1.1 Характеристика обладнання будинку зв’язку

Пристрої зв’язку на залізничному транспорті об’єднуються у вузли та станції зв’язку. Вузлом зв’язку називають об’єднаний територіально та організаційно комплекс технічних засобів первинної мережі зв’язку з комутаційними станціями вторинних мереж електрозв’язку.

В залежності від місця розташування в мережі вузла та станцій зв’язку дають назву: центральний; дорожній; відділковий; дільничний або великої станції. Обладнання відділових вузлів зв’язку, як правило, розміщують в окремих технічних будовах і будинках зв’язку, що виконуються по типовим проектам. Пристрої зв’язку дільничних та великих станцій, регенераційних та підсилювальних пунктів, що обслуговуються розміщують в будинках постів ЕЦ або пасажирських та технічних приміщеннях станцій.

Для зручності експлуатації та зменшення капітальних витрат всю апаратуру вузлів зв’язку об’єднують та встановлюють в окремих приміщеннях. Апаратура аналогових та цифрових систем передачі, ввідно-комутаційне обладнання, що забезпечують організацію каналів та трактів первинної мережі зв’язку зосереджена в лінійно-апаратному цеху (ЛАЗ). В цьому ж приміщенні розміщують апаратуру оперативно-технологічного зв’язку та телеграфування.

Комутаційне обладнання автоматичних та міжміських телефонних станцій, прямих з’єднань, передачі даних встановлюють в окремих приміщеннях.

Д ля роботи апаратури зв’язку в основному потрібна електрична енергія постійного струму, яка забезпечується установками електроживлення (ЕЖУ) зображено на рисунку 1. Установка електроживлення є основною частиною електроустановки вузла зв’язку. Електрична енергія змінного струму від зовнішніх джерел (енергосистеми, електростанції) через пристрої електропостачання і лінії електропередач (ЛЕП) та трансформаторні підстанції (ТП) поступає на розподільні пристрої зв’язку і щит змінного струму (ЩЗС). Енергія необхідна для живлення певної групи апаратури зв’язку, поступає на відповідну установку електроживлення, де змінний струм перетворюється в постійний з необхідною номінальною напругою, стабілізується напруга та зменшується амплітуда пульсацій до допустимого рівня. Через струмо розподільні мережі (СРМ) отримані струми поступають на апаратуру, що розташована в різних цехах зв’язку. Електроживлення сучасної апаратури (цифрові системи передачі, телефонні станції з програмним управлінням) здійснюється від ЕЖУ або безпосередньо від джерел електроживлення через власні джерела вторинного електроживлення.

Рисунок 1 – Структура електроживлячої установки

Електроенергія необхідна для роботи освітлення та силового обладнання (СО) через СРМ подається від ЩЗС.

При відмові зовнішніх джерел живлення застосовують місцеві резервні електростанції (ДГА). Широко застосовуються в якості резервних джерел акумуляторні батареї.

1.2 Характеристика живлення підприємств зв’язку

Підприємства зв’язку відносяться до першої категорії споживачів електроенергії в частині забезпечення їх надійним живленням. В залежності від умов живлення від зовнішніх джерел електроустановок телефонних мереж класифікуються по групам IБ, IIА, IIБ і III.

До групи IБ відносяться електроустановки що мають повністю цілодобове забезпечення електроенергією з потужністю не менше 100 кВ*А. живлення відбувається від одного джерела по одній лінії. Коливання напруги не повинна перевищувати -10÷ +5%.

До IIА відносяться установки з не повним забезпеченням електроживлення. Ці установки повинні отримувати живлення від одного джерела потужністю не менше ніж 1000 кВ*А. або іншого потужнішого джерела що має часті коливання не більше -15÷ +5%.

До групи IIБ відносяться електроустановки, умови живлення яких таке саме як для груп IБ і IIА, але де живлення може подаватися цілодобово (не менше 16 годин без перерви).

До групи III відносяться установки що не забезпечуються зовнішнім живленням. Вони не отримують живлення взагалі або живлення з коливаннями більше чим -15÷ +5%.

Питання живлення повинно розширюватись на основі технічних умов , отриманих від місцевих електростанцій.

При цьому для типових споруд питання живлення вирішуються шляхом перевірки споживання електроенергії, що подається в ці споруди, і при необхідності подати відповідні рекомендації. Сумісність провідників та кабелю повинні вибиратись по найбільш допустимому струму навантаження, а потім перевіряться на допустиме падіння напруги, що не повинно перевищувати 3% від номінальної напруги. В вузлах зв’язку залізничного транспорту використовується міжміські вторинні телефонні станції, що працюють при напрузі 24В, та автоматичні телефонні станції, що працюють при напрузі живлення 60В. для живлення великих телефонних станцій, що споживають струми більше 50 – 60А, зазвичай використовують живлячі пристрої зібрані по схемі ЕПУ-60В, що зображена на рисунку 2, з можливими змінами та доповненнями

Рисунок 2 – Структурна схема пристрою живлення ЕЖУ-60В.

В таких умовах використовують пристрої типів ВУ, ВУК,ВУЛ на що розраховані на напругу 24В (для МТС та ЛАЗів) або 60В (для АТС).