8. Функції контролю знань, умінь та навичок у школі. Педагогічні вимоги до перевірки знань. Види, форми, методи перевірки знань.

Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання – невід’ємні елементи навчально-виховного процесу. Від таланту педагога правильно оцінити знання та вміння учнів, від його здатності створити на уроці ситуацію безконфліктності залежить багато: бажання учня вчитись, ставлення до предмета, стосунки з батьками, однокласниками. Контроль – перевірка, оцінка і облік ЗУН учнів.

Функції контролю: контролююча; управлінська; навчальна; виховна; діагностична; стимулююча; розвиваюча.		Педагогічні вимоги: - індивідуальний характер, системність контролю; - різноманітність форм; - всебічність; - об’єктивність; - диференційований підхід; - гласність; - доброзичливість.
Види	Методи		Форми
попередній; біжучий; тематичний; періодичний; підсумковий; самоконтроль	спостереження; усні; письмові; графічні; перевірка практикою; програмова; ущільнена		індивідуальна; фронтальна; групова; залік; екзамен.

Отже, контроль в навчальному процесі має виконувати такі завдання:

1. Виявляти обсяг і глибину знань;

2. Виявляти труднощі і помилки;

3. Отримати інформацію про самостійну роботу учнів;

4. Встановити готовність учнів до сприйняття нового матеріалу;

5. Перевірити ефективність методів і форм навчання.

9. Мета виховання. Характеристики виховного процесу. Його функції і найважливіші закономірності

Діяльність педагога спрямована на формування особистості молодої людини. Результати дістають відображення в особі вихованця, в рисах його особистості, в характері, в поведінці. Повноцінний розвиток особистості відбувається за умови, якщо виховання відображає вимоги суспільства, визначальну мету виховання.

Мета – це усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності, це наперед визначені (передбачені, спрогнозовані) результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Меті підпорядковуються всі компоненти: зміст, організація, форми, методи і методика виховання. Наприклад, якщо мета виховання – виховати слухняних рабів, то і методика буде відповідна, і наука буде використана для того, щоб виховати слухняних виконавців, які найменше думають, розмірковують.

Завдання виховання–це конкретизація мети виховання, що проявляється у часткових діях.

Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і надає його роботі осмисленості і цілеспрямованості.

К.Д.Ушинський - братися за виховання людини і не ставити певної мети так само дивно, як зводити споруду, не визначивши наперед, якою вона має бути.

Цілі виховання визначаються потребами розвитку суспільства, залежать від способу виробництва, темпів прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства.

▪ Сучасне звучання головної мети виховання – у державних документах.

Найвище призначення виховання-сформувати доскона­лу людину. Ідеали досконалої особистості у різних народів дуже схожі. Вони включають розум, красу, працелюбність, високі моральні якості, фізичну силу, витривалість, риси бор­ця за справедливість, тобто якості, які характеризують всебіч­но і гармонійно розвинену людину. Поняття всебічний означає розвиток людської особистості з усіх боків, всесторонньо; поняття гармонійний — гармонію усіх сторін, їх пропорційність, погоджену єд­ність. Традиційними складовими частинами виховання нази­вають розумове, фізичне, трудове, моральне й естетичне.

Розумове спрямоване на розвиток пізнавальних мотивів особистості, культури мислення, раціональної організації навчальної праці, озброєння системою знань основ наук, формування наукового світогляду.

Трудове формує працелюбну особистість, яка свідомо ставиться до праці, як життєвої потреби; учні засвоюють трудові уміння, залучаються до сучасних досягнень техніки, вчаться поводитися з різними інструментами, технічними пристроями, що створює передумови для підготовки школярів до праці в сучасному виробництві, а також до життя в суспільстві.

Моральне - формування моральних по­нять, суджень, почуттів і переконань, навичок і звичок пове­дінки, що відповідають нормам суспільства.

Фізичне вих. сприяє зміцненню здоров'я, повноцінному фізичному розвитку особистості, розвитку основних рухових якостей, гармонії тіла і духу, потреби у здоровому способі життя.

Естетичне виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вироблення умінь творити прекрасне у повсякденному житті.

Виховання – систематичний, цілеспрямований планомірний процес формування особистості у відповідності з природою і потребами самої особистості, колективу, суспільства.

Характеристики виховного процесу. Цілеспрямованість. Двосторонність Безперервність Неоднозначність результатів. Багатофакторність Комплексність, цілісність (розкрити)

Процес виховання має такі функції: виховання, самовиховання, перевиховання.

Самовиховання – це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення своєї особистості.

Тут потрібна висока педагогічна культура, вміння створити сприятливий морально-психологічний клімат, копітка робота з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень.

Виховання буде успішним, якщо воно дістане підтримку у свідомості особистості, у бажанні вдосконалюватись.

Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Шляхи і напрямки діяльності у процесі перевиховання:

• глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей;

• гуманне ставлення до особистості;

• об’єктивне ставлення;

• створення позитивних умов життя і діяльності вихованця;

• залучення до активної діяльності, яка б задовольняла інтереси;

• виокремлення і піднесення позитивних якостей особистості;

• педагогічний вплив в неафектному стані;

• необхідна умова – повага до наставника.

Найважливіші закономірності виховного процесу.

Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні зв’язки між елементами виховного процесу, реалізація яких сприяє ефективності даного процесу

1. Залежність характеру вихованця від умов життя і потреб суспільства.

2. Чим більше виховання спонукає до самовиховання, тим воно ефективніше.

3. Виховний процес тим ефективніший, чим значніший його вплив на внутрішню сферу особистості, чим більше він зачіпає, перебудовує потреби, мотиви.

4. Ефект. виховного процесу тим більша, чим більше він забезпечує єдність свідомості й поведінки, діяльності учнів.

5. Процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини.

6. Процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім’ї, громадськості.

7. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня.

Висновок