шлунку та кишечнику виходять онкосфери, проникають в порожнину тіла, де одночасно з метаморфозою комах протягом 30 днів розвивається інвазійна личинка — цистицеркоїд. Дефінітивні живителі заражаються при проковтуванні волосоїдів і бліх, інвазованих личинками огіркового ціп'яка (цистицеркоїдами).

Епізоотологічні дані.

Дипілідіоз — найбільш поширене захворювання м'ясоїдних, його екстенсивність у містах і селах досягає 60—70 % (Мотевосян Е.М., Мовсесян С.О., 1977). Інтенсивність інвазії у міських свійських м'ясоїдних вища, ніж у сільських та диких тварин, і варіює від одиниць до 300 і більше особин. Захворювання спостерігається у всі періоди року, але влітку екстенсивність та інтенсивність інвазії значно вищі. Людина є факультативним живителем і заражається при контакті з кішкою або собакою. Джерело інвазії — хворі м'ясоїдні тварини, фактори передачі — волосоїди і блохи, заражені цистицеркоїдами огіркового ціп'яка.

Патогенез.

Характеризується механічною, токсичною і алергічною дією на організм живителя, що при сильному ступені інвазії проявляється катарально-геморагічним запаленням кишечника, ознаками анемії, виснаження, порушення обміну речовин і серцевої діяльності. Інколи мають місце нервові порушення.

Клінічні ознаки — нехарактерні й залежать від інтенсивності інвазії. При слабкій — захворювання перебігає безсимптомно, при інтенсивному зараженні собак дипілідіозом (понад 100 паразитів) спостерігаються розлад роботи органів травного каналу, зниження апетиту, блювота, пронос і схуднення, загальне пригнічення і нервові явища (порушення координації руху, судороги тощо). Частіше хвороба перебігає у хронічній формі і характеризується загальними симптомами цестодозів м'ясоїдних. При розтині трупів у тонкому кишечнику знаходять ознаки геморагічного ентериту.

Діагностика.

Прижиттєвий діагноз встановлюють на підставі дослідження фекалій собак, а також інших м'ясоїдних за методом Фюллеборна. Виявляють кокони й при гельмінтоскопії знаходять довгі членики. Посмертний діагноз встановлюють на підставі виявлення у тонкому відділі кишечника цестод з характерною формою гермафродитних і зрілих члеників, які нагадують огіркове насіння.

З метою виявлення личинок огіркового ціп'яка в тілі проміжних живителів досліджують волосоїдів і бліх компресорним методом. Цистицеркоїд — мікроскопічного розміру личинка, у якої передня частина розширена, а задня витягнута.

Лікування.

При дипілідіозі та інших цестодозах м'ясоїдних рекомендують: ареколін бромистоводневий, який призначають всередину після 10—12-годинної голодної дієти собакам у дозі 0,003— 0,004 г/кг індивідуально й хутровим звірям — 0,01 г/кг маси тіла в невеликих шматках м'яса, хлібних болюсах або з молоком. Після згодовування препарату собак протягом 12—14 год утримують прив'язаними поодинці на майданчику з твердим покриттям.

Фенасал — призначають м'ясоїдним у дозі 0,1 г/кг маси тіла у суміші з кормом одноразово без попередньої голодної дієти. У звірогосподарствах, неблагоплучних щодо дипилідіозу, за 3— 4 тижні до гону проводять планові дегельмінтизації племінних песців і лисиць. Собак дегельмінтизують через кожні 3 міс.

Камалу — застосовують собакам і котам після попередньої голодної дієти у м'ясному фарші або м'ясі в дозі 0,15 г/кг маси тіла. Філіксан призначають собакам масою до 15 кг у дозі 0,4 г/кг маси тіла, а більше 15 кг — 0,2—0,3 г/кг. Препарат загортають у тонкий папір, укладають у хлібний болюс, тісто, м'ясо або дають з молоком після 12—24-годинної голодної дієти. Після дегельмінтизації собак витримують на прив'язі протягом 24 год. Для запобігання блюванню корм дають не раніше як через 5—6 год після даванки препарату. Виділені після дегельмінтизації собак фекалії збирають і знищують.

Бунамидін гідрохлорид застосовують при цестодозах собак і котів у дозі 0,02—0,03 r/кг маси тіла одноразово. Ефективний проти теній, дипілідій, ехінококів.

