Композиція

« Слово…» має вступ, основну частину та закінченні. У вступі безіменний автор роздумує, в якій манері описувати події. Основна частина – це кілька оповідань: про виступ Ігорової дружини, похід, битви з половцями та про події, пов’язані з поразкою русичів: « золотий сон» Святослава, « плач Ярославни», втеча Ігоря з полону. Кінцівка – величання Ігоря, князів та дружини.

Особливістю композиції « Слова…» є недотримання хронологічної послідовності в розповіді. Автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле чи переносить думкою в інші місця ( Київ, Путивль) або ж розмірковує над причинами та наслідками подій, веде суперечку, радить.

Образи

Образ природи. Центральний образ « Слова…» - Руська земля.

Образ Ігоря. Головний персонаж твору – руський князь, який любить свою Батьківщину і без вагань готовий віддати за неї своє життя. Ігор Святославович чесний та відкритий, гордий і відважний. Зневажає смерть, а полон – найбільша ганьба. Але він необачний, надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію.

Образ Святослава. Великий грізний київський князь, видатний полководець – розгромив орди половців. Видатний державний діяч, справжній патріот і благородна людина. Картаючи Ігоря та Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, звертається із закликом до інших князів помститися за Руську землю. Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою.

Образ Ярославни. Єдиний жіночий образ « Слова…», глибокий ліризм та моральна краса якого роблять його неповторним. У невтішнім горі Ярославна благає сили природи послабити муки не лише свого мужа, вона клопочеться й про інших воїнів-русичів.

Образ автора. Він всебічно освічена і вельми обдарована людина, яка добре знала усну народну творчість, історію, географію, розумілася на політиці та військовій справі. Він не лише митець, а й пристрасний громадянин, палкий поборник єдності руських земель.

Жанр

У « Слові…» проза переплітається з поезією. Твір промовляли речитативом у супроводі гуслів. Сучасні дослідники відносять « Слово…» до жанру поеми.

Повість минулих літ

Повість минулих літ — літописне зведення, складене у Києвіна початку12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиряНестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиряСильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість минулих літ» — перша у Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.