35.Відмінювання займенникових прикметників.

П о в н і (займенникові, означені, членні) прикметиутв від коротких шляхом додавання вказівнихзайменників и (чол.), «а (жін.),є (сер.). Ці займенникиспочатку виконували ф-ю вказівки на предмет,виділення його з ряду подібних. Виступаючи енклітиками, вони поступово зливалися у вимові з прикметникамиі згодом перетворилися лише на показники граматичногороду прикметників. Повні прикмету реченні могливиконувати лише функцію означення, поступово витісняючиу цій синтаксичній ролі короткі прикметники, дляяких характерною стала предикативна функція.У процесі приєднання займенників кінцеві редуковані єр,

ь коротких форм прикм ч роду змінилисявідповідно на ы, и.

36.Займенник. Граматичні категорії. Значеннєві розряди.

Займенник у ранній старослов’янській мові — ценевеликий за обсягом, але строкатий за складом класслів.У старословмові, як і в усіх сучасних слов'янськихмовах, займенники поділяються на дві основні групи:1) займенники, які не мають граматичного вираженняроду (безродові); 2) займенники, які мають граматичневираження роду {родові}.Ці обидві групи беруть свій початокз ранньої спільнослов'янської епохи. До безродовихналежать особові займенники та зворотний займенниксевє, решта — родові, крім питальних кЬто, Чьто.

У старослов'нській мові виділяються ті ж розряди займенників,що й у сучасній українській літературній мові,а саме:

особові: А3"ь(іаз"ь), тЫ, мЫ , ВЫ ,ВА;

зворотний: сеБє;

вказівні: тЬ», т а , т о , с ь , си , сб, онт», о н а , оно;

присвійні: мон, моа, мок, н а ш ь , н а ш а , н а ш є ;

означальні: с а м і» , с а м а , с а м о , б ь с ія к і» , в ь с іа к а , вьсіако;

неозначені: нИкЬто, н4:чьто, етерть, етерА, єтєро;

заперечні: ниігьто, ничьт^, никоторьіижє;

відносні: иже, іаже, кже;

питальні: іеьто, чьто, кт»іи, к а іа , к о к .

37. Особливості відмінювання числівників різних розрядів.

38.Дієслово.

Для дієслівної системи старослов'янської мови були характерними переважно одні й ті самі граматичні категорії,які функціонують у системі дієслів сучасної української літературної мовИг хоча засоби вираження їх та сукупність

форм значно відрізняються.Усі дієслівні форми поділяються на дві групи; особовіта неособові. О с о б о в і характеризуються наявністю системидієвідмінювання і мають граматичні категорії особи,числа, способу, часу, стану. Н е о с о б о в і об'єднують:

а) відмінювані форми — дієприкметник (відмінюєтьсязавідмінками подібно до прикметника, має граматичнікатегорії роду і числа, сполучаючи їх з дієслівними категоріямичасу і стану); б) невідмінювані форми — інфінітив,супін, дієприслівник.

39.Дві дієслівні основи. Класи дієслів.

Усі дієслівні форми, як особові, так і неособові, утворювалися від однієї з двох основ: основи інфінітива чи основи теперішнього часу. Від основи інфінітива творилися: імперфект, аорист,дієприкметники минулого часу, інфінітив, супін.Від основи теперішнього часу творилися: форми теперішньогочасу, наказовий спосіб, дієприкметники Теп часу.Основа інфінітива та основа теп часу в деякихдієсловах збігалася, в деяких — ні. Дієслівна основавстановлюється шляхом відкидання особового закінчення.Основа інфінітива виділяється шляхом відкидання інфін закінчен-ти. Ускладнювалося виділення інфінітивних основ у формах, які закінчувалися на –шти,- сти. При виділенні: основ таких дієслів слід зважати на те, що звукосполучення [*st'], [*st] є вторинними і розвинулися на місці давніх сполучень [*kt(gt)] та [*dt(tt)], які зазнали змін перед голосними переднього ряду. Основа інфінітива таких дієслів дорівнює кореню, який закінчується на задньоязиковий [g], [k] або [(d], [t]. Основа теперішнього часу виділяється відкиданням особового закінченні -тє формі 2 ос. мн. або закінчення –ши у формі 2 ос. ОДН.: