ТЕма 2. Туристичні ресурси і туристичне районування

2.1. Поняття та класифікація туристичних ресурсів 2.2. Характеристика природно-рекреаційних ресурсів України 2.3. Культурно-історичні ресурси України 2.4. Етнічні ресурси 2.5. Туристичне районування

2.1. Поняття та класифікація туристичних ресурсів

Туристичні ресурси – це об’єкти природи, історії, культури, які мають комфортні властивості та придатні для створення і реалізації туристичного продукту. Вони є мотиваційною підставою для вибору певного туристичного продукту.

Різнорідність туристичних ресурсів викликає необхідність їхньої класифікації. При тому застосовують такі підходи:

• сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);

• діяльнісний (за характером використання в туризмі);

• атрактивний (за ступенем і формою залучення до туристичної

діяльності);

• ціннісний (за унікальністю ресурсів);

• функціональний (за умовами і ресурсами в поєднанні з комплексністю їхнього використання);

• еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу).

За сутнісним підходом туристичні ресурси поділяються на природнорекреаційні, культурно-історичні та інфраструктурні.

Природно-рекреаційні поділяються на ландшафтні (кліматичні, рельєфу, біотичні, річки, озера, водосховища, моря та морські узбережжя) і бальнеологічні (лікувальні грязі, мінеральні води); національні парки; культурні ландшафти.

Культурно-історичні ресурси включають архітектурні, археологічні, історичні та культурні, техногенні, монументальне мистецтво, традиційні промисли та ремесла.

До інфраструктурних ресурсів відносять територію; географічне положення; населення з його традиційною етнічною культурою; екологічний стан; господарський комплекс, який забезпечує функціонування туристичної галузі в складі суспільно-географічної системи господарювання.

Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати туристичні ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками на туристичні блага, наявність яких не залежить від людської діяльності; туристичні ресурси – об’єкти, створені людською працею (пам’ятки історії, культури, архітектури, музеї тощо), та об’єкти, до яких докладається людська праця з метою підтримання їхніх атрактивних якостей (національні парки, пляжі та ін.); туристичну інфраструктуру, представлену підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля.

За атрактивністю виокремлюють об’єкти показу або атрактивні об’єкти, що включають до складу туристичного продукту; об’єкти дозвілля, які входять до програмного забезпечення чи до складу додаткових послуг.

Відповідно до ціннісного підходу розрізняють світову культурну і природну спадщину та національне культурно-історичне і природне надбання. Згідно з Конвенцією ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини визначено її складові, а саме: пам’ятки історії та художньої творчості, їхні ансамблі та пам’ятні місця, які мають видатну універсальну цінність з точки зору культури, науки та естетики; пам’ятки природи та території, що є ареалами поширення тварин і рослин, які знаходяться під загрозою знищення.

Функціональний підхід базується на комплексному характері туристичного споживання і туристичної діяльності. Комплексність споживання туристичних ресурсів відтворює мотивацію подорожування і ґрунтується на георозмаїтті, тобто туристичній привабливості певних територій як таких, що є відмінними від місця постійного проживання туриста. За таким підходом туристичні ресурси розглядають як елемент етно-ландшафтної геокультурної системи, виокремлений на основі функції туристичного споживання.

Еколого-економічний підхід заснований на оцінюванні споживчої вартості туристичних благ і ресурсів. Відповідно до цієї ознаки розрізняють туристичні блага, споживання яких залежить від людської діяльності на певній території; туристичні блага, споживання яких залежить від екологічного стану території та природоохоронної діяльності; туристичні ресурси цільового призначення, створені для пожвавлення туристичної діяльності на даній території.

Наведені підходи і побудовані класифікації не вичерпують всієї багатоаспектності туристичних ресурсів, вони лише підкреслюють складність і неоднозначність поняття «туристичний ресурс».

Туристичні ресурси є національним надбанням. Ті з них, які мають особливе значення, належать до об’єктів і пам’яток світового значення. Перелік таких ресурсів встановлює і щорічно оновлює ЮНЕСКО, вони перебувають під охороною держави, на їхнє збереження виділяє також кошти ООН.

Туристичні ресурси повинні мати такі основні властивості: привабливість, кліматичні умови, доступність, ступінь дослідженості, екскурсійна значущість, пейзажні й екологічні характеристики, соціально-демографічні характеристики, потенційний запас, спосіб використання та ін.