3.3. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні

Процес формування законодавчо-правової бази, яка спрямована на регулювання туристичної діяльності в Україні, розпочався з прийняттям ВРУ Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р. з подальшим внесенням змін і доповнень (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18.11.2003 р.) Законом визначаються загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму. Він спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організуванням і здійсненням туризму на території України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана ВРУ, передбачені інші правила, ніж встановлені Законом України «Про туризм», застосовуються правила міжнародного договору.

Крім Закону України «Про туризм» до спеціальних законодавчонормативних актів відносять такі:

1. Закон України «Про курорти» від 5.10.2000 р.

2. Укази Президента України:

• «Про підтримку розвитку туризму в Україні» від 2.03.2001 р., який прийнятий з метою стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримання вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності, створення сучасної туристичної індустрії та зважаючи на міжнародну практику залучення громадських організацій до участі в розбудові туристичної галузі;

• «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму» від 14.12.2001 р., який спрямований на підвищення ефективності реалізації державної політики у галузі туризму;

• «Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно– рекреаційної сфер України» від 21.02.2003 р., який передбачає створення оптимальних нормативно-правових засад прискореного розвитку інфраструктури, зменшення податкового тиску на туристичну галузь, збільшення обсягів надання туристичних послуг;

• «Про подальшу діяльність закладів оздоровлення та відпочинку, що перебувають у державній власності» від 21.10.2004 р.;

• «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» від 21.02.2007 р., спрямований на створення належних умов для розвитку сфери туризму і діяльності курортів, першочергового стимулювання в’їзного та внутрішнього туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури і на підтримку пропозицій Національної ради з питань культури і духовності

3. Постанови та розпорядження КМУ:

• «Про правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» від 29.12.1995 р.;

• «Про утворення Наукового центру розвитку туризму» від 17.08.2002 р.;

• «Про забезпечення дотримання законодавства під час надання послуг іноземцям та особам без громадянства» від 17.08.2002 р.;

• «Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України» від 20.02.1999 р. від 28.07.2003 р, згідно з якими на Держтурадміністрацію покладено ведення Державного кадастру природних територій курортів;

• «Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму» від 27.06.2003 р., ред. від 16.05.2004 р., прийнята на виконання Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 р.р.;

• «Про утворення Ради з питань туризму» від 12.08.2004 р.;

• «Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму» від 12.05.2004 р.

4 Накази центральних органів виконавчої влади загального спрямування:

• Наказ Держмитслужби та Адміністрації державної прикордонної служби від 24.11.2003 р. «Про затвердження технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон»;

• Наказ МОН України від 14.06.2004 р. № 476. «Про затвердження складових галузевих стандартів вищої освіти з напряму 0504 «Туризм»;

• Наказ Держтурадміністрації від 16.03.2004 р. № 19 «Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг»;

• Наказ Держтурадміністрації від 29.09.2004 р. № 83 «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу».

Правове поле України у сфері туризму формують норми загального законодавства, до яких належать Конституція України, Цивільний та Господарський кодекси України, Закони України «Про захист прав споживачів», «Про правовий статус іноземців», «Про порядок виїзду із України і в’їзду в Україну громадян України», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про страхування», «Про рекламу», «Про державний кордон України», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону культурної спадщини» та інші правові акти.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі та майновій самостійності їхніх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про туризм».

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України», на основі яких вибудовується робота з організування міжнародного туризму та встановлення партнерських зв’язків між туристичними підприємствами.

У рамках реалізації міжурядових і міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму утворено 14 міжвідомчих угод про співробітництво з такими країнами, як Австрія, Болгарія, Єгипет, Італія, Латвія, Литва, Німеччина, Польща, Росія, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Чехія тощо.

Для регулювання сфери туризму в Україні особливе значення має дотримання міжнародно-правових актів, якими керується більшість країн світу, основними з яких є:

1. Загальна декларація прав людини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році та стала першим документом, що на міжнародному рівні проголошує основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права людини.

2. Манільська декларація по світовому туризму, прийнята всесвітньою конференцією по туризму в 1980 р. У декларації зазначено, що обов’язок суспільства – надавати своїм громадянам реальні, ефективні та недискримінаційні можливості доступу до туризму, а міжнародне співробітництво повинно базуватися на повазі до індивідуальних особливостей народів та інтересів держав. Такі тези закладають принципи розвитку в’їзного, виїзного та внутрішнього туризму.

3. Документ Акапулько визначає, що державні заходи повинні забезпечувати соціальне, культурне, освітнє, політичне та економічне керівництво сферою туризму.

4. Хартія туризму, схвалена резолюцією VІ сесії Генеральної асамблеї ВТО в 1985 році, проголошує права та обов’язки туристів під час подорожей, а також регламентує політику держав в області міжнародного та внутрішнього туризму.

5. Кодекс туриста, прийнятий VІ сесією Генеральної асамблеї ВТО в 1985 р. у Софії, в який увійшли з 10 по 14 статті, що визначають основні принципи та засади поведінки туристів будь-якої країни.

6. Гаазька декларація по туризму, прийнята на міжпарламентській конференції 14.04.1989 р. спільно з міжпарламентським союзом і ВТО, є інструментом міжнародного співробітництва, збереження між народами і чинником індивідуального та колективного розвитку.

7. Балійська декларація по туризму, прийнята на другому міжнародному форумі «Парламенти та місцеві органи влади – відповідальні за розробку туристичної політики» 24-27 вересня 1996 р. Декларацією визначаються основні принципи розроблення туристичної політики.

8. Сеульська декларація «Мир і туризм», прийнята на ХІV Генеральній асамблеї ВТО 27.09.2001 р. Декларація містить «Практичні принципи для сприяння миру в усьому світі на основі туризму».

9. Міжнародна готельна конвенція стосовно укладення контрактів власниками готелів і турагентами від 16.06.1979 р. З 1993 р. стала кодексом відносин між готелями та туристичними підприємствами і використовується при укладенні готельних контрактів.

10. Директива ЄЕС щодо підписання турагентом та клієнтом типового контракту від 13.05.1998 р.

11. Резолюція «Розвиток туризму» конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам, яка пропонує урядам країн ряд заходів із удосконалення організування туризму, співробітництва між країнами в сфері туризму, контролю за діяльністю туристичних підприємств, лібералізації питання стосовно надання іноземної валюти для подорожей тощо.

12. Глобальний етичний кодекс туризму від 1.10.1999 р. визначає комплекс орієнтирів для відповідального і стійкого розвитку світового туризму в новому тисячолітті.

Зазначені документи закладають основоположні принципи розвитку міжнародного туризму в країнах-членах міжнародних організацій. Керується ними у своїй законодавчій діяльності і Україна, для якої міжнародні договори та декларації становлять правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму.