ТЕма 1. Сутність і соціально-економічні категорії туризму

1.1. Зміст і еволюція туризму1.2. Впливові фактори розвитку туризму 1.3. Класифікація видів туризму 1.4. Функції туризму

1.1. Зміст і еволюція туризму

Сутність будь-якого явища відображається у його визначенні. Складність такого соціально-економічного явища як туризм характеризується наявністю великої кількості визначень, що постійно вдосконалюються та розвиваються.

Згідно з визначенням ООН у 1954 році туризм розглядається як активний відпочинок, що впливає на здоров’я, фізичний розвиток людини, і пов'язаний з її пересуванням за межами постійного проживання. У 1980 році Манільська декларація з світового туризму проголосила важливе значення туристичної діяльності в житті народів через безпосередню дію на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держави та її міжнародні відносини (Філіппіни, жовтень 1980 рік). У матеріалах Всесвітньої туристичної організації (ВТО) у 1981 році в Мадриді визначено, що туризм є одним із видів активного відпочинку, який здійснюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн.

У 1993 році Статистична комісія ООН прийняла широке визначення туризму, під яким розуміють діяльність осіб, що подорожують і перебувають у місцях, які знаходяться поза їхнього звичного середовища, на протязі періоду до одного року з метою відпочинку, діловими та іншими цілями.

Згідно з визначенням ВТО поняття «туризм» походить від французького tour (прогулянка, поїздка) і означає здійснення подорожі у вільний час, один із видів відпочинку.

Законодавством України туризм визначається як «тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійноділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місцях перебування».

У науковій літературі також існує велике різномаїття підходів до визначення туризму. Так, австрійський юрист П. Бернекер визначає туризм як сукупність взаємовідносин і послуг, пов’язаних зі зміною мандрівником місця перебування за некомерційними чи непрофесійними причинами. Спеціаліст з економіки туризму В.І. Азар пропонує розглядати туризм як велику економічну систему з різноманітними зв’язками між окремими елементами у рамках як національного господарства, так і зв’язків національної економіки зі світовим господарством у цілому. О.О. Бейдик вважає, що туризм – це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем. На думку В.Ф. Кифяка туризм – це вид економічної діяльності, пов'язаний із обслуговуванням людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання.

Узагальнення різних підходів до визначення понять «туризм» дає підстави констатувати, що його основними характерними рисами є пересування (виїзд за межі звичного середовища), терміни (тимчасовість пересування) і цілі поїздки.

Універсальність форм туристичного спілкування дозволяє дати розширене трактування поняття туризму як маршруту переміщення людини у просторі, який виходить за межі повсякденних справ. У вузькому значенні до туристичних відносять організовані маршрути по пересуванню людей, які здійснюються за їхній рахунок різними організаціями, що мають туристичні ресурси.

Для розуміння економічних аспектів туризму важливо визначити поняття «турист». Перше міжнародне визначення такого поняття було прийнято в 1937 році в рамках комітету експертів Ліги націй як рекомендація вважати туристом того, хто знаходиться більше 24 годин у країні, в якій він не проживає.

Римська конференція ООН по туризму і мандрівках у 1963 році розробила для статистичних цілей поняття «тимчасовий відвідувач», а сьогодні всі типи подорожуючих, що займаються туризмом, визначаються як відвідувачі.

Згідно з чинним законодавством України турист – це особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будьякої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Сучасна наука поділяє розвиток туризму на чотири етапи, серед яких:

• перший етап (до початку ХІХ століття) визначається як передісторія туризму;

• другий етап (з початку ХІХ до початку ХХ століття) характеризується зародженням спеціалізованих підприємств із виробництва туристичних послуг; третій етап (початок ХХ століття до другої світової війни) визначається як початок становлення масового туризму;

• четвертий етап (після другої світової війни до теперішнього часу) характеризується формуванням туристичної індустрії та монополізацією туризму.

В основу такої періодизації покладено критерії:

• техніко – економічні передумови;

• мотивації подорожей; соціальні передумови;

• цільові функції туризму.

На першому етапі розвитку туризму в античні часи основними мотивами подорожей були торгівля, освіта, паломництво та лікування. У Стародавній Греції зародилися і спортивні поїздки, пов’язані з проведенням Олімпійських ігор.

На другому етапі важливу роль у становленні туризму відіграли революційні зміни в розвитку транспорту, які супроводжувалися розширенням мережі доріг в Європі та морського сполучення.

Науково-технічний прогрес, а також зростання благополуччя суспільства обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного та суттєве збільшення потоків подорожуючих. Такі обставини сприяли появі перших підприємств – готелів, які обслуговували тимчасових відвідувачів.

З другої половини ХІХ століття індустрія відпочинку розширює масштаби свого виробництва: до підприємств готельного господарства додалися перші бюро подорожей, які здійснювали організування туристичних поїздок і реалізацію їх споживачам. Починаючи з 1862 року з’явилися перші каталоги туристичних подорожей, що відбило процес росту туристичного попиту.

Третій етап вважається початком становлення масового туризму. Перша світова війна, депресія 30-х років минулого століття і друга світова війна негативно вплинули на розвиток туризму. Але у період між двома світовими війнами з’явилися паростки масового туризму, який отримав швидкий розвиток у повоєнний період.

На четвертому етапі після закінчення другої світової війни туризм отримує могутній поштовх до активного розвитку. У цей період туризм набуває масовий характер, він стає потребою для більшості населення високорозвинених країн. Здійснюється формування могутньої туристичної індустрії зі своїми інституціями, продуктами, виробничим циклом, методами організування та управління.

В останні роки відбувається розвиток туризму в контексті загальносвітових тенденцій взаємодії економіки та суспільства, які базуються на гуманізації, соціалізації та екологізації. Відбуваються якісні зрушення в системі потреб і попиту, відмова від стандартизації. У туризмі абсолютно необхідною стає орієнтація на задоволення потреб окремої особи з її різноманітними запитами.

В Україні, яка володіє значним рекреаційно-туристичним потенціалом, перші народознавчі мандрівки відносяться до першої половини ХІХ століття. Зокрема значну увагу до організування таких мандрівок приділяли члени «Руської трійці» – М. Шашкевич, І. Василевич, Я. Головацький.

У другій половині ХІХ століття було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття, що сприяло виникненню та розвитку оздоровчих подорожей.

На кінець ХІХ століття припадає час утворення перших туристичних бюро. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895 рік). Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття такі організації з’явилися в Галичині. На цей же період припадає освоєння рекреаційних місцевостей Прикарпаття, де розвивався лещетарський туризм.

У 20-х роках ХХ століття в Україні було відкрито перші будинки відпочинку і в 1928 році створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.

У період 1990-1993 років спостерігалося уповільнення розвитку туризму. Обсяг туристичної діяльності зменшився в 4 рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, зменшилась на 80 %.

Із прийняттям у 1995 році закону «Про туризм», який проголосив туризм пріоритетним напрямом української економіки, розпочався новий етап відродження та розвитку туристичної індустрії.

З 1997 року Україна є дійсним членом ВТО (прийнята у м. Стамбул на ХІІ Генеральній Асамблеї ВТО), а з 1999 року її обрано членом виконавчої Ради ВТО.

18 жовтня 2005 року Україна була одностайно прийнята до Європейської туристичної комісії (ЄТК) під час Генеральної асамблеї (м. Відень, 16-

19.10.2005 р).

Реалії сьогодення змушують Україну шукати свого місця у світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації України спрямовує розвиток галузі на подальше формування транспортних коридорів, туристичної інфраструктури, підвищення якості туристичних послуг, що надаються клієнтам.