Олександр Довженко Повість «Зачарована Десна»

Перший спогад про твір знаходимо у щоденниковому записі від 5 квітня 1942 року. Робота тривалапротягом 14-ти років. «Автобіографічне кінооповідання» - таке жанрове визначення творові дав автор.Спогадє основною формою змалювання життя, композиційним засобом для висловлення різноманітних вражень. Повість двопланова: перший план – основна сюжетна лінія – дитинство Сашка. Другий план – ліричні відступи зрілого майстра, в яких філософськи осмислення процес художньої творчості, красу людської праці, взаємозв’язок природи та людини. Стильовий почерк автора – романтично забарвлений, лірично-поетичний, закорінений у національний епос і водночас реалістичний у зображенні побутових деталей. Основний лейт-мотив повісті – це гімн людині праці, її духовному багатству й красі, безмежному терпінню. Через увесь твір проходить думка, що митець може сформуватися тільки пізнавши історію свого краю, старовинні традиції та звичаї, ввібравши в душу морально-етичні ідеали, життєві цінності, культуру рідного народу. Одна з головних тем творчості Довженка – змалювання роду, сім’ї, де засівалися перші зерна добра і людяності, оптимізму й гумору, любові до батьків і шанобливе ставлення до людей праці. Прадід Тарас часто брав малого Сашка на руки й розповідав про Десну, трави, таємничі озера. Його «руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро». Саме дід Тарас ввів малого онука у чарівний світ природи, розкрив перед допитливим хлопчиком її таємниці, навчив відчувати красу. Дід Семен часто читав і розповідав казки, любив гарну бесіду і добре слово, був «добрим духом лугу і риби», «розмовляв з усім живим, що росло і рухалось навколо». Він завжди з любов’ю і теплом відгукувався про людей. Прабаба Марусина була малесенька й прудка. «Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі». Автор жаліє й співчуває до долі цієї багатостраждальної селянки. Батько письменника – Петро Семенович. Це внутрішньо інтелігентна людина, чия духовна краса була виявом етичної культури всього трудового народу. Він любив землю і був добрим хліборобом. («Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий»). Він був взірцем людської досконалості, виразником і носієм народної моралі: «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів – він годивсь на все». Батькові довелося поховати дванадцять дітей, що померли від пошести. Мати мала великий вплив на формування характеру сина, становлення його як митця-громадянина. Вона – невсипуща селянка-трудівниця. («Нічого в світі так я не люблю. Як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка росиночка, ото мені радість, - любили проказувати вона»). Дядько Самійло мав особливий талант: «Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, - легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша». Природа в повісті – одухотворена . все в ній живе, промовляє, виконує якусь функцію. Десна – ріка життя, символ рідної України для Довженка.