4.2.Естетична функція мови

У процесі свого суспільного функціонування мова використовується з різним призначенням, але насамперед вона служить засобом спілкування, передачі інформації про дійсність ˗ комунікативна функція ˗ і засобом формування й організації знання про світ - когнітивна (пізнавальна) функція Це функції базові, первинні, однак своє призначення мова здатна виконувати при взаємодії різних функцій, серед і похідних, вторинних. Часткові функції виявляються в конкретному мовленнєвому акті, основними компонентами якого є мовець, адресат і саме повідомлення - текст.

Зрозуміло, що більшість засобів мови пристосована до виконання головної ролі - передачі інформації. Разом з тим, мовець може виразити в тексті самого себе, власне ставлення до повідомлюваного, а також спрямувати своє висловлення на співбесідника, певним чином вплинути на нього. Якщо для передачі інформації використовуються речення розповідні, то для реалізації імпресивної, або волюнтативної функції - впливу на волю й поведінку адресата - застосовуються речення спонукальні. Так само, для виявлення почуттів та особистості мовця, тобто реалізації експресивної, або емотивної функції, призначені, насамперед, вставні слова і словосполучення.

4.3. Функціональна спеціалізація мови

Функціональна спеціалізація мови не обмежується інформуванням, волевиявленням чи вираженням суб'єктивної модальності. Інакше як пояснити наявність одиниць, здатних передавати звичний смисл у незвичний спосіб, наприклад, фразеологізмів.

На відміну від побутової фрази, у поетичному тексті навіть про буденні речі говориться по-новому, незвично, оригінально, мистецьки. А головне - він не лише змінює уявлення адресата про дійсність, але й здатен викликати естетичне ставлення до повідомлюваного. Спрямованість мовних засобів на індивідуалізацію вираження називається естетичною функцією мови. Ця функція реалізується переважно в художньому (поетичному) мовленні. З здругоо боку - у поетичному мовленні переважно реалізується естетична мовна функція.

4.4.Словесний образі його структура

Мовні одиниці самі по собі образності не мають, вони співвідносяться із дійсністю як знаки. Спілкуючись, ми намагаємося висловлюватися так, щоб нас зрозуміли правильно, однозначно, і це є загальною комунікативною стратегією практичного мовлення. У мовленні художньому метою автора є не стільки однозначність, скільки оригінальність висловлення, яка досягається передовсім образним вживанням слів. Власну потребу отримувати нову інформацію людина може задовольняти. або одержуючи її безпосередньо із довкілля, або рекомбінуючи елементи попередніх вражень за допомогою творчої уяви. Однак позитивні емоції може викликати (і це підтверджено психологічними дослідами) лише помірний ступінь новизни, коли нове оптимально поєднується з відомим. Несподіваність і незвичність мають виділятися на фоні певної норми спільних ознак, які зближують новий об'єкт з іншими спорідненими.

Мовна образність виникає за умови особливого поєднання, семантичного зв’язку між мовними одиницями, коли експонент (форма) одного мовного знака асоціюється із значенням (змістом) іншого. Ширшим за поняття словесного образу є поняття образу художнього, під яким розуміють певну модель дійсності, що відновлює отриману з реальності інформацію в новій сутності. Образ є формою відображення дійсності мистецтвом, він створюється в світлі естетичних ідеалів митця за допомогою його творчої фантазії.

Система художніх образів здатна конструювати модель реальності по-різному, залежно від функції, яку образ переважно виконує в межах певного художнього методу. Серед цих функцій назвемо такі:

• функція дзеркальна ˗ образ копіює реальність;

• функція лакувальна ˗ образ приховує, маскує реальність;

• функція деформування ˗ образ руйнує реальність;

• функція симулювання ˗ образ заміщує реальність, стає важливішим за неї;

• функція дублювання ˗ образ імітує реальності.