« Я ( Романтика)»

Жорстокість і насильство нічим, навіть найвищою, найблагороднішою метою, виправдати не можна. Це робить людину звіром, бездуховною істотою. У новелі , що, за словами О. Білецького, « силою своєю не маю собі аналогів у новітній прозі», М. Хвильовий немов роздумує: як могло так статися, « що свята мета, заради якої проливалася кров, творилося насильство, починає тьмяніти, набухати кров’ю невинних; чому мати змушена притулятися до згаслого серця свого блудного сина, який заплутався на трагічних дорогах революції, вичерпався морально, зневірився і в розпачі піднімає руку на свою матір - Україну, котра породила його, котра прощає йому цей смертний гріх?»

Новела надрукована у 1924 році з присвятою « Цвітові яблуні», тобто М. Коцюбинському. І не випадково. Адже шукання Хвильового почалися там, де закінчилися шукання Коцюбинського.

Головний герой твору – чекіст. У нього особлива функція. Історія людства – це « темна історія цивілізації», яку творить « обивательський хлам». Чекісти для жителів міста – втілення інквізиції, яка має силу, щоб диктувати закони життя. Необхідно очистити землю від « майже невинного обивательського хламу» - і відкриється шлях до « загірної комуни». Саме таке завдання стоїть перед героєм твору – « солдатом революції», впевненим, що не схибить у відповідальніший момент.

Новела складається із своєрідного « прологу», який має ввести читача у складний психолого - настроєвий світ, і трьох частин. В основі прологу – розмова матері з сином напередодні грози. Все мовби готується до зіткнення двох гроз: природної і соціальної. Наступні три розділи – це життя у фронті соціальної грози. Три частини – три різні ситуації на фронті і три різні душевні стани героя. Динаміка їх одна й та сама: все рухається до Апокаліпсису. Прийнято говорити про роздвоєність свідомості героя. Але й інші персонажі новели (мати, Тагабат, дегенерат, Андрюша, голова чорного трибуналу) – « все це різні « кінці душі» одного й того самого романтичного « Я». Кожен з персонажів – це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини, яка успадкувала первісні інстинкти і водночас здобутки цивілізації.

Найскладніша ділянка душі головного героя новели – та, де поєднується кодекс чекіста і ще не втрачена людська сутність ( « Я – чекіст, але я і людина»). Поставлений перед неминучим вибором між синівським та революційним обов’язком , герой твору робить фатальний вибір. У третьому розділі з’являється образ « мертвої дороги», яка пролягає серед « мертвого степу».

Сліпа віра в абстрактну ідею, беззастережне служіння їй призводять до знищення одвічних загальнолюдських ідеалів, зречення всього людського, руйнування особи.

Юрій Яновський

( 1902 – 1954)

О. Гончар: « Поет людської чистоти», « почувалось, що при всій делікатності й зовнішній мовби поступливості є в цій людині … метал гідності й гордості народної, внутрішній запас некрикливої мужності, благородства. Почувалося, що таку натуру не зламає ніщо…»

Новела « Подвійне коло» ( з роману в новелах « Вершники»)

Роман у новелах «Вершники» створено на новій ідеологічній основі, у ньому закладено інше бачення революційних подій. Роман складається з восьми новел. У своїй сукупності вони передають панораму подій громадянської війни. Головними серед них авторові бачаться події періоду, де задіяні не зовнішні сили – французи, греки, а сили, що представляють розшароване українське суспільство. Тому твір починається новелою « Подвійне коло», в якій протистояння досягає апогею: в степу над Компаніївкою воюють одне з одним не просто загони, а різні ідеології.

У кривавому двобої зійшлися четверо братів Половців: білогвардієць Андрій, петлюрівець Оверко, махновець Панас, а перемагає старший Іван – командир червоного полку: « рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс». Автор досягає високої психологічної напруги, зображуючи не хід баталій, а словесну дуель між братами.

Природа у новелах відіграє важливу роль, адже вона змінюється до і після кожного злочину. Це спонукає читача замислитися над тим, що братовбивство і кровопролиття – страшний гріх, а сили природи умовно карають цих нелюдів за те, що відбирають одне в одного найдорожче – життя. Деякі деталі є символічними, наприклад, дощ ( символ очищення від усякої нечисті).

У романі зустрічається велика кількість « хвалебних од» на честь комуністичної партії, Леніна, Сталіна. Це – данина часові. В романі поєднано ознаки народної думи, героїчної поеми, новелістичного роману.