Комплексний лінгвістичний аналіз художнього тексту

1.Висунення гіпотези теми та ідеї твору.

2.З’ясування контекстної семантики слів. Функціональний аналіз образних та експресивних засобів.

3.Виділення мікротем. Визначення мікротеми, семантичної домінанти твору.

4.Виявлення основних смислових опозицій. Формулювання діалектичної суперечності твору - контрасту чи конфлікту.

5.Підтвердження, доповнення чи спростування попередньої, початкової гіпотези теми та ідеї.

Методичні рекомендації до комплексного аналізу

1. Пам’ятаємо, що тема твору є інваріантом фактуальної інформації тексту - референційної частини СГГ. Як узагальнена основа змісту художнього твору вона практично зводиться до формули Що - Де - Коли. У ній передусім з’ясовується, Що є об'єктом опису, розповіді чи роздуму в творі. Окреслення об'єкта може доповнюватися, конкретизуватися просторовими (Де) та часовими (Коли) характеристиками.

Ідея твору виводиться з концептуально-підтекстової інформації - модальної частини СІТ. Як глибинна образно-емоційна суть твору вона може бути твердженням або запереченням (найчастіше морально-етичного плану) у формі стислого вислову, сентенції (іноді задекларованого автором).

Логічний зміст речень на позначення теми та ідеї має бути конкретним і зрозумілим. При їх формулюванні не слід безпідставно вводити абстрактні категорії, а також вживати слова з переносним значенням. Недоречно використовувати віддієслівні іменники зображення, змалювання, оспівування, засудження і под., що мають мовленнєво-психологічний, а не тематико- концептуальний зміст.

2.Описуємо контекстуальну (індивідуально-авторську) семантику стилістично забарвлених елементів. З’ясовуємо вид тропа чи фігури та їхню стилістичну функцію: дескриптивну, емотивну, оцінну, характерологічну. Для характеристики фігур належить трансформувати емфатичну конструкцію в стандартну, експресивно нейтральну; наголошений компонент виділити, напр.: Погас осінній день <Осінній день погас - інверсія.

Враховуємо, що в плані вираження найважливішими є маловживані слова та слова, сполучені незвично; у плані змісту найсуттєвішими є повторювані значення. Встановлюємо надмірності деяких лексем і на цій підставі робимо припущення, що весь художній текст організовано навколо відповідних понять.

3.Мікротема - це спільна смислова ознака, що об'єднує кілька мовних елементів. Вона являє собою тематичне поле, тобто лексичний ланцюжок з родового поняття (стрижневого слова) та тематичних слів, пов'язаних між собою різними парадигматичними відношеннями: синонімічними, родовидовими, семантико-тематичними, антонімічними.

Мікротеми можуть формуватися в макротему на основі двох основних принципів розгортання СІТ: смислової аплікації та смислової опозиції. Визначивши логічні зв'язки між мікротемами (накладання, опозиції, причиново-наслідкових відношень тощо) та беручи до уваги композиційне розміщення тематичних слів (сильні позиції, конвергенція), встановлюємо семантичну домінанту твору.

4.Виявляємо головні антиномії, антитези, протиставлення у смисловій системі мікротем. Визначаємо спосіб їх розв'язання. Формулюємо основну внутрішню суперечність твору.

Пам’ятаємо, що мінімальна фабула полягає в переході від одного стану рівноваги до іншого. Типовий оповідальний текст починається з певного стабільного становища - теза, яке згодом порушується дією якоїсь сили - антитеза Виникає нерівновага, однак дією протилежної сили рівновага відновлюється - синтез. Новий стан речей є подібним, але не тотожним попередньому, первинному. До складу оповідання входять епізоди двох типів: такі, що описують стан (рівноваги або нерівноваги), і такі, що описують перехід від одного стану до іншого.

Додаток 5