109. Психолого-педагогічні проблеми статевого виховання

Розглядаючи стать як біосоціальна властивість людини, можна припустити, що статеве виховання дитини здійснюється в процесі його статеворольової соціалізації, яка є невід'ємною частиною загального процесу соціалізації, яка, як відзначає Арутюнова Л.А. включає в себе три компоненти: розвиток уявлень про себе, як про представника певної статі, виникнення статеворольових уподобань та ціннісних орієнтацій, а також форм поводження, що відповідає підлозі ". Провідними механізмами статеворольової соціалізації можна вважати родову ідентифікацію і статеву диференціацію.

Статеве виховання можна розглядати як комплекс виховних та освітніх впливів на дитину, спрямованих на оволодіння їм нормами поведінки, властивими представникам його статі. Завдання статевого виховання - сприяти гармонійному розвитку підростаючого покоління, повноцінному формуванню статевої поведінки та дітородної функції, сприяти зміцненню фізіологічних і моральних основ шлюбу і сім'ї.

Проблеми статевого виховання було б неправильно зводити тільки до сфери сексуальних відносин. Завдання статевого виховання охоплюють все коло проблем статі, статевих відмінностей і статевої поведінки. Сексуальна просвіта представляє собою невід'ємний, але не єдиний компонент статевого виховання.

Для постановки та вирішення проблем статевого виховання принципове значення має визначення понять "стать" і "секс". Так, під статевими відмінностями розуміються специфічні особливості живого організму, пов'язані з його приналежністю до того чи іншого полу; під статевими стереотипами маються на увазі характерні для кожної статі особливості поведінки і т.п. Вкорінене в мові поняття "секс" прийнято для позначення специфічних відносин між статями, що виражаються у власне статевих відправленнях. Поширена в суспільстві ставлення до сексуальних контактів як до чогось низинному призвело до того, що у свідомості окремих людей поняття "секс" стало асоціюватися з пороком і розпустою, що безумовно невиправдано.

Проблема статевого виховання неповнолітніх та молоді в Україні набуває все більшої актуальності. Вона зумовлена рядом причин: зростає кількість захворювань, що передаються статевим шляхом, ВІЛ-інфекція, СНІД, не меншає кількість абортів серед неповнолітніх, поширюється дитяча проституція. Проблема ускладнюється й тим, що збільшується число дітей, які вживають алкоголь, наркотичні речовини, це негативно позначається не тільки на їхньому стані, а й на їхній моральності, призводить до правопорушень, вчинення зґвалтувань та інших злочинів.

Усе це можна пояснити, насамперед, невмінням молоді стежити за своїм сексуальним здоров'ям і поганою обізнаністю з питаннями сексуальної культури.

У зв'язку з цим актуальним у системі навчальної та виховної роботи загальноосвітньої школи, вищого навчального закладу залишається здійснення статевого виховання і сексуального просвітництва. Ці проблеми турбують сьогодні як науковців, так і суспільство в цілому.

Логічним продовженням поставлених завдань стала концепція превентивного виховання дітей та молоді, розроблена Академією педагогічних наук України, мета якої полягає в досягненні відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних вчинків соціального оточення.

Тому на сучасному етапі формування мотивації у неповнолітніх та молоді до здорового способу життя взагалі та сексуальної культури зокрема - безумовно, складне педагогічне завдання, що потребує більш детального дослідження з приводу розуміння змісту цього поняття та розробки ефективних методів та способів формування, розвитку нових технологій виховання.