6. Поняття про організаційні форми навчання. Класно-урочна система навчання, її особливості. Історія розвитку форм навчання.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Методи і форми навчання перебувають у діалектичному взаємозв’язку: методи реалізуються у формах, форми забезпечують організацію та існування методів. Будучи зовнішньою стороною організації навчального процесу, форми навчання органічно пов’язані зі своєю внутрішньою, змістовно – процесуальною стороною, тобто методи наповнюють форми навчання конкретним внутрішнім змістом.

Історично найбільш давніми формами і найбільш розповсюдженими були:

• індивідуальна

Головною вартістю індивідуального навчання є те, що:

• воно повністю індивідуалізує зміст, методи, темпи навчальної діяльності дитини (дає можливість врахувати особистісні особливості );

• має можливості для здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами діяльності учня;

• дозволяє своєчасно вносити необхідні корективи як у діяльність учня, так у діяльність учителя.

Недоліками індивідуальної форми є:

• учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно впливає на розвиток комунікативних умінь, процес соціалізації;

• є неекономічним, тобто не дає можливості охопити навчанням великої кількості дітей і потребує значних матеріальних витрат

• групова (ланкова, бригадна, кооперативно-групова, диферент.-групова). РОЗКРИТИ

- фронтальна.

“+”Фронтальні форми роботи – методично прості. Вони не вимагають від учителя якихось особливих технологічних умінь і навичок.

Вчитель має тут можливість постійно стежити за рівнем і якістю засвоєння знань, умінь та навичок кожним учнем та в індивідуальному порядку виправляти його помилки.

Фронтальне навчання сприяє формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків у класі, розв’язанню виховних завдань.

“–” по-перше, фронтальні форми роботи дуже екстенсивні. Адресуючи свій стимул класові, вчитель фактично не адресує його нікому конкретно. По-друге, вони зорієнтовані на можливості так званого “середнього” учня. Це, як відомо, обмежує поступ здібних учнів і зумовлює відставання слабших.

Класно-урочна система

Досвід організації масового навчання вивчив, узагальнив, а потім широко розповсюдив великий чеський педагог-гуманіст Ян Амос Коменський. У своїй праці “Велика дидактика” він науково обґрунтував нову систему навчання, яку згодом було названо класно-урочною. Вперше елементи даної системи було використано у братських школах України та Білорусії у ХVІ ст. Контури класно-урочної системи окреслив також німецький педагог-гуманіст Й.Штурм (1507-1589)–організатор першої класичної гімназії в Страсбурзі (Франція). Він уперше здійснив розподіл на десять класів,кожен з яких мав свою програму, окремого викладача, що стало праобразом для створення у майбутньому середніх шкіл.

Теоретично обґрунтована Я.А.Коменським класно-урочна система мала ряд принципових переваг над попередніми системами і тому стала провідною формою навчання в усіх школах світу.

Особливостями класно-урочної форми є:

• постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас);

• навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов’язаних, логічно завершених елементів (уроків);

• кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання);

• кожний урок присвячується лише одному предметові (монізм);

• уроки мають визначену тривалість, між уроками – перерви (тривалість);

• уроки постійно чергуються, тобто проходять за попередньо складеним розкладом (розклад);

• керівна роль належить учителю (педагогічне управління);

• застос. різні види і форми пізнавальн. ді-сті учнів, включаючи і домашні завдання (варіативність діяльності);

введення в педагогіку (крім термінів

Історія розвитку школи знає різні системи навчання, в яких перевага надавалась тим чи іншим формам навчання.

БЕЛЛ-ЛАНКАСТЕРСЬКА. В умовах гострої нестачі вчителів (Англія кінець 18- початок 19 ст.) вона дозволяла одному вчителю навчати 200-300 учнів різного віку. Вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших (до обіду-старші, після-молодші). В приватних школах "паблік скулз" навчалися діти аристократії.

На межі 19-20 ст., коли виникала необхідність давати різну за рівнем освіту представникам різних класів, німецький педагог Зіккінгер розробив ідею створення класів для дітей з різними здібностями -МАНГЕЙМСЬКА система.

Він запровадив 4 види класів: - основні - для дітей з середніми здібностями;

• для нездібних - які звичайно не закінчують школу;

• допоміжні - для розумово відсталих;

• класи іноземних мов - для найбільш здібних.

Недолік - грунтується на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

На початку 20ст. у США було зроблено спробу відмовитись від класно-урочної системи та організувати індивідуалізоване навчання - ДАЛЬТОН-ПЛАН. В її основі - вимога забезпечити кожну дитину можливістю працювати індивідуально (контракт із вчителем, учні не мали спільної класної роботи, навчальна програма розподілялася на кілька частин, вказувалась література, вказівки щодо опрацювання матеріалу, при потребі звертались до вчителя). Отже, інтенсивність та швидкість праці залежала від самих учнів.

У 20-х роках окремі риси Дальтон-плану були некритично запроваджені в українській школі (спроби поєднати його індивідуалістичність з методом проектів). Це знайшло відображення в БРИГАДНО-ЛАБОРАТОРНІЙ формі навчання. Навчальні завдання давали не окремим учням, а бригаді або ланці. Індивідуальний облік успішності кожного учня не вівся, бо за бригаду звітував бригадир.

Приблизно тоді ж у нашій школі використовували й МЕТОД ПРОЕКТІВ. Він виник у другій половині 19 століття у школах США і знайшов своє застосування у експериментальній школі Д.Дьюі. Суть в тому, що учні мали обрати для своєї роботи якийсь проект і навколо нього будувати всю пізнавальну діяльність. Вважалось, що це зможе забезпечити розвиток творчих ініціатив і самостійності учнів, сприятиме зв'язку із практикою. Недолік - різке зниження загальноосвітньої підготовки і рівня теоретичних знань.