Фенапег — використовують при імагінальних цестодозах собак (крім ехінокока) у дозі 0,1 г/3 кг маси тіла всередину одноразово. Препарат наносять на корінь язика з м'ясним фаршем, м'ясом або ковбасою до першої годівлі.

Гідробунід — рекомендує Російська академія наук, як високоефективний засіб при цестодозах собак у дозі 0,05 г/кг діючої речовини на 1 кг маси тварини одноразово з кормом (м'ясо, фарш, каша) або на корінь язика без обмеження у режимі годівлі. Препарат зберігають за списком «Б». Термін придатності не обмежений.

Профілактика.

Для профілактики дипілідіозу і інших цестодозів м'ясоїдних необхідно здійснювати такі загальні ветеринарно-санітарні заходи: брати на облік і паспортизувати усіх собак, які знаходяться в гуртах, а також тих, що належать організаціям і населенню, утримувати будки й клітки в чистоті, періодично обробляти їх кип'ятком, зменшувати кількість службових і приотарних собак, систематично знищувати бездомних собак. Щоквартально слід проводити профілактичну дегельмінтизацію службових собак, у звірогосподарствах — планову боротьбу з ектопаразитами хутрових звірів і дегельмінтизувати племінних лисиць і песців, заражених дипилідіозом, за 3—4 тижні до гону. У теплу пору року ектопаразитів м'ясоїдних знищують при обробці шкірних покривів тварин 0,75 %-ним (за АДР) розчином хлорофосу або емульсією інсектицидів: трихлорметафосу-3 — 0,5 % -ною, поліхлорпінену — 1 %-ною, ціодрину — 0,25%-ною. У прохолодний період собак і хутрових звірів проти бліх та волосоїдів обробляють дуетами інсектицидів (хлорофосу 5 %-ний, гексахлорану — 6 %-ний) тощо.

 Трихуроз м'ясоїдних — кишкова інвазія собак, вовків, нутрій, песців, яку спричиняють два види нематод: Trichocephalus vulpis і Т. nutria, родини Trichocephalidae, підряду Trichocephalata, що локалізуються у товстому відділі кишечника.

Інвазія завдає значних збитків звірогосподарствам внаслідок відставання тварин у рості й розвитку. При значному зараженні інвазійними яйцями звірі гинуть.

Характеристика збудника хвороби.

Збудник трихурозу м'ясоїдних — нематода довжиною 3,8—7,5 см, що має дуже тонкий, ниткоподібний головний і товстий хвостовий кінці тіла. Хвостовий кінець самця має вигляд тупозакругленого конуса. Спікула одна, ниткоподібна, довга. Спікулярна вагіна покрита шипами. Яйця коричневого кольору, бочкоподібної форми, довжиною 0,083—0,093 мм. На полюсах яєць добре помітні пробки.

Розвиваються яйця за трихурозним типом, як і інших волосоголовців. У зовнішньому середовищі за сприятливих умов вони дозрівають і стають інвазійними через 18—22 дні.

Епізоотологічні дані.

Джерелом інвазії є хворі тварини, які виділяють яйця паразитів у зовнішнє середовище. М'ясоїдні заражаються трихурозом при заковтуванні інвазованнх яєць збудника цього гельмінтозу.

Клінічні ознаки.

Хворі щенята погано їдять, пригнічені, у них спостерігається пронос або запор, анемічність слизових оболонок, вони худнуть, з'являються нервові явища (судороги).

Діагностика.

Прижиттєвий діагноз встановлюють на основі клінічної картини: проноси, виснаження, нервові явища і результатів гельмінтокопрологічних досліджень за методом Фюллеборна, Дарлінга. Після загибелі тварин діагностику хвороби здійснюють під час розтину трупів і виявленні в товстому відділі кишечника паразитів.

Лікування та профілактика.

З лікувальною метою застосовують нілверм, тіабендазол.

Для профілактики основних нематодозів м'ясоїдних тварин необхідно щоденно вичищати клітки і загони від екскрементів; лисиць і песців слід утримувати у клітках з трохи піднятою сітчастою підлогою; не можна допускати на територію звіроферм бродячих собак; вогнем паяльної лампи слід знезаражувати залізні частини кліток і ошпарювати окропом їх дерев'яні деталі.