119. Психологія педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Спілкування виконує не тільки пізнавальну функцію, а й виступає своєрідним практичним людинознавством, оскільки за його допомогою особистість пізнає не тільки іншу людину, а й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності; обмін ролями; співпереживання; самоутвердження; регулювання спільної діяльності; спонукання особистості до дії та взаємодії.

Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, — досить складний феномен, який потребує творчого підходу. Виходячи із логіки навчально-виховного процесу, професійне спілкування має певну структуру, яка включає такі етапи:

1) моделювання, очікуваного спілкування з окремими вихованцями або дитячим колективом. Його здійснює педагог завчасно на основі знань особливостей фізичного і соціально-психічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей прояву його характеру, обізнаності з рівнем розвитку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окремого вихованця або всього колективу.

2) організація початкового етапу спілкування потребує швидкого залучення вихованця, особливо дитячого колективу, до процесу безпосередньої взаємодії. Інколи цей етап називають "комунікативною атакою". Головне, щоб організація здійснювалась через конкретну діяльність і спрямовувалась на діяльність, яка викликає в учнів інтерес;

3) керівництво спілкуванням у педагогічному процесі передбачає підтримання ініціативи вихованців у спілкуванні, внесення необхідних корективів, врахування соціальних умов, віку вихованців, їхніх індивідуальних особливостей, заохочення до активного спілкування;

4) аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення проведеної роботи з раніше визначеними завданнями, виділення і аналіз допущених помилок, обдумування шляхів і засобів подолання виявлених помилок у майбутньому.

120. Педагогічне оцінювання та оцінка учнів

Питання оцінювання навчальної діяльності учнів у практиці роботи переважної більшості вчителів залишаються буденною справою, що зводиться до механічної роботи: сформулювати запитання або визначити інші види контрольних завдань з раніше опрацьованого учнями навчального матеріалу, отримати відповіді, певним чином оцінити їх — от і вся "процедура". Насправді ж процес контролю й оцінювання навчальної діяльності з психолого-педагогічного погляду є досить складним феноменом.

Система контролю навчальних досягнень учнів передбачає реалізацію таких основних функцій:

— навчальної — поліпшення якості знань та умінь учнів;

— виховної — формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності;

— розвивальної — розвиток волі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності й самостійності;

— діагностичної — визначення видів знань та умінь, їх якісних характеристик, властивостей і рівнів оволодіння ними учнями відповідно до поставлених цілей;

— коригувальної — виявлення прогалин і помилок у знаннях і вміннях учнів, з'ясування причин їх виникнення;

— прогностичної — передбачення шляхів розроблення методики навчання предмета загалом, його результативності у варіативних умовах;

— стимулювально-мотиваційної — сприяння формуванню адекватної самооцінки, виникненню бажання вчитися.

В.О. Сухомлинський розглядав процес оцінювання навчальної діяльності вихованців у широкому контексті виховання всебічно розвиненої особистості. "Специфіка роботи вчителя така, — писав педагог, — що він постійно оцінює роботу своїх вихованців. Характеризуючи якість знань, а значить і якість праці, оцінка має яскраво виражений моральний смисл. У ній закладений стимул, під впливом якого в дитини повинне утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою. Завдяки оцінці дитині має бути не байдуже, якою людиною її вважають люди — працьовитою чи недбайливою. Цей вплив оцінки стає виховною силою тільки за тієї умови, коли оцінка гармонійно зливається з внутрішніми духовними силами дитини. Оцінка стає в руках учителя інструментом виховання, якщо вона пробуджує дитяче бажання вчитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за небажання. Ще гірше, коли незадовільна оцінка ставиться дитині за невміння вчитися: звикаючи до думки, що вчитель вважає її ні до чого не здатною, дитина обманює, лицемірить. Невміння, якщо вчитель не поставився до нього як до маленького лиха, породжує велике лихо — лінощі, недбайливість".

Розвивальна функція потребує спрямування контролю на формування самостійного творчого мислення вихованців, умінь систематизувати, узагальнювати й використовувати набуті знання у практичній діяльності в нестандартних ситуаціях, готовності виявляти творчий підхід до власної діяльності. Між навчанням і розвитком є взаємний зв'язок. Навчання активно сприяє розвитку особистості школяра і в той же час використовує результати розвитку для досягнення подальших успіхів у пізнавальній діяльності. Отже, контролюючи й оцінюючи навчальну діяльність учнів, учитель підвищує не лише рівень їхніх знань, а й рівень інтелектуального розвитку.

Діагностична та коригувальна функції контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів передбачають виявлення прогалин у знаннях учнів. Процес опанування навчальним матеріалом з конкретної дисципліни в системі шкільного навчання має форму концентричної спіралі. Рівень і якість засвоєння навчального матеріалу на нижчому рівні є передумовою розуміння наступної порції наукових знань.

Прогностична функція контролю полягає у передбаченні шляхів, засобів і методів організації навчальної діяльності вчителя й учнів у контексті вирішення освітньо-виховних завдань. Контролюючи та аналізуючи діяльність учнів, учитель має змогу передбачити, спланувати, спроектувати подальші кроки власної діяльності та діяльності учнів, спрямовані на створення оптимальних психолого-педагогічних умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу з метою поліпшення знань, умінь і навичок учнів, їхнього інтелектуального розвитку. Об'єктивна оцінка результатів навчальної діяльності учнів дає можливості для пошуків ефективних форм і методів навчання, переосмислення і зміни тих чи тих методів, засобів, організаційних форм пізнавальної діяльності, визначати інтелектуальні потенції кожного вихованця, моделювати своєрідну програму успішності опанування навчального матеріалу і розвитку учнів класу взагалі та конкретного вихованця зокрема.

Стимулювально-мотиваційна функція контролю й оцінювання навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляються в бажанні особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це зумовлено ще й тим, що в процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища й процеси.

Психологічно значною мірою якраз за допомогою оцінки здійснюється соціальний вплив на діяльність особистості. Тому практично дуже важливо правильно її організувати, теоретично — розкрити її тонкий і лабільний механізм.

Великого значення стимулюючій ролі оцінки в навчальній діяльності учнів надавав В.О. Сухомлинський. У праці "Сто порад учителеві" він писав: "...я ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через ті чи інші умови, обставини опанувати знання. Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість — ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє.