Застосування особистісних опитувальників дозволяє встановити:

- індивідуальну міру або кількісну міру прояву психічних властивостей особистості;

- їх інтраіндивідуальні взаємозв’язки, тобто зв’язки на рівні окремої особистості;

- інтеріндивідні зв’язки, дозволяють порівнювати між со­бою різних особистостей.

Ці зв’язки та взаємозв’язки, а також індивідуальна міра вираженості психічних властивостей і визначають своєрідність особистості, яка і є об’єктом психологічної діагностики. Мета психологічної діагностики - прогнозування поведінки особистості в різних сферах життєдіяльності /спілкування, трудова, профілактика і т.ін./.

За походженням та сферою застосування виділяють три класи рис:

1. Конституціональні риси /обумовлені властивостями організму, його конституцією і задають обмеження для максимально широкого класу ситуацій/.

2. Індивідні /обумовлені досвідом життєдіяльності в певних, відносно широких, соціально-нормативних ситуаціях/ - темперамент.

3. Особистісні /обумовлені внутрішньою роботою особистості над аналізом та прогнозуванням власної поведінки/.

В особистісних опитувальниках найбільш розповсюджені наступні форми питань (тверджень):

1. Питання, що передбачають відповіді типу «ні». Такі питання легко формулюються, звичайно зрозумілі, відповіді на них не утрудняють обстежуваних. Наприклад: «Ви ходите повільно і неквапливо?» Варіанти відповідей: «так»,«ні».

2. Питання, що передбачають відповіді типу: «так», «щось середнє», «ні». Додається непевна відповідь. Як правило, непевні відповіді неінформативні, а в опитувальниках із середньою категорією відповідей може актуалізуватися відповідна установка, що спотворює одержувану інформацію (див. про це далі). Використання такої форми питань пов'язане з тим, що в деяких досліджуваних виникає дратівливість, відмовлення від роботи в тому випадку, коли їх змушують відповідати тільки ствердно або негативно. Наприклад: «Я завжди здатний строго контролювати прояв своїх почуттів». Варіанти відповідей: «так», «щось середнє», «ні».

Принцип конструювання тестів на основі емпіричного виявлення деяких психологічних ознак дозволяє диференціювати релевантні критеріальні групи від контрольних.

3. Питання, що передбачають відповіді типу «правда-неправда», або так звані альтернативні завдання. Власне кажучи вони мало відрізняються від дихотомічних («ні»). Наприклад: «Я ненавиджу втискуватися в переповнений автобус». Варіанти відповідей: «правда», «неправда».

4. Питання, що передбачають відповіді типу «подобається-не подобається» (одне слово або фраза). Така форма питань використовується рідко.

5. Питання, що передбачають відповіді за рейтинговими шкалами. До питань додаються шкали: скажімо, 7-бальна з крайніми значеннями «завжди» і «ніколи». Основні проблеми, що виникають при такій формі питань, зв'язані з різним розумінням обстежуваними термінів, що вказують на частоту, і можливістю появи установки на «крайні» відповіді. Наприклад, «У присутності підлеглих я намагаюся показати свою перевагу». Варіанти відповідей: «завжди», «дуже часто», «часто», «від випадку до випадку», «рідко», «дуже рідко», «ніколи».

6. Питання, які передбачають відповіді, що є варіантами «та-утрудняюся ні». Це можуть бути такі відповіді, як «ніколи», «согласен-ні уверен-ні згодний» і т.п. Підбор того або іншого варіанта обумовлюється значеннєвими особливостями питання (твердження). Наприклад, «Бувають періоди, коли мені важко удержатися від жалості до самого себе». Варіанти відповідей: «часто», «іноді», «ніколи».

7. Питання, що передбачають відповіді на основі вибору з декількох запропонованих обстежуваному розгорнутих висловлень. Як правило, це завершальна пропозиція фрази, одну з яких і необхідно обрати. Використовуються два, три і більш варіанти вибору.

Одержувані за допомогою особистісних опитувальников дані приводяться у вигляді кількісних оцінок, що у багатомірних шкалах, як правило, перетворюються в різного типу стандартизовані показники. Результати для наглядності можуть бути представлені, наприклад, у виді «профілю особистості» або «дискограми».

Ефективне використання тесту залежить від врахування багатьох факторів, серед яких найважливішим є теоретична концепція, на якій базується той чи інший тест.

Застосування «емпіричних» опитувальників для симптоматичної діагностики і пов'язані з цим проблеми мають в більшій мірі технічний характер. Точність діагнозу, що здійснюється з їхньою допомогою, багато в чому буде залежати від повноти розкриття статистичних закономірностей. Висловлювана іноді супротивниками думка про непродуктивність подібних опитувальників тестування в якій би то не було формі для рішення, наприклад, задач клініко-психологічної діагностики нібито тому, що одержувані з їхньою допомогою «коди і криві повертають клініці її ж синдроми, нозологічні форми, типи психопатій тощо, але тільки у формалізованому виді» неправомірна. Індивідуалізація таких опитувальників, що досягається при використанні картини захворювання, дозволяє намітити оптимальні шляхи терапії і корекції, об'єктивно оцінити їхній ефект.

Терміном «факторні опитувальники» по суті справи поєднуються два їхні типи — опитувальники типологічні й опитувальники рис особистості. Наприклад, опитувальник Айзенка, розроблений на основі виділення типів особистості як цілісних утворень, що не зводяться до набору рис (факторів). Такий підхід до конструювання опитувальника вимагає групування обстежуваних, а не особистісних ознак (В.М. Мельников, Л.Т. Ямпольский, 1985). У цьому випадку діагностика здійснюється на основі зіставлення з відповідним типом особистості і факторний аналіз використовується для угруповання досліджуваних за ступенем близькості в просторі вимірюваних особистісних ознак. Причому у випадку досліджень Айзенка мова йде про «угруповання досліджуваних на задані групи» (про кожного випробуваного заздалегідь відомо, до якої групи він належить). Задача зводиться до того, щоб знайти правило поділу цих досліджуваних на задані групи по психологічних ознаках.