Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Технология пластмасс.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
8.73 Mб
Скачать

Акцептори

В якості акцепторів використовують метали, окислення перехідних металів низької валентності. Вони захищають полімер від дії кисню повітря в процесі переробки. Для захисту полімеру від світла використовують світлостабілізатори, дія яких основана на фотохімічній активності входячих компонентів.

В деяких випадках продукти реакції напр. ПВХ, являються прискоренням реакції розкладу.

Такі речовини як з’єднання барію,плюмбуму (стеорати) пов’язують виділяючися НCl і т.ч. зменшують каталітичну дію HCl на деструкцію ПВХ. Знизити швидкість окисних процесів, що протікають в процесі деструкції можна також за рахунок зміни в’язкості, яка в свою чергу досягається введенням добавок і шляхом механо-хімічної дії на полімер.

Стабілізатори вводять в розплав полімеру в ході його переробки в конкретний виріб, але можна і вводити їх також на стадії полімеризації.

В якості стабілізаторів використовують органічні речовини з М не більше 300.

В останній час в якості стабілізаторів використовуються також і ВМЗ. Але вони не знайшли досить широкого використання через складність поєднання і змішування з полімером.

Стабілізатори для ПВХ діляться на:

  • речовини, що добре адсорбують HCl і запобігають каталітичну дію;

  • нейтралізуючі речовини, що вступають в хімічну взаємодію з HCl;

  • це речовини, що володіють властивостями першої і другої групи.

До органічних стабілізаторів відносяться: меланін похідні мочевини, епоксидні з’єднання.

З неорганічних найбільш широке використання одержали:

  • силікат Na; NaCO3

  • силікат свинцю; PbCO3]

  • фосфат свинцю.

Металорганічні з’єднання частіше використовуються для стабілізації АБС – пластиків. Завдяки введенню металорганічних з’єднань в розплав АБС – пластика, вони запобігають деструкції і підвищують стабілізуючу дію на композицію. Найчастіше використовують з’єднання бром – бензолу, трьохокис сурьми. Використовують також органічні фосфати і епоксидіровані масла.

Лекція 25. Наповнювачі для виробництва полімерних матеріалів

Наповнювачі бувають:

  • мінеральні (скловолокно, вуглецеве волокно, тальк керрогени, борне волокно);

  • органічні (древесна мука, різні види органічних наповнювачів – конопля);

  • синтетичні (різні види синтетичних волокон).

При виборі наповнювача необхідно враховувати фактори, що впливають на властивості полімерного матеріалу, а також якість готової продукції.

До синтетичних волокнистих наповнювачів відносяться: поліпропіленові, поліамідні, полівінилспиртові, поліформальдегідні волокна.

Волокнисті синтетичні наповнювачі внаслідок наявності низького показника міцності та модуля пружності наближають одержані на їх основі композиції до металів та склопластиків. Не зважаючи на це, застосування композиційних матеріалів на основі синтетичних волокнистих наповнювачів обмежено по причині низького показника теплостійкості.

Введення наповнювача підвищує вихід ПМ, підвищують фізико-механічні показники, зменшують кількість зв’язуючого.

Також важливо який характер взаємодії полімеру і наповнювача, характер з’єднання з полімерною масою.

Для того, щоб вони дотримувались цих умов наповнювачі повинні мати волокнисту структуру і створювати в результаті наповнення свого роду каркас (скелет) даного виробу.

Для того, щоб понизити стираємість і збільшити твердість використовують молоте вапно, тальк, сілікагелі, кероген, горючі сланці.

Важливі властивості наповнювача – це його змащуваність полімером.

При наповненні волокнистим наповнювачем важливу роль має співвідношення довжини частини до діаметру. Для скловолокна ця величина від 100 до 1000.

Чим менший розмір частинок, тим більше його поверхня контакту з полімером, а звідси і міцніший зв'язок.

Наповнювачі не повинні розчинятися і розкладатися при даній температурі переробки, а також виділяти летучі продукти. Також не повинен виділяти з’єднання і речовини, які каталізують процес розкладу полімеру і не повинні володіти абразивною здатністю, або звести її до мінімуму.

Щоб створити науково-обосновані принципи рпри виробі наповнювача необхідно розграничити наповнювача і походження ПМ, і установити найбільш сприятливі умови поєднання полімеру і наповнювача. Для цього необхідно приділити у вагу:

  1. визначити умови для структури і дисперсності порошків, вибору оптимальної композиції наповнювач – полімер з метою реалізації потенціальних ФМП наповнювачів.

Приклад: наповнення ПЕ гідрофобною крейдою. Крейда оброблена ПАР. Для плівок – 10% мас., для труб – 15% мас., листів – 20% мас.;

  1. встановлення вимог до наповнювачів, які повинні забезпечити одержання виробів світлих і сірих тонів покраски;

  2. вибір вихідної сировини з врахуванням взаємодії наповнювача з полімерною матрицею;

  3. виявлення економічно – вигідних умов при виробництві наповнювачів;

  4. необхідно врахувати, що при виборі наповнювачів необхідно дотримуватися умов, що забезпечують високу міцність, яка найчастіше протиречить умові одержання гарного забарвлення світлих тонів.

Тому в момент змішування наповнювача і полімеру додають матируючі добавки. Крейда забезпечує білий колір, який використовують в вигляді тонко дисперсного порошку. При використанні азбесту колір полімерної композиції спостерігається від білого до чорного.

В залежності від кількості наповнювача в полімерній матриці полімерні матеріали можуть бути наповнені і високонаповнені.

До наповнених відносяться полімерні матеріали, в яких вміст наповнювача складає до 40% мас.

Високонаповнені від 40 – 70%.

Якщо склад наповнювача 80 ÷ 90% (мас) і такий полімерний матеріал одержується в процесі синтезу, то він носить назву норпіаст. Внаслідок такий матеріал одержав назву компанор, що розшифровується як: композиційний активаційно наповнений полімерний матеріал.