5.3 Контекст та його види.

Контекстом називається оточення мовної одиниці, в якому реалізуються або виявляються її властивості. Розрізняють два види контексту: екстралінгвістичний (ситуативний) та лінгвістичний (мовленнєвий).

Ситуативний контекст - це екстралінгвістичні умови, в яких відбувається акт комунікації. У різних ситуаціях одне й те ж висловлення може мати різний, і навіть протилежний смисл (наприклад, фраза «Який молодець!», адресована учневі, котрий приніс додому двійку).

Лінгвістичний контекст - це сукупність формально фіксованих умов, за яких однозначно виявляється зміст певної мовної одиниці (випускний бал :: заліковий бал). Лінгвістичний контекст зменшує полісемію й омонімію, але водночас він здатний звужувати значення слова.

Тема 6. Мовні тропи та стилістичні фігури, фонічні засоби мови План:

6.1.Поняття та значення мовних тропів.

6.2.Різновиди мовних тропів.

6.3.Явище стилістичних фігур.

4. Фонічні засоби мови.

6.1.Поняття та значення мовних тропів.

Зображальні засоби мови, що створюються при вживанні слів та виразів в образно-переносному смислі, називаються тропами. Тропи виникають у наслідок перенесення назви з одного предмета (денотата) на інший, тобто заміни прямого значення на переносне. Нагадаємо, що пряме значення - це значення узуальне (звичайне), об'єктивно-мовне. Переносне значення - контекстуальне (визначається контекстом), незвичне, індивідуально-авторське, емоційно-образне.

Перенесення назви, або перейменування, може відбуватися на різних підставах, а саме:

• за схожістю, подібністю властивостей й ознак одного предмета іншому - метафоризація;

• за суміжністю на основі внутрішнього або зовнішнього зв'язку між денотатами - метонімія;

• за ознакою кількісного співвідношення - синекдоха (різновид метонімії).

6.2.Різновиди мовних тропів.

Метафора - це троп, заснований на схожості позначуваних об'єктів. Метафору ще називають прихованим або згорнутим порівнянням. Власне порівняння - це стилістичний прийом, заснований на частковому уподібненні двох предметів (або їхніх властивостей), що належать до різних класів, у результаті чого увиразнюється сприйняття першого з них. Порівняння обов’язково має двочленну будову: 1) те, що порівнюється, і 2) те, з чим порівнюється. У метафорі перший компонент порівняння (суб’єкт), звичайно, випускається, але завдяки імплікації його можна відновити і трансформувати метафору в порівняння.

Мовні метафори розрізняються як за структурою, так і за функцією. Структурно прості метафори реатізуються переважно в простому словосполученні Метафора розгорнута, або поширена - це низка взаємопов'язаних простих метафор, що доповнюють одна одну для створення єдиного образу.

За функцією метафори поділяються на загальномовні (фініш року, час летить і под.) та індивідуально-авторські. У лексикології виділяють також метафори лексичні (стерті, мертві), що втратили свою образність і виконують лише номінативну) функцію, тобто вживаються в прямому значенні (крило літака, сонце сідає). Для лінгвостилістичного аналізу інтерес становлять лише індивідуально-авторські метафори.

На основі метафоризації слів виникають інші види тропів, зокрема ˗ гіпербола, тобто навмисне перебільшення зображуваного з метою його увиразнення.

Метонімія - це перенесення назви з одного предмета на інший на основі їхньої суміжності. Така суміжність існує в різних реальних відношеннях між предметами - просторових, часових, логічних, ситуативних - і може виявлятись у зв'язках між матеріалом і виготовленою з нього річчю, між місциною та її мешканцями, між процесом і його результатом, між дією та знаряддям тощо.

Різновидом метонімії є синекдоха - перенесення назви з цілого на частину або із загального на часткове. Найпростіший приклад синекдохи - вживання однини замість множини чи навпаки. Складніші випадки, коли назва частини виступає замість назви цілого, родова назва замість видової, а видова замість родової.

Крім зображальних засобів, якими є тропи, у художньому мовленні активно використовуються засоби виражальні, які називаються стилістичними фігурами. Це особливі синтаксичні звороти, що посилюють виразність висловлювання завдяки незвичності синтаксичної побудови.